Щодо визначення резидентського статусу

Державна фіскальна служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення щодо визначення резидентського статусу та листом від 30.09.2016 р. № 10327/Я/99-99-13-01-03-14 повідомляє таке: Пунктом 52.5 ст. 52 Кодексу встановлено, що контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень. Крім того, податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу). Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ст. 1 Кодексу). Відповідно до вимог Кодексу статус резидента визначається з метою оподаткування. Так, поняття «резидент та/або нерезидент» визначені ст. 14 Кодексу. Резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні (п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Якщо всупереч закону фізична особа — громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України. Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи (п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). Нерезидент — це фізична особа, яка не є резидентом України (п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). Разом з тим зазначаємо, що відповідно до п. 3.2 ст. 3 Кодексу якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Рекомендації щодо практичного застосування територіальними контролюючими органами конвенцій про уникнення подвійного оподаткування викладено у листі Державної податкової служби України від 27.12.2002 № 12744/О/71-12/12-1017, в якому, зокрема, розглядається питання визначення резидентності для фізичних осіб.