Сєвєродончанин, який відкрив бізнес у Дніпрі: “Хто досяг успіху вдома, може його досягти й в іншому місці”

Сєвєродонецький підприємець Максим Мішустін, який понад 20 років займався постачанням продуктів харчування, після повномасштабного російського вторгнення переїхав у Дніпро. Там він вирішив відновити свою діяльність, і рік тому відкрив склад на оптовому ринку “Байкал”.

Максим розповів “Сєвєродонецьк онлайн”, з якими складнощами зіткнувся під час відкриття бізнесу у новому місті, як до переселенців-підприємців ставляться у Дніпрі, та чи планує повертатися додому після деокупації.

Діяльність у Сєвєродонецьку

Максим Мішустін у Сєвєродонецьку мав підприємство оптової торгівлі продуктами харчування, займався переважно ковбасними виробами.

“У мене було близько 15 договорів із м'ясопереробними підприємствами. Забезпечували Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Кремінну, а до 2014 року займалися щільно Луганськом. Я мав близько 150 магазинів, торгових точок на ринках, з якими працював”, – говорить Максим.

Також він відкривав сайт з доставки продуктів у Сєвєродонецьку, але він не став популярним. Підприємець вважає, що швидше за все причиною стало те, що місто невелике й майже в кожному дворі був невеликий магазинчик.

Окрім торгівлі продуктами, Максим Мішустін є головою громадської організації “Садівниче товариство “Ранок”, яке було розташоване на озері Кривенькому. Це дачне селище. До початку повномасштабного російського вторгнення там налічувалось 300 дачних ділянок, приблизно 200 садівників жили майже на постійній основі, особливо у теплий період року.

Під час активних бойових дій кілька будинків зазнали ушкоджень: щось було зруйноване від прямих влучень снарядів, щось згоріло. Але близько 80% будинків вціліли. За словами Максима, до садівництва переїхали люди з міст, у яких внаслідок обстрілів пошкоджено житло.

“Там у багатьох були газові пічки, можна було готувати на них поїсти. І, якщо світло там було, то жити можна відносно комфортно. Плюс до всього, там довкола ліс, тобто можна було назбирати дров та опалювати будинки, в яких є пічки. І багато хто завдяки цьому вижив”, – згадує чоловік.

Під час перших обстрілів, коли у Сєвєродонецьку був ще якийсь зв'язок, Максим телефонував тим, хто залишився у дачному селищі, та військовим. Передавав їм гуманітарну допомогу зі свого складу.

Виїзд з Сєвєродонецька

Максим разом із сім’єю виїжджав з міста 10 березня. Чоловік спочатку не збирався цього робити, а натомість хотів вивезти сім'ю до евакуаційного потягу у Лисичанську. Сам думав підтягнути справи й потім уже приїхати до родини. Але вийшло так, що саме цього дня потяг скасували, бо десь перебили залізничну колію.

“Ми про це дізналися вже на вокзалі. Найближчий поїзд відправлявся з Червоного Лиману, і ми вирішили рушити туди. Поки їхали, додзвонилися до місцевої поліції, щоб дізнатися о котрій і куди буде потяг. А нам там відкритим текстом сказали, що якщо є машина та бензин (а тоді вже були з ним проблеми), то треба їхати своїм ходом углиб України, бо на евакуаційних поїздах був ажіотаж і деяким людям доводилося навіть кидати свої речі, аби поміститись у вагони. І ми вирішили відправитися машиною. А я ж не збирався їхати, у мене був паспорт, права водія, я був у кросівках, хоча були тоді морози та було холодно, і в легкій куртці”, – ділиться Максим.

Разом з жінкою і донькою він поїхав до Павлограда, там зупинилися й прожили близько трьох тижнів. Потім переїхали до Кам'янського, пізніше – до Дніпра.

Відкриття бізнесу у Дніпрі

“Я зрозумів, що треба якось розвиватись і почав думати, як відкривати бізнес”, – говорить чоловік.

Згодом він зустрів своїх колишніх клієнтів із Сєвєродонецька та, об'єднавши зусилля, вони відкрили склад на оптовому ринку “Байкал”.

На питання, чи було складно, та чи були сумніви, Максим каже: “Будь-який бізнес – це ризики в добрий час, а в такий лихий – це 100% ризиків. По-перше, це інший ринок, адже у кожному регіоні свої розкручені бренди, до яких люди звикли. Грубо кажучи, те, що продавалося у нас, могло не продаватися тут”.

За словами підприємця, перші пів року працювали навіть не “в нуль”, а в мінус. Варто зауважити, що продукти харчування потребують спеціалізованого холодильного обладнання, це коштовна техніка, а те, що було у Сєвєродонецьку, там і лишилося. Максим каже, що йому вдалося вивезти тільки комп'ютерну техніку та програмне забезпечення.

“По суті те, що влізло в одну машину, те й забрав. А той холодильний агрегат, який мені потрібен, він за розмірами сам як машина, до того ж його потрібно правильно від'єднати, завантажити й так далі”, – розповів чоловік.

Максим зазначив, що з початку було дуже важко, бо Дніпро – це новий ринок, нові люди, а також сувора конкуренція.

Пошук постачальників

Спочатку почали підіймати старі контакти. Але ситуація була така, що у Луганську область м'ясну продукцію переважно постачали харківські м'ясокомбінати. У Харкові були теж неспокійні дні, і багато підприємств або переїхали, або перестали працювати через пошкодження внаслідок обстрілів.

Щодо дніпровців Максим каже, що вони часом консервативні та доволі повільні.

“У перші дні, наприклад, дзвонимо їм, а їхні представники знаходяться поряд з нами, нам відповідають, що вони прийдуть. Минув рік, і так ніхто й не прийшов. Мені довелося знайти через своїх знайомих директора одного з підприємств, яке є прямим постачальником на Дніпро, він запитав, що не так, а я сказав, що ледачі співробітники. Лише після цього з'явився торговий представник. Можливо, у великих містах так і відбувається”, – ділиться сєвєродончанин.

При цьому він зазначає, що оптові постачальники кажуть: “Дякую вам, Луганській та Донецькій області, за те, що у нас відбувся приплив свіжої “крові”. Бо саме переселенці з цих регіонів почали брати продукцію виробників, з якими місцеві оптові підприємства не співпрацювали ніколи.

Робота з клієнтами

Максим вважає, що для залучення нових клієнтів необхідні помірна та адекватна ціна, а також конкурентний асортимент. Йому підказували, що у Дніпрі дуже мало маленьких магазинів, і що на цей ринок майже неможливо зайти. Або треба виходити на постачання на маленькі міста-сателіти Дніпра – Павлоград, Новомосковськ та села. Втім, наразі клієнтами є приватні магазини Дніпра, Новомосковська, Верхньодніпровська, Кам'янського, а також Краматорська, Слов'янська, Костянтинівки та Покровська.

Акція для “своїх”

Підприємство Максима Мішустіна для своїх сєвєродончан готове відпускати товар за низькими цінами. Їм пропонують ознайомитись з асортиментом та приїжджати за якісною продукцією.

Повернення до Сєвєродонецька

Максим каже, що йому, як і більшості сєвєродончан, звичайно хочеться повернутися додому, але треба розуміти, що це буде не відразу після деокупації.

“Люди хочуть повернутися додому, бо пам'ятають картинку, якою був Сєвєродонецьк до обстрілів. А зараз там зовсім інша ситуація. Плюс після деокупації має пройти певний час. Ще треба розуміти, де після деокупації зупиниться лінія фронту. Навряд чи хтось поїде й одразу почне знову будувати будинки, адже ці будови можуть бути знищені. Якщо у людей не залишилося житла, то вони також навряд чи поїдуть до Сєвєродонецька. Плюс на розмінування території підуть роки. Загалом у Сєвєродонецьк хочеться, але це велике питання”, – зазначив підприємець.

Він також говорить, що коли пройде деокупація, то Дніпро все одно не покине, але й намагатиметься відновити діяльність у Сєвєродонецьку: “Дніпро є великим хабом, куди з'їжджаються цікаві постачальники товарів, яких ми у Сєвєродонецьку не бачили. Як не крути, але у 2014 році від нас відпав Луганськ, який був колись великим хабом. Сєвєродонецьк після нього став таким хабом, але через те, що місто маленьке, не багато постачальників туди їхали. Маючи той асортимент продукції, яка є зараз у нас, ми матимемо, чим зацікавити клієнта”.

Максим також поділився, що спілкується з багатьма підприємцями, які виїхали, і багато з них кажуть, що у разі деокупації займатимуться бізнесом і на нових місцях, і підійматимуть бізнес на деокупованих територіях.

“Я впевнений в одному: ті, хто досяг успіху вдома, може його досягти й в будь-якому іншому місці”, – підсумував Максим Мішустін. 

Анастасія Брюханова