Заходи виховного характеру для неповнолітніх

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності: звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК) та звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст.106 КК). Відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися до особи, яка у віці від 14 до 18 років вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовуються: • у разі прийняття судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК; • до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК); • при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК може статися лише при вчиненні ним уперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості та за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. Якщо неповнолітній ухиляється від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру, вони скасовуються судом, а неповнолітній притягується до кримінальної відповідальності. Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ч. 1 ст. 105 КК можливе у разі вчинення ним злочину невеликої або середньої тяжкості за умови, що його щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка свідчать про те, що на момент постановлення вироку він не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передання неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заступають, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально- виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Під обмеженням дозвілля і встановленням особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього слід розуміти обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без дозволу органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; продовжити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потягу до спиртного або вживанні парке засобів, психотропних речовин, їх аналогів; тощо (п. 6 постанови). Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за поведінкою. Під особами, які заміняють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов’язані при цьому здійснювати виховні функції щодо нього та постійний контроль за його поведінкою. Вирішуючи питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або громадян, суд повинен виходити з даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітніх нагляд батька або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Покладення обов’язку відшкодувати заподіяні майнові збитки як примусовий захід виховного характер застосовуватись лише до неповнолітнього, який досяг 15 років і має власне майно, кошти або заробіток. До спеціальних навчально-виховних установ, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 105 КК, направляються неповнолітні, які вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. У ці установи не можуть направлятись особи, визнані інвалідами, а також ті, яким згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування в таких установах протипоказане за станом здоров’я . Протягом 2018 та 3 місяців 2019 року Сєвєродонецькою місцевою прокуратурою до суду спрямовано 4 клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру відносно 3 неповнолітніх. Підставою для застосування відносно них примусових заходів виховного характеру було вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. 2 клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру судом задоволено. По 2 клопотаннях розгляд триває. Фактів скасування примусових заходів виховного характеру протягом 2018-2019 років не було.