«Я хочу служити. Ворог нікуди не зник»: підполковник з Луганщини розповів про роки в російському полоні

Уродженець Луганщини, підполковник Дмитро Стеблін – бойовий офіцер ЗСУ та командир 109-ї бригади територіальної оборони. У лютому він повернувся з російського полону, в якому провів понад три роки. Наразі чоловік проходить адаптацію на Вінниччині.

Свою історію він розповів виданню «Суспільне».

Дмитро Стеблін народився у Кадіївці на Луганщині. Рішення стати військовим він ухвалив ще у 15 років і служить із 2006 року. Повномасштабне вторгнення зустрів у Маріуполі.

«Ми жили на східній околиці Маріуполя, і я прокинувся від того, що йде неймовірна артилерійська підготовка. Бомбили околиці страшенно», – розказав журналістам чоловік.

Його дружина Олена разом із двома доньками того ж дня змогла залишити місто.

«Я не хотіла їхати. Плакала, просила його не залишати. Але він сказав: сідай за кермо і їдь. Коли від’їжджала, бачила, як він іде… Я кричала: “Поцілуй дітей”… і боялася, що це востаннє», – розповіла Суспільному дружина Дмитра.

Зазначається, що у 2022 році Стеблін командував 109-ю бригадою територіальної оборони, яка обороняла Маріуполь. За його словами, на захоплення міста російська армія кинула значні сили, зокрема 14-ту армію, однак українські військові трималися до останнього.

«Люди йшли і просилися в бригаду, навіть ті, хто не підходив за станом здоров’я. Усі хотіли захищати місто».

У травні 2022 року військові отримали наказ припинити оборону задля збереження життя особового складу.

«Ми виконали своє завдання – відтягнули на себе значні сили ворога, які не пішли далі на інші напрямки», – сказав офіцер.

20 травня 2022 року Дмитро Стеблін потрапив у полон.

Відомо, що спочатку його утримували в колонії в Оленівці, а згодом перевезли до російського Камишина. У неволі він провів майже чотири роки.

«Були побиття, були тортури. Але найважче – це невідомість. Ти не знаєш, скільки це триватиме», – розповів він.

Як повідомляє «Суспільне», за весь період полону йому вдалося лише один раз передати коротку звістку рідним через представників Міжнародного Червоного Хреста.

«Жив-здоров. Люблю вас», – це були кілька рядків, які отримала його дружина.

З полону його звільнили 5 лютого 2026 року. Дмитро розповів, що не стримав емоцій, коли вперше почув голос рідних: «Я думав, що не буду плакати. Але не стримався. Це були найсильніші емоції».

Після звільнення Дмитро поступово звикає до мирного життя, проходить адаптацію за підтримки рідних і спеціалістів. Водночас залишати військову службу не планує.

«Я хочу служити. Ворог нікуди не зник. Мій досвід ще може бути корисним», – сказав він.

Він додав, що його головна мета – майбутнє дітей: «Я хочу, щоб вони жили у вільній країні і не переживали того, що пережили ми».

Нагадаємо, під час обміну 5 лютого в Україну вдалося повернути 157 бранців кремля, серед яких військові та цивільні. Тоді ж з полону повернулися троє жителів Рубіжанської громади.