«Мрія у мене одна – повернутися в європейське місто Сєвєродонецьк», - заступник командира роти полку «Цунамі»

Заступник командира роти полку «Цунамі» об’єднаної штурмової бригади «Лють», сєвєродончанин Олег одразу після повномасштабного вторгнення став на захист свого рідного міста. Для нього війна не настала у 2022 році, адже з 2014-го він пройшов непростий шлях, щоб втілити свою мрію - стати спецпризначенцем. Що росія нападе на Україну - він відчував завжди, тож готувався заздалегідь, набираючись знань та досвіду. Тепер же він мріє не просто повернутися до рідного Сєвєродонецька, знаючи, що зробив все для Перемоги, а й не допустити повторення таких подій у майбутньому.

Про свій шлях, перший штурмовий досвід, бої у Кліщіївці Олег розповів «Сєвєродонецьк онлайн».

Теперішній заступник командира роти полку «Цунамі» об’єднаної штурмової бригади «Лють» Олег (ім’я змінено – ред.) народився у Сєвєродонецьку. З дитинства майбутній захисник займався спортом та мріяв служити народові України.

Олег

Після армії (служив у Президентському полку Національної Гвардії України – ред.) він без зайвих вагань приєднався до одного зі підрозділів МВС України у Сєвєродонецьку, де у складі роти Патрульно-постової служби міліції патрулював вулиці рідного міста. Олег згадує, що в цей час постійно вдосконалював свою фізичну витривалість та привчав товаришів по службі до спорту. Він мріяв про те, щоб служити у спецпідрозділі «Беркут». Але на той час останній базувався у Луганську, а через сімейні обставини він не міг переїхати туди. Тож на місці Олег робив зі свого підрозділу багатофункціональний та боєздатний орган.

У 2014 році підрозділ Олега був у Луганську, де на той час вирували мітинги сепаратистів та починалося захоплення державних установ. Він у складі ППСМ відбивав напад незаконних збройних формувань на Луганську обласну державну адміністрацію. У день народження Тараса Шевченка, 9 березня, незначна кількість луганчан з дітьми прийшла на площу біля пам’ятника видатному Кобзареві, щоб вшанувати його пам'ять та прочитати вірші. У той самий час у парку навпроти тривав мітинг, де проросійськи налаштовані люди та перевдягнені представники російських спецслужб вигукували антиукраїнські гасла та закликали до захоплення ОДА.

«Того дня хтось спровокував бійку на площі, тож громадянам, які прийшли вшанувати пам'ять Кобзаря, довелося ховатися у пошуках порятунку за спинами правоохоронців, які стояли на захисті Луганської ОДА. У складі яких був і я», - згадує Олег.

Кількість мітингувальників, коли почалися зіткнення, перевищувала кількість правоохоронців у кілька разів. Пріоритет на той час у міліції був на захисті людей.

«Нашому підрозділу у прямому сенсі з боями довелося вийти з ОДА, а за кілька днів – і з Луганська. Бо будівлю МВС в обласному центрі захопили сепаратисти та представники російських спецслужб», - розповідає Олег.

Коли вони виїздили з Луганська, автобусу довелося перетинати безліч блокпостів росіян, бойовиків та сепаратистів. Вони значно пошкодили транспорт.

Коли підрозділ Олега повернувся до Сєвєродонецька, вони одразу ж стали на захист міського відділку міліції.

«Сєвєродонецький міський відділ міліції – один з небагатьох, якому вдалося не допустити захоплення, зберегти озброєння та документацію», - ділиться поліцейський.
Бойовики зі складу банди ватажка Павла Дрьомова декілька разів пропонували міліції здатися та скласти зброю, але не намагалися штурмувати відділ, тому що план оборони розробили дуже фахові оперуповноважені.

«Знаєте, тоді я усвідомив, що прийшов мій час та водночас час випробувань. Я бачив, що мій патріотичний настрій розповсюджується і на товаришів по підрозділу. Я був упевнений у тому, що ніхто не зрадить присязі», - ділиться Олег.

Він згадує, що бої не вщухали й Дрьомов вимушений був відвести своїх бойовиків від Сєвєродонецька та Лисичанська. Підрозділи міськвідділу міліції допомагали Збройним силам України у проведенні стабілізаційних та контрдиверсійних заходах у місті, виявляти колаборантів.
У 2014 році Олег перебував в окопах чи на блокпостах, які знаходилися біля Сєвєродонецька, і де виявляли агентів рф та членів сепаратистских бандформувань. Поліцейський пригадує, що в той час вдосконалював свої оперативні навички. Спілкувався з людьми, які, можна сказати, стали його агентами. Саме вони допомагали боротися з залишками колаборантів та сепаратистів.

Після цього Олег пішов служити в один з оперативних підрозділів, де перебував до 2019 року. Проте він не полишав мрії вступити до спецпідрозділу - Батальйону поліції особливого призначення, тож не пропускав жодного тренування у спортзалі. Рівень фізичної підготовки бійців цього підрозділу дуже надихав його. Тож за першої можливості він приєднався до БПОП.

Олег

«За час перебування там я, не дивлячись на свій вік, пліч-о-пліч зі своїми колегами їздив на полігони, вивчав тактику, брав участь у багатьох змаганнях з силових та тактичних видів», - згадує він ті часи.

Неодноразово він брав участь у затриманні озброєних злочинців та обороні передніх рубежів у селищі Катеринівка.

«Друзі та родичі постійно питали мене, навіщо я в передпенсійному віці дуже активно проявляю себе на службі. Але мене не полишало передчуття, що ситуація, яка склалася в країні, може перерости у щось більше. Аналізуючи новини, я розумів, що російське керівництво не залишить спроб захопити всю Луганщину», - каже Олег.

22 лютого 2022 року він заступив на добове чергування у складі свого взводу, де був заступником командира.

«Телевізор, який висів у караульному приміщенні, постійно нагадував про напругу. Дивлячись новини, всі поліцейські розуміли, що їм доведеться зіштовхнутися з ще більш небезпечнішою загрозою, ніж у 2014 році. Тому після закінчення добового наряду наш взвод залишився чергувати далі, облаштовувати позиції оборони будівлі ГУНП», - розповідає захисник.

Ніч на 24 лютого взвод Олега зустрів на позиціях біля будівлі ГУНП, де вони патрулювали та водночас переглядали нескінченні новини у своїх смартфонах.

Тієї ночі комбат підрозділу вишикував батальйон на території ГУНП.

«З дуже жорсткої промови всі зрозуміли, що почалася широкомасштабна війна і що росія вторглася в Україну. Всі співробітники підрозділу стали на захист Сєвєродонецька разом з ЗСУ. Оборона Сєвєродонецька була багатошаровою і підрозділи поліції були як на обороні позицій, так і всередині міста. Максимально проводили антимародерські заходи. Наш взвод зайняв окопи біля Щедрищево, де нам довелося зіткнутися з артилерійськими обстрілами наших позицій. Той день не забуду ніколи. Окупанти з 9-00 до 15-00 проводили артобстріл позицій, де, на жаль, загинув мій побратим Максим. Великий уламок пробив йому серце», - згадує Олег.

З Максимом 

Під обстрілами разом з товаришами вони виносили тіло побратима. Тоді його взвод зазнав втрат вперше.

Олег згадує, як дивувався тому, що разом із ними знаходилися колишні студенти Луганської академії внутрішніх справ, які після 2 курсу вирішили служити в БПОП.

«Ось здавалося – ніби нічого складного в утримуванні позицій немає, оскільки всі спецпризначенці стріляли з автоматичної зброї дуже влучно й всі були зайняті саме на утриманні позицій. Але все, як і всюди, вирішувала артилерія ворога, розбиваючи позиції поліції вщент. Ми намагалися використовувати знання рідної місцевості та міста, які допомагали в обороні. Та цим ділилися з ЗСУ», - каже Олег.

Постійні артобстріли розбивали інфраструктуру міста вщент.

Будівля обласного ГУНП

Ворог бив по гуманітарних хабах, центрах роздачі допомоги, де поліцейські допомагали волонтерам.

В один з таких моментів Олегу подзвонив знайомий підприємець та розповів: у зв’язку з тим, що його склад знеструмлено, там залишається 3 великих холодильники з напівфабрикатами та куркою. Ці продукти він віддав поліції та ЗСУ.

«Тоді я взяв службовий пікап та розвіз харчі по підрозділах. Під час однієї з таких поїздок я побачив, як люди були вимушені готувати на вогнищі на морозі якусь кашу в одному з кварталів. Тоді ми з напарником вирішили їм віддати ці продукти. Насипали їм тих вареників та пельменів. Це був жах. Люди були вдячні. У той час магазини вже не працювали. Єдиною надією людей були залишки влади та правоохоронці, які ще знаходились на місці», - розповідає Олег.

Евакуацією та наданням медичної допомоги теж довелося займатися, оскільки тільки у спецпризначенців були знання з тактичної медицини.

Трохи пізніше підрозділ Олега був вимушений відійти до Лисичанська, де продовжував робити свою справу. Також доводилося боронити оперативно-важливі мости через Сіверський Донець.

«Підрозділ БПОП одним з останніх поліцейських підрозділів вийшов з Лисичанська, де до кінця допомагав з евакуацією. Після був Бахмут, де несли службу на блокпостах, а пізніше - заходи з відновлення безпекового середовища у Лимані, під час контрнаступу ЗСУ. Ми з товаришем виявили перевдягненого у цивільний одяг російського військовослужбовця в одному з селищ», - ділиться Олег.

Щодо настроїв місцевих, каже – вони були позитивно налаштовані.

«Люди, які тривалий час знаходилися в окупації, охоче співпрацювали з поліцейськими, вказуючи на будівлі, де були позиції росіян. У цій роботі дуже допомагали оперативні навички. Проте мені хотілося зробити ще більше. Вступити до ЗСУ було трохи запізно. До того ж не хотілося залишати колектив, де всі були свої та було дуже гарне керівництво. І в той момент ми з товаришами дізналися, що формується об’єднана штурмова бригада національної поліції «Лють». Я одразу вирішив приєднатися до полку «Цунамі». Та й керівництво прийняло таке ж рішення. Основу мого підрозділу складають співробітники БПОПів та близько 30% - цивільні, хто вирішив захищати Україну у складі МВС», - розповідає Олег.

Проте відчуття були двоякі. З одного боку – знайомі тренування з тактики й медицини. Але з іншого – вивчення військової справи, топографії та тактики штурмового підрозділу були новими для нього.

«А ще в підпорядкуванні були недавні цивільні люди, які стали міцною частиною підрозділу. Вони дуже проявили себе у штурмі Кліщіївки на Донеччині. Тоді в одному зі штурмів загинув мій підлеглий та бойовий побратим Олександр К. Він був у першій штурмовій групі та героїчно штурмував бойові укріплені позиції ворога (підрозділ «ахмат»). Його «зрізав» чергою ворожий кулеметник і він загинув на місці. Йому було усього 26 років. Родом він був з заходу України. Мене це дивувало, адже хлопці, наприклад, з Закарпаття, завзято захищали мою рідну Луганщину», - ділиться Олег.

Перший для нього штурм був в Кліщіївці, де він у складі групи штурмував одну з вулиць.

Кліщіївка 

«Звичний вже для мого ока ландшафт розбитих будівель та купи сміття зустріли нашу штурмову групу. Поперед стояв розбитий будинок, а за ним знаходився підвал, в якому були укріплені позиції росіян. У мене в руці був шестизарядний гранатомет та споряга, яка важила десь 50 кіло, але в той час я не відчував ваги та був сконцентрований на секторі, за який відповідав. Пересуваючись по уламках, періодично доводилося переступати через трупи росіян, які вже були «зіпсовані» температурою. У тому бою, звісно, ми перемогли», - розповів Олег.

Кліщіївка 

Штурмовій групі Олега вдалося закріпитися на новій позиції.

«Страху та болю не відчував, оскільки не було усвідомлення, що все може закінчитися в одну мить. Були ціль та мета. Їх насамперед треба було досягти. Це й була справжня робота спецпризначенців, але якою ціною виборювались метри тієї Кліщіївки, я побачив та відчув особисто. У тому бою я отримав акубатравму від FPV -дрона, який розірвався поряд», - каже Олег.

За цей час його нагородили Хрестом пошани від Міністерства оборони України.

Нагорода

Після шпиталю Олег приїхав до своєї сім’ї – дружини та доньки, які пишаються своїм захисником та чекають його кожну ротацію. Наразі вони перебувають у Дніпрі, проте до кінця березня минулого року залишалися у Сєвєродонецьку під обстрілами. Донька не змінила заклад освіти й продовжує навчатися у 18-й школі Сєвєродонецька онлайн. Вона мріє після деокупації знов посидіти за партою з однокласниками та скупатися в озері Клешня з татком.

«Мрія в мене одна – повернутися в європейське місто Сєвєродонецьк з його фонтанами, Льодовим палацом, НВО «Імпульс», ТРЦ «Джаз» та зустріти нарешті пенсію. Пишаючись, що особисто доклав максимум зусиль для Перемоги. І не допустити, щоб таке трапилось ще раз», – підкреслив Олег.

Фото з особистого архіву Олега, Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють»