Як сєвєродончанин-переселенець облаштувався в болгарському селі на Одещині (ФОТО)

В окупацію ніколи не поїду!

У коментарях до матеріалів нашого інтернет-видання ми натрапили на цікаву історію про те, як наш читач, сєвєродончанин Валерій Попов розпочав нове життя у селі Кулевча Одеської області. «Сєвєродонецьк онлайн» вирішив зв’язатися з ним та розпитати про цікавий досвід.

У березні Валерій із дружиною Галиною та донькою Вірою виїхали із Сєвєродонецька, бо сил перебувати під обстрілами вже не було.

«Добре, що в нас була заправлена автівка. Вдалося виїхати. На той момент вже були проблеми із бензином у місті. Обстріли були жахливими. Ризикувати більше не хотілося», - згадує Валерій.

Якийсь час сім'я прожила в Новомосковську Дніпропетровської області. Знайти помешкання було складно, але на допомогу прийшли волонтери.

«Зняли 1-кімнатну квартиру на 9-му поверсі. Через 2 тижні таки вирішили їхати до Одеської області. Завжди мріяли пожити біля моря. Все життя у місті прожили. Я попереджав дівчат, що знімати гарне житло ми не зможемо дозволити собі, а жити в селі досить складно. У мене був досвід у дитинстві», – розповідає Валерій.

Він каже, що їхня родина – типові городяни. І зважитись на новий досвід було нелегко.
Вибір впав на болгарське село Кулевча, в якому проживає приблизно 4 тисяч осіб. Село розташоване на річці Хаджидер (турецькою — срібна річка). Болгари тут становлять 96% населення.

город

«Всі розмовляють болгарською між собою. Вони, звичайно, знають і російську, і українську. Півсела тут розмовляє українською, а інша половина - російською. Болгарською розмовляють усі. Село не з бідних, тут центральний водопровід, безліч магазинів, інтернет-провайдер, своя лікарня і навіть свій стоматолог. Лікарня амбулаторна, частина її обладнана під готель, у якому голова виділив нам спочатку кімнату, як біженцям. Люди тут живуть в основному заможно, але багато й порожніх будинків, можна орендувати, або домовитися просто доглядати будинок», - розповідає наш герой.

Їм вдалося заселитися до будинку із зручностями на вулиці та колонкою у дворі. Оплату за житло хазяїн не бере.

колонка

«Натомість господар залишив нам новий в упаковці бойлер, холодильник, пральну машину. Викопав я на подвір'ї велику яму. Познайомився з добрим місцевим майстром на всі руки, який зовсім недорого провів нам воду в будинок, підключив бойлер і вивів каналізацію. «Тюльпан», унітаз б.у., залізну ванну із змішувачем купили дешево тут у селі. Посадили городу 10 соток», - ділиться чоловік.

санвузел

пральна машина

Опалення в будинку пічне. Однак весна була холодною і довелося купувати торф'яні брикети та з пресованого насіння. Це 250-280 грн. за мішок 40 кг. Топили лише вночі. Таким чином, мішка вистачало на тиждень.

кімната

одна з кімнат

«Провели мені оптоволокно за 650 грн., плачу за інтернет 120 грн. в місяць. Є газовий балон, але зараз газ закінчився та готуємо на електроплиті. Платимо за воду 50 грн. з людини та за електрику за лічильником. У кожного з нас своя кімната. Зараз багато персиків по 20грн. кг, раніше брали черешню по 30грн., загалом фруктів тут багато. Чекаємо тепер на виноград. У нас на подвір’ї вишня, горіх, абрикос, шовковиця, смородина. Але шовковицю прибиратиму, не встигаю підмітати під нею ягоди і мух навколо неї багато. Дружина на подвір’ї квітів насадила. У селі купуємо молочку, свинину іноді, яйця», - розповідає про свій новий побут Валерій.

подвір"я

Сусіди по селу виявилися уважними та чуйними. Відразу почали нести продукти, консервацію та навіть одяг.

«Сусіди дуже хороші, дали нам картоплю, цибулю часник на посадку, а ми купили насіння помідорів, огірків, моркви, петрушки та кукурудзи. Сусіди носили нам речі, консервацію, взагалі люди тут чуйні. Крадіжок немає зовсім», - каже Валерій.

Його мрія - зробити енергетично-незалежне житло за допомогою сонячних батарей. Прикладів по селу багато, але це досить дорого. Чоловік вірить, що в країні розвиватиметься «зелена енергетика» та будуть пільги.

вітальня

кухня

На запитання, чи хотілося б їхній родині залишитися на новому місці назавжди, Валерій каже, що все можливо: «Йде до того, що війна затягнеться. Я тут залишився б, хоча дівчата пручаються. Я думав продати машину, зібрати заощадження та викупити будиночок. Такий коштує приблизно 5 тисяч доларів. Для мене це зараз розрядка - поратися на городі, копати, будувати».

дрова

Проте нещодавні обстріли Білгород-Дністровського району, до якого належить село, налякали родину.

«От дівчата й кажуть – раптом війна сюди прийде. Але ж у нас надія, що не прийде. Донька дуже хоче додому. А я хотів би залишитися тут. Тим більше, в окупацію ніколи не поїду», - каже Валерій.

Підпишись на наш Телеграм