Чи справляється плата за землю за безпідставно набуті земельні ділянки?

(Лист ДФС України від 06.02.2017 р. № 2709/7/99-99-12-02-03-17) Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації відповідного права (власності, постійного користування або права оренди земель державної та комунальної власності) на неї. Основу податкового адміністрування забезпечують, зокрема положення ст. 7 Податкового кодексу, які вимагають під час встановлення податку обов’язково визначати, у тому числі й такі елементи: платника податку; об’єкт оподаткування; базу оподаткування; ставку податку. Платниками земельного податку, з урахуванням положень пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, слід вважати власників земельних ділянок приватної власності або постійних користувачів земельних ділянок державної та комунальної власності. Водночас плата за землю у формі орендної плати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності справляється користувачами таких ділянок. Об’єктом оподаткування платою за землю є площа земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, постійному або строковому користуванні земельних ділянок державної та комунальної власності. Відомості про площу сформованої земельної ділянки, щодо якої виникають податкові зобов’язання з плати за землю, мають бути внесеними до Кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу) за результатами виконання вимог ст. 791 Земельного кодексу щодо формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав (встановлено межі, певне місцем розташування та визначено відповідне право). Базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації (пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу), що у формі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина третя ст. 23 Закону України «Про оцінку земель»). Згідно з вимогами ст. 18 цього Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, а також – за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 — 7 років. При цьому для земельних ділянок несільськогосподарського призначення передбачено виконання нормативної грошової оцінки не рідше ніж один раз на 7 — 10 років. Керуючись принципом платного використання земельних ділянок (ст. 206 Земельного кодексу), суб’єкт господарювання, який не сформував земельну ділянку (відомості про неї не внесено до Кадастру) та не оформив прав на неї, використовуючи таку земельну ділянку (далі — суб’єкт, що неправомірно використовує земельну ділянку), створює підстави для виникнення ризиків податкового адміністрування плати за землю: неотримання податкових зобов’язань унеможливлює взяття суб’єкта, що неправомірно використовує земельну ділянку, на податковий облік, що створює умови для ухилення від справляння плати за землю; отримання податкових зобов’язань у неповному обсязі; недоотримання плати за землю в результаті необґрунтованої сплати земельного податку, замість орендної плати за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, суб’єктом, що неправомірно використовує земельну ділянку, до якого переходить право власності на земельну ділянку і який не може набути право власності на землю, у тому числі й у випадку придбання об’єкта нерухомості, що розташований на такій земельній ділянці, проте має право отримати таку земельну ділянку на умовах оренди (частина п’ята ст. 120 та частина третя ст. 145 Земельного кодексу); унеможливлює встановлення контролю за об’єктом оподаткування для суб’єкта, що неправомірно використовує земельну ділянку, у разі відсутності відомостей у Кадастрі щодо місця розташування, розміру земельної ділянки та межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості); унеможливлює встановлення контролю за базою оподаткування для суб’єкта, що неправомірно використовує земельну ділянку, у разі відсутності відомостей у Кадастрі щодо нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки. Повноваження щодо регулювання земельних відносин, у тому числі й справляння плати за використання земельних ділянок, делеговано органам місцевого самоврядування (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування»).