Реабілітація за участі коней: переселенка з Лисичанська практикує іпотерапію на Рівненщині

Уродженка Лисичанська Оксана Абрамова понад 20 років свого життя присвятила психології та роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. У 2010 році психологиня познайомилася з іпотерапією (методом реабілітації за участі коней) та почала активно її застосовувати у відновленні дітей. З 2015 року пані Оксана спрямувала свою допомогу й на дорослу аудиторію: людей, що постраждали внаслідок бойових дій, переселенців, військових, ветеранів війни...

Оксана Абрамова розповіла «Сєвєродонецьк онлайн» про свій професійний шлях, евакуацію з Луганщини разом з конями, продовження улюбленої справи на Рівненщині, вплив коней на психологічний та фізичний стан людини, протипоказання до іпотерапії та її розвиток в Україні.

 - Пані Оксано, ви психологиня з майже 25-річним стажем, розкажіть, як поєднали своє життя з психологією? Де здобували освіту?

 - В 1994 році я поступила у Лисичанський педагогічний коледж, там я познайомилася з психологією. Вже на 2 курсі я собі вирішила, що хочу бути психологом. На той момент було дуже мало вищих навчальних закладів, де готували таких спеціалістів. Мені пощастило, після коледжу я поступала на зменшений термін навчання, і якраз суміжна спеціальність була психологія. За першою освітою я вчителька початкових класів, педагог-організатор, а за другою – вчителька початкових класів, практичний психолог у закладах освіти.

 - Розкажіть про ваш професійний шлях. Де саме працювали?

 - На початку я працювала в Лисичанську в Торгівельно-кулінарному ліцеї психологом, але ще коли закінчувала інститут, знала, що хочу займатися з маленькими дітьми, завжди хотіла працювати в дитячому садочку. На той момент почала потроху вести приватну практику з дітьми з особливими освітніми проблемами. Потім мене запросили на роботу в дитячий садочок. Попрацювала трохи там, і згодом знову повернулася до приватної практики. За плечима також робота завідувачки ПМПК (відділу в складі системи освіти, який визначає особливі потреби дитини й відповідно форми навчання до цих потреб). Відтоді ще глибше поринула у практику приватної психології.

 - Пані Оксано, ви ще у 2010 році почали займатися іпотерапією. А що стало передумовою для цього?

Я пішла покататися на коні. Дуже давно мріяла навчитися їздити верхи. На другому тренуванні впала й зламала ребра. Після того просто ходила на конюшню, оскільки поки ребра не зрослися, я не могла сісти на коня (сміється). Ходила туди майже кожного дня, бо конюшня була практично за 5 хвилин від мого дому. Там були дві маленькі кобилки. Я зацікавилася і допомагала доглядати за ними. Конюхи помітили мою зацікавленість, почали підказувати. Потім вже потоваришувала і з ними, і з тренерами. Тренер дуже гарно знав коней, розумів, що потрібно дітям, але не мав фахової освіти та не працював з дошкільнятами. Практикувати іпотерапію було його ідеєю. У нас був перший спільний досвід у цьому напрямку – ми взяли на пробні заняття першу дитину. І все, після того я вже з конюшні не пішла. Конюшня стала частиною мого життя. Я потім купила собі дві кобили – ті, за чиїми лошатами я доглядала. І вже продовжувала діяльність за їхньою участю.

Оксана Абрамова

 - Скажіть, потім напрямку іпотерапії десь навчалися?

 - На той момент, коли почали працювати, ми побачили перші результати. Тоді наші заняття відвідували три дитини. Я почала шукати, де взагалі в Україні такі напрямки розвивають, і знайшла єдиного фахівця у своїй справі Олену Вадимівну Петрусевич. Я просто до неї поїхала, сама попросилася, щоб вона мене навчила чому може. Декілька разів їздила до неї, вона мене потроху навчала, передавала свої знання. У 2012 році брала участь у конференції, приїжджали грузини навчали своїх напрямків фізичної реабілітації, на той момент у них дуже потужно розвивалася іпотерапія. В цілому, де мала можливість, там і брала участь – конференції, семінари...

 - Пані Оксано, чому саме коні, не собаки, не коти?

 - Якась інтуїтивна любов. Це навіть не на рівні захопленості, а на рівні якихось відчуттів, просто розумієш, що це твоя тварина й все. Ти хочеш цим займатися. Я дуже сильно люблю усіх тварин, але не можу сказати, що я хотіла б займатися каністерапією (метод реабілітації за допомогою спеціально навчених і відібраних собак – ред.) А ось іпотерапією дуже сильно захоплююся.

Коні

 - У 2022 році ви евакуювалися з Луганщини з конями. Як вам це вдалося, адже вкрай важко було виїхати навіть без тварин?

 - Дуже важкий був процес. Взагалі на початку війни не уявляла собі, як можна евакуюватися. Практично всі кінні заводи Луганської області дуже швидко опинилися в окупації, багато конюшень опинилися в окупації й не було транспорту, яким би можна було вивезти коней. У Луганській області обрізали взагалі будь-яке постачання, нас просто відрізали від інших областей. Ми довго шукали, як виїхати, мені допомогли американські знайомі знайти саме можливість евакуації. У них був кращий доступ до інтернету, тому вони швидше знайшли програму евакуації коней з небезпечних зон. Евакуаційний транспорт для коней не їхав в зону активних бойових дій, проте вдалося знайти конюшні, які надавали можливість поставити коней без оплати. Практично ніхто з кіннотників, які мали транспорт, не погоджувались їхати в Лисичанськ, навіть за гроші – вже точилися запеклі бої, було дуже небезпечно. Тим паче у мене біля конюшні вже були попадання. Нам дуже допомогла одна сімейна пара, яка погодилася їхати в Луганську область, вже знаючи, що там точаться бої. Вона мала досвід евакуації коней саме з небезпечних регіонів України. Але потрібні були гроші. Дуже швидко відгукнулися все ті ж американські знайомі й зібрали необхідну суму, щоб я могла виїхати. Нас вивезли до Дніпра, їхали практично добу. Там ми пробули три дні, трохи оговталися. А вже звідти інші кіннотники перевезли нас в Рівненську область, туди ми також добиралися понад добу. Дуже важко з багатьох причин... Дуже сильно ми переживали, тварини отримали великий стрес. Але головне, що дісталися. Тепер мої коні стоять на Рівненщині в евакуаційній конюшні. Поки що немає достатніх умов, щоб залучати моїх коней. Ми працюємо над цим. Тому я беру в оренду коней і працюю на базі відпочинку МСК «Сокіл» в Рівненській області. Там чудові місця і гарні тварини, яких можемо долучити до іпотерапії...

 - А чи довго залишалися в Лисичанську після повномасштабного вторгнення?

 - Півтора місяця. 6 квітня 2022 року виїхали... На той момент я працювала психологом в громадській організації «Проліска». Наш штаб був в Золотому. В перший же день був відрізаний від Лисичанська, попасти туди я вже не могла. Але я працювала у місті. Надавала психологічну допомогу, у сховищах, де це можливо було. Найбільше страждали тварини від нестачі їжі, оскільки людям ще хоч щось можна було купити, а їм – вже ні... Я познайомилася із місцевою зоозахисною організацією. Вони змогли отримати та надавати гуманітарні корми для тварин, а ми з чоловіком їх розвозили. Наше місто дуже довге, а транспорт, звісно, не ходив. Тому людям було вкрай важко під обстрілами пересуватися...Також практично з перших днів ми адресно розвозили зі штабів гуманітарні пакунки для людей похилого віку, для людей з інвалідністю, лежачих. Останню гуманітарну допомогу ми розвозили 6 квітня, в день, коли виїжджали з міста...

 - Які труднощі вас спіткали?

 - Труднощі з адаптацією коней, з ознайомленням з місцевістю, з потребами, які виникли в іншій області. Поки з’явилися нові знайомі, певні стосунки... Матеріально в утримуванні коней також є певні труднощі. Але все можна подолати...

Іпотерапія

 - Наразі серед ваших клієнтів є люди з рідної Луганщини?

 - Якщо говорити саме про іпотерапію, то поки що немає. Але тут я зареєструвала свою організацію «Спільно для дії», і від неї надаю безкоштовну психологічну допомогу ВПО, і людям, що постраждали від війни. І клієнтів з рідної Луганщини на отримання психологічної допомоги у мене достатньо. Є з ким працювати...

 - Скажіть, чи готують в Україні спеціально навчених коней для іпотерапії?

 - На жаль, на цей час напрямок іпотерапії в Україні розвинутий на рівні ініціатив конкретних осіб, які мають коней. Це не є розвинута терапія на державному рівні. Тримати коней – дуже коштовно. І у нас немає фахівців, які б навчали цих тварин. У нашій країні більше розвинутий кінний спорт. Тому доводиться самим навчатися та самим навчати, готувати тварин. Є принципи, за якими обираються коні, у них є певні звички та особливості. Зазвичай в іпотерапію беруть кобил після восьми років, які вже народжували, і в яких достатньо спокійний та терпимий характер. Крім того, важливий рух спини та крок коня. Кінь повинен передавати певний рух на кроку, коли людина сидить на коні (якщо це для фізичної реабілітації). Для цього більше підходять верхові породи. Частіше використовують Українську верхову породу. Зараз дуже ефективно коні застосовуються для емоційного відновлення за допомогою спеціально продуманих вправ, незалежно від того навчений кінь чи ні. Це більше проєктивні методи, кінь віддзеркалює якусь поведінку, або людина її розуміє по-своєму, і через проєкцію йде робота з відновлення емоцій, які людина відчуває в цей момент.

Іпотерапія

 - З якими недугами допомагає впоратися іпотерапія?

 - Дуже великий спектр недугів. Це важкі спінальні травми (але не в гострому стані), порушення постави, ДЦП, аутизм, синдром Дауна, порушення розумового та мовленнєвого розвитку, синдром гіперактивності та багато інших. У мене гарний досвід роботи з гіперактивними дітьми на стабілізацію емоційного, неврологічного стану. Дуже гарно іпотерапія працює з контрактурами, з серцево-судинними захворюваннями, але якщо вже певна ремісія, відновлення, а не гострий стан захворювання.

 - Тобто іпотерапія – це додатковий метод, який використовують у поєднанні з медикаментозним лікування?

 - Однозначно. Я дуже нервую, коли кажуть про будь-яку анімалотерапію як про лікувальний процес. Це зовсім не лікувальний процес, це суто реабілітаційний процес. Це допоміжний метод, він не може бути основним, єдиним у відновленні.

 - Скільком діткам вдалося допомогти? Які зміни відбулися?

 - Це достатньо довгий шлях. До повномасштабного вторгнення понад 450 дітей пройшли таку реабілітацію. Зараз спектр людей розширюється, допомагаємо все більше й дорослим. Займаємося емоційним, фізичним відновленням. Зараз іпотерапія набуває популярності через те, що триває конфлікт, де залучена людина й саме людина є причиною кризи. Тому довіра до людей знижується. Набагато більше люди довіряють тваринам. Через те простіше викликати довіру, коли включаються у взаємодію тварини.

 Іпотерапія

 - Пані Оксано, я так розумію, серед ваших клієнтів, є переселенці, військові, ветерани війни?

 - Так. Ще з 2015 року я займаюся з переселенцями, людьми, які постраждали від військових подій, ветеранами. Це було у рідній Луганській області. Зараз на новому місці проживання – у Рівненській області, я продовжую цю роботу. Але не хочу обмежуватися якоюсь областю, хочеться на рівні держави врегулювати питання використання анімалотерапії. Зараз дуже велика кількість людей потребує допомоги. І потрібні ефективні, дієві методи допомоги. В Рівненській області мені вдалося створити певну спільноту фахівців, які долучають тварин до роботи з людьми. І це не тільки коні. І я точно знаю, що анімалотерапія повинна розвиватися, як напрямок допомоги. Зараз завдяки цій спільноті в нас є можливість займатися саме питаннями розвитку цього напрямку.

Іпотерапія

  - Скажіть, які труднощі виникають в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами?

 - Індивідуальні особливості дитини. Та й взагалі це дуже коштовні процедури через великі затрати на утримання коней і велику кількість людей, які долучені до роботи. Якщо це іпотерапія, фізична реабілітація, то мінімум дві людини працює – одна з конем, одна з дитиною. Це додаткові кошти. Також важко знайти коня, який буде працювати в необхідному ритмі й в такому навантаженні.

 - Пані Оксано, чи є протипокази до іпотерапії?

 - Так. Це гострі стани будь-якого захворювання, хронічні захворювання нирок, онкологічні захворювання, епілепсія та важкі кісткові хвороби (важкі ревматизми, ревматоїдні артрити, остеопороз), тобто там, де треба обмежувати рух суглобів. Ці всі протипокази стосуються саме фізичної реабілітації. У роботі з відновлення емоцій обмежень набагато менше.

 - Який вплив коні мають на психологічний та фізичний стан людини?

 - Для покращення психологічного стану відіграє роль проєктивний вплив. Важливий компонент психологічної реабілітації в тому, що спостерігаючи за великою твариною, яка з довірою іде на контакт, людина відчуває яскраві емоції. У цей момент, коли людина проживає цю емоцію, психолог працює з нею, тобто її не треба викликати емоції спеціально певними вправами.

Людина вже має актуальні емоції в моменті. Завдяки цьому легше працювати з психологічним станом. Крім того, клієнт відтворює проєкцію свого досвіду взаємодії на коня і має можливість активної взаємодії та отримує зворотну реакцію від живої істоти. Це дає багато можливостей в відновленні саме емоційного стану людини.

У фізичній реабілітації трохи інша складова — сидячи на коні, людина у будь-якому разі приймає правильну поставу, хоче вона того чи ні. Інакше людину буде «викидати» з коня. Коли кінь крокує, він рухається одночасно вперед-назад, вправо-вліво, вгору-вниз, і таким чином відбувається абсолютно той же рух, як при ходьбі людини. У людей складається відчуття, що вони крокують, а не просто сидять на коні. Кульшові суглоби відтворюють рух, як при ходьбі, а спина знаходиться в правильному фізіологічному положенні, але при цьому немає навантаження на ноги, і це дає змогу зменшити тиск своєї ваги людини на хребет. На коні абсолютно всі м’язи тіла працюють, як і при ходьбі. Таким чином їх можна краще пропрацювати, розтягнути, скоординувати. Це можливість покращити координацію рухів людини, напрацювати м’язову пам’ять, нові рухи навіть, якщо людина не ходить.

 - Скільки людей на день може прийняти один кінь?

 - Не більше п’яти людей.

 - Як розвантажуєте тварин після насиченого робочого дня?

 - Вигулом і випасом або спеціальною роботою, тому що для коня «крокувати-стояти» не специфічний рух, не природній. Кінь втомлюється від того, що він постійно змушений себе контролювати. Кінь розвантажується завдяки можливості пересуватися природними алюрами (риссю, до прикладу) або просто побігати левадками в зручному саме йому темпі.

 Іпотерапія

 - А скільки днів на тиждень може кінь працювати?

 - Через день.

 - Вам довелося поїхати з рідного міста, все залишити там. Особисто вам стає легше від, того що постійно контактуєте з тваринами?

 - Це моє основне відновлення... Після переїзду на евакуаційній конюшні ми постійно приймали коней, допомагали місцевим доглядати за ними, лікувати. Це мене дуже сильно врятувало... Практично я можу сказати, що не була дезадаптована. Мені довелося швидко адаптуватися через те, що була потреба в допомозі тваринам. Це допомагає взагалі відновлюватися, жити, звикати, зустрічати цікавих людей, знаходити своє коло спілкування. У мене з’явилася нова професійна спільнота, дуже шикарна, яка є теж для мене відновленням. Тому я за допомогою тварин свій емоційний стан однозначно постійно відновлюю.

 - Пані Оксано, поділіться майбутніми планами...

У планах – розвиток анімалотерапії в Україні й на законодавчому рівні, і в плані доступності цієї послуги для людей. Вона дуже потрібна зараз і надалі користуватиметься ще більшим попитом. Багато чого вже зроблено, але ще більше треба зробити! Це мій особистий шлях інтеграції в нових умовах.