Як луганчанка виготовляє інклюзивний посуд для людей з ампутаціями

Керамістка Вікторія Белявська створює інклюзивні тарілки зі штифтами для людей, які їдять однією рукою. Для ветеранів ЗСУ з ампутаціями такий посуд вона робить безкоштовно. Майстриня родом з Луганщини й у сировині перевагу віддає глині з кар'єрів Донбасу, хоча й відзначає, що можливості її замовляти стає дедалі менше.

Про це йдеться у матеріалі «Суспільне Донбас».

Як розповіла Вікторія Белявська, ідею робити інклюзивні тарілки вона підгледіла на маркетплейсі, а втілила завдяки партнерам — одного зі столичних закладів.

«Від них був перший посил перейти від ідеї до реалізації в глині. Тобто те, що я зустріла на «Амазоні» — це була одна варіація. Те, що вони побачили у блогера, — інша. І я на основі цього створила в глині те, як я це бачу, зі збереженням корисних властивостей. Якщо чесно, досі в шоці, що люди сприйняли це — як новинку. Мені дуже шкода, що ми тільки зараз трошки почали це популяризувати», — поділилася авторка.

Тарілки робить вручну. Кожна важить до 800 грамів і має вісім штифтів. На них чи між ними можна закріпити їжу і так легко подрібнити її чи порізати на шматки. Один борт вищий — це допомагає людям однією рукою набирати страву в ложку.

До кожної тарілки Вікторія додає корисні посилання на силіконові ніжки чи килимки; спеціальні щіточки для миття; інклюзивні дошки для нарізання тощо.

Тарілки для людей, що втратили одну руку. Вікторія Белявська/Instagram

Нині посуд дизайнерки є у кількох столичних ресторанах. Робили замовлення також: Чернівці, Ірпінь, Львів та Одеса.

Про такий посуд, розповідає Вікторія, часто питають і у шпиталях та реабілітаційних центрах. Для них, а також для ветеранів російсько-української війни, тарілки керамістка робить безкоштовно. Для цього в неї є «підвішані» тарілки.

«Наприклад, людина — у неї немає безпосередніх знайомих, близьких, яким ця інклюзивна тарілка потрібна, але вона відчуває бажання комусь зробити приємність — купує її. Коли звертається безпосередньо військовий, ніяких грошей з нього не беру, а ось таким чином передаю їхні подарунки. Майже 60 «підвішаних» тарілок вже забрали, ще 10 штук поїдуть в центр реабілітації", — розповіла художниця.

Такий посуд допомагає людям з ампутаціями, церебральним паралічем, інсультами та іншими обмеженнями в руховій системі зручніше користуватися столовим наряддям.

Як пояснила художниця, такий посуд стає у нагоді також пенсіонерам, людям з поганим зором та батькам дітей з особливими потребами.

Вікторія Белянська у майстерці. Беляська/Інстаграм

«Люди можуть посоромитись щось замовляти через те, що розуміють, що не впораються — з м'ясом, зі стейками. Наприклад, вони не в колі близьких людей, щоб попросити допомогти, чи прийшли самі. Їм некомфортно, незручно і класно, якби дійсно заклади були готові до того, що до них приходитимуть ветерани та й не тільки», — переконана Вікторія.

Нині дизайнерка збирає відгуки про свій виріб і вже знає, чим може покращити інклюзивність авторського посуду — розфарбувати штифти в інший від основного колір, а під тарілку планує додавати силікований килимок, щоб вона не ковзала по столу.

Вікторія їздила на Донеччину з майстерками. Беляська/Інстаграм

Вікторія Белявська родом з окупованої у 2014 році Голубівки (колишній Кіровськ) Луганської області. Керамікою захопилася після спроби самостійно зробити світильник. З початком повномасштабного вторгнення її хобі перетворилося на професію.

У роботі, розповідає дизайнерка, вона віддавала перевагу сировині з Донбасу. Зараз її вже майже неможливо замовити, ділиться дизайнерка.

«З кожним роком, на жаль, глина зникає — певних видів глини, які я люблю використовувати для своїх колекцій, їх просто немає. У Слов'янську — там кілька разів були влучання. Білий фаянс — кар'єри у Часовому Яру заблоковані, доступу до них більше немає», — розказала жінка.
Майстерню винаймає, там в неї стоїть піч, в якій може поміститися 10 тарілок за раз. На кожну партію треба два випали, додає вона. Серед виробів: посуд, лампи, вази, скульптури, керамічні урни для праху.

Є колекція тарілок «Дитинство». На них — терикони.

«У мене ще вдома була «алергія» на білий посуд. Пам'ятаю, що я попросила маму — на той момент за дуже великі гроші в Луганську — купити мені рожеву і жовту чашки. І ці чашки я забрала з собою на навчання в Харків. Вони зараз зі мною в Києві. Моя кераміка — це також про поєднання функціоналу та художньої цінності, якогось спогаду — це не просто про поїсти», — зауважує художниця.

Майстерка. Вікторія Белявська/Instagram

Ще одним напрямком роботи з глиною Вікторія називає майстерки. Художниця-керамістка проводить арттерапії з ліпки для військовослужбовців та дітей, які постраждали від війни.

«Я працювала з дітками-переселенцями. У мене ліпили діти з Маріуполя, Херсона, Мелітополя і, на той момент ще окупованого, Ірпеня. Під час ініціативи від капеланів з ментальної підтримки воїнів — їздила в Донецьку область. Творчі майстерки там пройшли в Покровську, Краматорську та Слов'янську», — розказала Вікторія.

Нині вона працює над проєктом, який також пов'язаний з її корінням, — рідним краєм.

«Я пам'ятаю, як ми розбивали коліна в «жужалці». Метафорично ця жужалка вже в нас — вона змішується з кров'ю, залазить під шкіру — ти не можеш про це забути. Як не можеш забути вулицю, на якій вчився їздити на велосипеді. У мене є тарілка про «бідончик» — з ним мене відправляли за вишнями на дерево. Я, коли чую запах акації, я згадую парк біля шахти, де працював мій дідусь. І коли в нього був вихідний, вони там з шахтарями збиралися і грали в шахи, і я постійно була з ним», — згадує вона.

«Донбас — це вагома частина мого життя. Звичайно, сумую. Тим паче, коли ти не можеш туди поїхати, розумієш цінність цих спогадів, моментів. Це вагома частина мого життя, яку я ніколи не викреслю і не забуду — бо, власне, саме це зробило мене мною», - резюмує вона.

Нагадаємо, як у Вінниці працює підприємство з Сіверськодонецька.