Від 1976 року шістнадцять років я очолював Клуб любителів поезії, який діяв при Палаці культури хіміків, і тим самим ніби виявився причетним до літературного процесу в Сєверодонецьку. Сам я зроду не писав нічого, що могло б називатись поезією чи літературою. Але у клубі зустрічалися з професійними і самодіяльними поетами, організовували літературні вечори, доводилось слідкувати за публікаціями місцевих авторів тощо. З часом склався своєрідний архів із документів, газет, книжок. Віриться, що колись у місті все-таки буде музей, і появляться дослідники історії міста. Люди, які не байдужі до своєї історії, завжди були, є і будуть. Адже не хлібом єдиним живе людина. І друзі, а особливо активно бібліотекарі профспілкової бібліотеки “Азоту”, почали наполягати на тому, щоб я записав, що знаю про літературне життя в місті.
І я написав та надрукував у 2006 році кілька десятків екземплярів цієї книжки для бібліотек. Вона дісталася не всім, хто бажав її мати. Зараз, коли вже маю кілька краєзнавчих книжок, зрозумів, що мої знання про літературні процеси у місті варто зафіксувати, зберегти, хоча б у тих, кому ця тематика цікава. Тож вирішив повторити книжку, нехай і невеликим накладом. Вніс лише невеликі зміни, які пов’язані з тим, що від її першої появи пройшло ще тринадцять років.
Після презентації книжки у 2006 році помітив, що дехто образився або виявився незадоволеним, що про когось сказано більше, про іншого – менше чи немає зовсім нічого. Тому зараз хочу пояснити, що це книжка не літературознавця, який пише історію літературного процесу в місті Сєверодонецьку. Вона написана краєзнавцем, який долучився до літературного життя Сєверодонецька. Я пишу лише те, що краще знаю, що мені видається цікавішим і важливішим. Хтось інший може написати про інше, що йому ближче і що він знає краще.
Сподіваюся, що у книги знайдеться свій читач. А можливо, вона буде комусь цікавою і в майбутньому, коли будуть писати історію Сєверодонецька, до сторіччя якого лишилося не так і багато часу.