Валерій Негматов про російсько – радянські міфи про Луганщину XVIII – XIX століть

Сєвєродонецький історик Валерій Негматов розвінчує російсько – радянські міфи про Луганщину. Сьогодні мова піде про події XVIII – XIX століть.

У рубриці "Не вір у це" ми боремося з фейками та проросійськими наративами. Адже повномасштабне вторгнення росії в Україну викликало нову потужну хвилю дезінформації та пропаганди з боку країни-агресорки. Останні роки темі медіаграмотності та безпеки стали приділяти більше уваги, але ворог постійно застосовує нові засоби для дестабілізації українського суспільства: грає на болючих темах мовного питання, недовіри до влади, вимушеної еміграції тощо. Тож "Сєвєродонецьк онлайн" вирішив детально розібратися у причинах та наслідках такої політики рф. Ми впевнені, що ці знання дозволять краще протистояти ворожим вкидам.

Міф № 1 – Булавінське повстання 1707 – 09 років було селянським.
Насправді відбувалась боротьба за торські соляні родовища. Спочатку вони належали Ізюмському слобідському полку. Згодом приходить Кіндрат Булавін з донськими козаками й привласнює ці промисли. Московська держава розцінила це як повстання й розгромила його. Після цього промисли відійшли до царської казни.

Міф № 2 – наші землі завжди були Новоросією.

Насправді їх засвоювали як запорізькі, так й слобідські козаки. Але був ще такий період, коли на Луганщині в 1752 – 64 роках існувала Слов`яносербія. Серби запропонували імператриці Єлізаветі Петрівні надати їм дозвіл на проживання на цих землях. Імперії така пропозиція була вигідною: по – перше, формування гусарських полків для армії; по – друге, імперія виступає покровителем православних (згадаємо один з наративів «руської весни»); по – третє, регулювання української колонізації. На Луганщині створили 2 полки, які розділялись на роти. Зокрема, 2-а, 4-а та 10-а роти існували на території майбутнього Луганську, 3-я рота – майбутній Лисичанськ.

Який спадок залишився від Слов`яносербії? Заняття: конярство (майбутні конезаводи), овочівництво (болгарський перець, баклажани); топоніми: Слов`яносербськ; антропоніми: відомі в нашому місті прізвища Войков, Волошин, Віктор Ажиппо (режисер народного театру ПК «Хіміків»), Андрій Сербін (засновник і керівник клубу «Дракон і тигр»); церковна архітектура (храми).

Міф № 3 – промисловість Луганщина створена Російською імперією.

Насправді до цього процесу були залучені представники різних народів.
Шотландець Чарльз Гаскойн в 1796 році одночасно починає будівництво ливарного заводу в Кам`яному Броді й видобуток вугілля біля 3 - ї роти (Лисичанськ). У 1800 році ливарний завод видає першу продукцію. В 1880 роках завод ліквідували як нерентабельний, а в 1895 році на його базі  відкрили державний патронний завод. У першій половині 1990 років завод працював ще й як монетний двір.

Бельгієць Ернест Сольве в 1890 році починає будувати содовий завод в с. Верхнє (Лисичанськ). Для цього були всі умови – вугілля Лисичанську, вода Сіверського Донця, сіль Бахмуту. Через 2 роки завод видає першу продукцію. При заводі діяла потужна виробнича інфраструктура: залізниця, підвісні канатні дороги, розсолопровід. «Десятою провінцією Бельгії» називали комплекс соціальної інфраструктури: школа, лікарня, їдальня, церква, житлові будівлі.

Українець Олексій Алчевський в 1879 році починає видобувати вугілля в Слов`яносербському повіті, в 1895 році будується металургійний завод на станції Юр`євка (з 1903 року – Алчевськ), в 1899 році – металургійний завод в Маріуполі (спільно з бельгійцями). До того Олексій Алчевський відомий як меценат (фінансування навчальних закладів, бібліотек, лікарень, церков) і громадський діяч (засновник харківської «Громади», у свої харківській садибі поставив 1-й в Україні пам`ятник Тарасу Шевченко). Його дружина, Христина Алчевська, заснувала в селі Олексіївка школу, в якій кілька років працював вчителем Борис Грінченко.

Німець Густав Гартман в 1896 році починає будівництво паровозобудівельного заводу в Луганську, який в 1900 році випускає перший паровоз. Вже через 6 років цей завод увійшов в трійку найпотужніших паровозобудівельних заводів імперії.

Висновок: де – юре, заводи з’явились на Луганщині з дозволу російської влади; де – факто, ці підприємства були результатом технічної думки іноземців і українця Олексія Алчевського та їхніх капіталів.

Незнання історії не звільняє від відповідальності, як говорив один історик.