Українські волонтери: чому вони з'явилися і як до них приєднатися

2022-й рік та повномасштабне вторгнення росії 24-го лютого можна назвати фурором українського волонтерства. Сотні тисяч громадян приєдналися до волонтерського руху. Всі - від малечі до літніх людей, наближають своїми силами перемогу країни. В нашому повсякденному житті з’явилися нові слова та вирази: “донатити”, “байрактарити”, “затридні” - всі вони наслідки великого українського спротиву російській агресії. А благодійники стали величезною рушійною силою, ознакою громадянської свідомості суспільства та впливовими персонами, які змінюють світ. “Сєвєродонецьк онлайн” дослідив це питання: ми поговорили з українськими волонтерами, склали список організацій, до яких можна долучитися, а також поцікавилися історією виникнення цього руху в нашій країні.

Повномасштабне вторгнення росії 24-го лютого 2022 року

Сьогодні українці усіма силами намагаються бути корисними та наближають перемогу: організують благодійні виставки, спортивні забіги для збору коштів, віддають на благодійність речі, влаштовують аукціони, борються з проросійськими наративами в соцмережах, підтримують один одного за допомогою гумору.

Ілюстрація: Oleg White (instagram: @olkwhite)

І, звісно, вірять в Збройні Сили України та донатять на перемогу. Двічі вимушена переселенка Вікторія  каже, що під час війни дуже важливо долучатися до волонтерських ініціатив, адже саме це, на її думку, наближає Україну до омріяної перемоги.

За рік повномасштабного вторгнення я та моя родина зрозуміли, що головна інвестиція зараз — це наші Збройні Сили України. Бо вони виборюють наше майбутнє, тому вкладати в них та допомагати їм вкрай важливо. Тому що це наша спільна боротьба й наша спільна мета — скоріша Перемога. Я намагаюсь донатити у різні фонди, але першочергово допомагаю своїм знайомим — військовим, які боронять нашу країну, також, якщо бачу збори від імені їхніх рідних або друзів. Проте, я вже давно зрозуміла, що не буває маленьких донатів — і 10, 50, 100 грн, кожна гривня важлива. Намагаюсь також допомагати тваринкам і переводити в фонди, які опікуються ними. Вони ж беззахисні й багато залишилося покинутими під час війни. Також обов'язково потрібно допомагати нашим медзакладам, тому що там рятують та відновлюють наших незламних людей.

Мабуть, немає сьогодні українця, який би хоч раз не задонатив на ЗСУ, бо саме військові зараз виборюють нашу свободу та наше майбутнє. Іноді ціною свого життя. Тож донати — це найменше, що можемо зараз зробити від себе. Більш того, це вже увійшло у звичку. Запити на потреби знаходжу в соцмережах, у надійних групах та каналах. Взагалі тішусь, коли бачу, як швидко українці закривають якісь важливі збори. Це гуртує і дає відчуття єдності, а це дуже важливо під час війни

Додає Дар’я, також двічі вимушена переселенка з Луганщини.

Волонтери — хто вони?

Ілюстрація: Victor Grudakov (instagram: @viktor.grudakov)

Волонтери (лат. „voluntarius” – воля, бажання, англ. „voluntary” – доброволець) – це люди, які допомагають нужденним за власним бажанням. Раніше цей термін часто асоціювали з тими, хто добровільно вступив на військову службу. Але сьогодні волонтерство охоплює набагато ширше поняття. Воно стало невіддільною частиною свідомого суспільства. Люди долучаються на безоплатних засадах до захисту природних ресурсів, навколишнього середовища, ведуть інформаційні кампанії щодо допомоги потерпілим від домашнього насилля, збирають кошти на лікування важкохворих, опікуються літніми людьми, захищають безпритульних тварин тощо…

Волонтерство та його напрямки невпинно розвиваються відносно потреб суспільства. Без участі волонтерів наразі важко уявити функціювання громадських організацій та благодійність у цілому. Також волонтери здійснюють суспільний контроль за діями влади, церкви, бізнесу.

Як приєднатися до волонтерського руху

Іноді буває складно визначитися, які нагальні потреби благодійництва першочергово слід “закрити”. Наразі серед актуальних волонтерських “фронтів” існує кілька актуальних напрямків:
 

Допомога військовим на передовій
Наша Армія та Територіальна оборона постійно потребують: спорядження тактичної медицини, автомобілі для фронту, амуніцію, дрони, рації та тепловізори, спорядження тактичної медицини тощо. Куди звернутися: БО «Благодійний фонд Сергія Притули», БФ «Повернись живим».

Забезпечення функціонування гуманітарних штабів та шелтерів
Заклади мають постійний запит на засоби особистої гігієни, одяг, ліки, допомогу з розміщення ВПО. Хто може стати в пригоді: МБФ “Українська біржа благодійності”, волонтерська платформа “СпівДія”, “Паляниця.Інфо”.

Допомога на інформаційному фронті
Протидія російській дезінформації та пропаганді також дуже важлива під час війни. Що можна робити? Блокувати ворожі пабліки, розповсюджувати правдиву інформацію в ЗМІ та соцмережах. Корисні ресурси: телеграм-канали “Інтернет Війська України” та “Кібер-Козаки”.

Турбота про вразливі категорії населення
Особливо важливо подбати й про людей похилого віку, дітей, одиноких матерів. Їм потрібна їжа, медикаменти, засоби гігієни та насамперед просто людська підтримка. Можна залучитися підтримкою: БФ “Життєлюб”, Дитячого фонду ООН “ЮНІСЕФ”, БФ “СОС Дитячі Містечка Україна”.

Допомога тваринам
Евакуацією братів наших менших, пошуком для них нових домівок та забезпеченням притулків займаються: організація “UAnimals”, БФ “Happy Paw”.

Медична допомога
Завжди є потреба в донорстві крові, допомозі медзакладам, медико-евакуаційній діяльності на передовій. Хочете допомогти? Звертайтеся до платформи “ДонорUA”, БФ “Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова”, медико-евакуаційного підрозділу “ПУЛЬС”.

Психологічна допомога
Надають: фундація “#ВАРТОЖИТИ”, платформа “Розкажи мені”, телеграм-канал “Психологічна підтримка”.

Правова допомога
Безплатні юридичні консультації для людей, що постраждали від російської агресії. А також фіксація та документування воєнних злочинів: платформи “UA.SUPPORT” та “WE4UA”.

Відбудова житла
Приведення до ладу пошкоджених будинків, розбір завалів, ремонт дахів, вікон тощо. Займаються: програма “БУР”, ГО “Добробат”, ВО “Вдома”.

Історія волонтерства в Україні

Історія волонтерства в Україні нараховує понад сто років. Першими представниками руху можна вважати членів Червоного Хреста. Саме вони організовували добровільний запис до сестринства милосердя, яке надавало допомогу в шпиталях та лікарнях для бідних.

Незалежна Україна датує розвиток волонтерського руху початком 90-х років XX ст. В той час в Одесі створили доброчинну службу під назвою „Телефон Довіри”, де працювали волонтери.
З 1992-го року в Україні починає активно розвиватися мережа соціальних служб для молоді. Саме створення подібних центрів стало поштовхом активного розвитку волонтерського руху. Але офіційно його визнали Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року та затвердили “Положенням про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг”. Згодом вийшов і Закон України “Про волонтерську діяльність” (19 квітня 2011 року). В ньому волонтерську діяльність визначили як “добровільну неприбуткову соціально спрямовану діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги (безоплатних робіт та послуг)”. Відповідно до закону, “волонтерська діяльність є формою благодійної діяльності та ґрунтується на принципах законності, гуманності, рівності, добровільності, безоплатності та неприбутковості. Вона не включає діяльність, що здійснюється на основі сімейних, дружніх чи сусідських відносин”. Можна сміливо стверджувати, що цей документ став одним з найважливіших для сучасної України та її громадян.

Наразі волонтери — один з найвпливовіших інститутів суспільства. Він входить у трійку лідерів, яким українці довіряють найбільше, поступившись лише Збройним силам. 

Найважливіші віхи українського волонтерства

Революція Гідності

Історія української державності демонструє, що наше суспільство має унікальну особливість — об’єднуватися в кризових ситуаціях. Під час Революції Гідності 2013-го року українці довели, що абсолютно різні за віком, фахом, релігією люди можуть надзвичайно ефективно об’єднуватися та працювати разом задля досягнення спільної мети. Робити це абсолютно безплатно та добровільно, тобто на волонтерських засадах.

Нагадаємо, що протести розпочалися 21-го листопада 2013 року. Українське суспільство обурило рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Ескалація ситуації набула обертів після силового розгону демонстрації в Києві в ніч на 30 листопада. Тисячі українців стали на захист демократії своєї країни. Звісно, потреба у волонтерах була велика: люди допомагали забезпечувати протестувальників їжею, медикаментами, надавали інформаційну підтримку тощо. Волонтерство під час Революції Гідності стало ознакою свідомості та ідентифікацією себе як вільного громадянина.

Тетяна, акторка з нині окупованого Лисичанська, згадує події тих днів та свій шлях волонтерства на Майдані:

До волонтерського руху на Майдані я долучилася не з перших днів. Але одразу розуміла, наскільки все, що відбувалося, є важливим дійством для нашої країни, ось така євроінтеграція. Коли все почалося, мені дуже кортіло туди піти - і я наважилася. Одразу почала шукати своїх побратимів-земляків, хотіла зустріти свою луганську душу, наших мешканців сходу. Шукала відповідні намети. Просто гуляла Майданом, спілкувалася. І так підійшла до арки Архангела Михаїла та побачила намет. Він був тоненький та хлипкий, а було вже достатньо холодно. На піддонах лежали хлопці. Я підійшла до них та спитала, звідки вони. Виявилося, що молодики з Луганщини. Я була просто щаслива!

Тетяна Марусіна

Здебільшого це була молодь 18-25 років. Через деякий час почали з'їжджатись з Луганщини й інші, доросліші чоловіки, жінок я теж бачила, але все ж таки ночували та жили постійно на майдані саме хлопці. Я запитала, чим можу допомогти. Але вони й самі не знали, що мені по пунктах розказати, бо допомога потрібна була з усіх боків — одяг, їжа, ліки.

15 грудня 2013 року. Автор фото: Максим Білоусов

Так і почалась моя робота на майдані. Я просто приходила і робила тут і зараз те, що могла. Я за фахом актриса, мій імпульс завжди направляє мене в якусь активну діяльність. Я весь час “вибивала” якісь конкретні речі, які нам були необхідні, одяг, домовлялась за їжу. Це було захопливо - відчувати ту єдність, бути корисним, бути волонтером!

Робота польової кухні на Майдані 2013 рік. Фото https://credo.pro/

А ще я дуже пишаюся тим, що на Майдані різала капусту, бо хотіла долучитись не тільки до функціювання нашого намету. Біля профспілок стояла кухня і там наші хлопці мали чергувати: нарізати, варити їсти. Був, звичайно, кухар, але допомагати на кухні треба. Мені не так легко різати капусту, як “простій” людині. У мене немає однієї руки і я вчепилась в неї, почала “кромсати”, нарізала величезну купу. Це не те, що в себе на кухні маленьку мисочку приготувати, потрібно дуже-дуже багато. Я напевно й за все життя стільки не різала, як тоді: цибулю, моркву терла… Капусту — її найскладніше, бо в мене протез, його я не знімала, через куртку одягала великі чисті пакети, щоб можна було за овоч триматися і шинкувати. І ось, якщо чесно, зі всіх своїх переваг я вважала це своєю “медалькою”, що я це змогла зробити. До речі, довгий час ніхто не знав, що я не маю руки. У мене був на Майдані друг Сергійко, з 2014-го року він - учасник бойових дій, молодий вісімнадцятирічний хлопець. І так сталося, що він бачив мене в різних ситуаціях, пишався мною, що я така маленька й така бойова. І він був настільки здивований, коли дізнався про мою ситуацію. Казав: “ Як ти, “сестрьонка” (так він мене називав), це робиш?”. Тож на Майдані було багато різного життя, цікавих речей, і мені це було настільки важливо, приємно, що мене ніяка робота не могла злякати. Я пишаюся своїм волонтерством, що долучилась до того, щоб наш луганський намет стояв на Майдані.

АТО

2014-й рік підняв волонтерство в Україні до ще більших масштабів. Коли росія окупувала Крим і частину Донбасу, українці, навчені подіями Майдану, організували унікальні масштабні акції з підтримки учасників антитерористичної операції та вимушених переселенців з Луганщини, Донеччини та Криму. Можна сказати, що на той час саме волонтери взяли на себе функції держави: забезпечували усім необхідним армію, Нацгвардію, добровольчі батальйони тощо.

Луганщина 2015 рік. Прапор єднання. Фото: Костянтин Скоморох

Для мене волонтерство — це безкорисна допомога людям, без очікування якихось нагород чи компенсацій, будь-яких плюсів для себе. Якщо простіше — для мене це стан душі, коли ти розумієш, що інші люди можуть знаходитися в гіршому положенні, ніж ти. А ти можеш і маєш допомогти, адже якщо цього не зробити, то невідомо, чим все може закінчитися. У 2014-му році ми волонтерили для ЗСУ, їздили на блокпости. Тоді було багато потреб на самому початку: від шкарпеток до ліків. Разом з однодумцями намагалися закрити бодай нагальні потреби. Допомагали й вимушеним переселенцям, але трошки меншою мірою. Волонтером на всі 100% я став після 2015-го, тому що я вийшов на пенсію. До цього я працював у Луганському аеропорту диспетчером до червня 2014-го року. Став волонтером саме за покликом душі, бо розумів: щось потрібно робити в нашій країні, щоб ця російська агресія не відновилася, але, на жаль, мабуть, щось ми не доробили, якщо вона вийшла на таку фазу. Весь час я активно був залучений до громадського волонтерства. Тож і зараз, після повномасштабного, продовжую свій шлях в евакуації. Наша громадська організація наразі займається гуманітарною допомогою: ми вивчили потреби шелтерів (харчові набори, ліки, одяг, побутова техніка) та намагаємося забезпечити нужденних. Робимо це самотужки та за допомогою донора, який сам захотів долучитися, адже раніше ми співпрацювали, та надав певні кошти. Дехто вважає, що волонтерство існує через недопрацювання держави, але я не погоджуюся. Просто вона менш мобільна. А волонтер, він зранку дізнався про потреби, зібрав гроші - й ввечері вже придбав, тож наступного дня допомога вже там, де потрібна. Знаю, що в майбутньому нічого не зміниться, я залишуся волонтером.

Розповів громадський активіст, луганчанин Сергій П'ятниця.

Наприкінці 2014-го року на замовлення ООН компанія GfK Ukraine провела загальнонаціональне дослідження, яке стосувалося стану волонтерства в Україні. Результати засвідчили, що українці визнають, що волонтерський рух грає велику роль у суспільних процесах: 62% громадян бачили вплив волонтерів щодо політичних змін останнього року, 85% зазначили, що волонтерський рух допомагає зміцненню миру, 81% респондентів зауважили, що волонтерський рух є обов’язковою складовою громадянського суспільства. Також 23% українців розповіли, що мали досвід волонтерства, 9% з опитуваних почали волонтерити протягом останнього року.

А ось дослідження Фонду «Демократичних ініціатив» імені Ілька Кучеріва разом із соцслужбою Центру Разумкова у 2016 році показало, що волонтерською діяльністю займалися 14% українців. У 2015-му році - 13%. Найбільша кількість українців, залучених до волонтерства у 2016-му році, виявилася на Донбасі (24%), у Центральному регіоні - 17% та 12% - у Західному. Відповідно до рейтингу World Giving Index, у 2010 році в Україні тільки 5% населення було залучено до волонтерської роботи. І за цим показником вона посідала лише 150 місце серед інших країн світу. У 2017-му у світовому рейтингу благодійності World Giving Index 2017 Україна посіла 90-те місце, тобто 29% українців були дотичні до волонтерства.

Згідно з даними британської організації CAF, яка опублікувала дослідження всесвітнього індексу благодійності, у 2021-му році Україна посіла 10 місце за долученістю до волонтерства. І цей показник невпинно зростає.

Як все починалося  

Офіційною датою виникнення волонтерського руху як соціального явища у світі вважають 1859-й рік. Адже саме в той час Анрі Дюран — відомий французький письменник-журналіст - запропонував створити Червоний Хрест. Надихнули його на цю ідею наслідки битви при Сольферіно. Дюран поставив на меті зробити організацію, яка б працювала за принципом добровільності та надавала б першу медичну допомогу пораненим. Наразі засадами, які він визначив, керуються волонтери усього світу.

Звісно, люди, яких зараз ми називаємо волонтерами, існували завжди. Перша світова війна стала поштовхом розвитку руху в Європі. Почали з’являтися перші волонтерські організації, наприклад, Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-квартирою у Парижі.

Карло Боссоли. Битва при Сольферіно (найбільша битва Австро-італо-французької війни 1859 року, яка відбулась 24 червня 1859 року між коаліцією Франції та П'ємонту і Сардинського королівства проти армії Австрійської імперії поблизу Сольферіно в Ломбардії)