Дівчина розшукує батька - військового медика, який боронив Луганщину

Студентка Анастасія Ісаєва з Луганщини розшукує батька Василя, який служив військовим медиком на передовій. Зв’язок з ним зник наприкінці березня. Дівчина впевнена, що батько живий та знаходиться у російському полоні. Майже 4 місяці вона оббиває пороги поліції, СБУ та військових частин, аби знайти про нього хоч якусь інформацію, та все марно.

Анастасія - родом з Луганської області, до початку війни навчалась в Харкові. ЇЇ батько Василь - військовий медик. Він підписав контракт з Сєвєродонецьким військкоматом та служив у складі 53-ї бригади поблизу Щастя на Луганщині. В минулому році він заочно поступив до університету, щоб отримати фах психолога.

“Ми жили добре. Навчались з батьком в одному університеті. Він приїздив до Харкова на сесії. Ми намагались частіше бачитись, хоча й він служив військовим медиком. Вони з мамою розлучились, коли я була ще дуже маленькою. Після цього вона з нами не спілкувалась. Ми з батьком були дуже близькі”, - згадує дівчина.

24-го лютого життя Анастасії та Василя назавжди змінилось. Вона під обстрілами евакуювалася з Харкова до Львова, він - продовжив боронити свою землю та рятувати життя побратимів.

“24 лютого я молилась, щоб батько вийшов на зв’язок. Він подзвонив, каже, Настюха, у нас тут капець. 24-го на їх позиції вже йшов наступ. Не було жодного підкріплення. Багато поранених та загиблих. Каже, вони заздалегідь попереджали керівництво, що російські танки з кожним днем все ближче до кордону, а їм відповідали - “тримайтеся”. З 80 військових, які там були, живими вийшли шестеро, включаючи мого батька”, - розповідає Анастасія.

Віськових перевели на інші позиції в Донецькій області. Вони працювали разом з поліцією, патрулювали місцевість та чекали наказу. І наказ прийшов - виступили на передову, під щільні обстріли окупантів. Крихти інформації про те, що було далі Анастасія отримала від побратима батька.

“Вони були у бліндажі. Від обстрілу його завалило. Хлопці вибралися, а батько через контузію не зміг. Потім цю позицію захопили росіяни. Це все що я знаю. Це було 23-го березня. А 24-го його телефон увімкнувся. І потім через кілька днів знову. Мені приходили повідомлення від оператора, але я не встигала зателефонувати. Зв’язку не було. Думаю, що в цей час його телефон перевіряли, намагались там щось знайти”, - розповідає Анастасія.

Дівчина написала заяву до поліції, подзвонила на “гарячу лінію” СБУ, залишила всю наявну інформацію, але жодної відповіді досі не отримала. Оператор відповідав, що коли батько дійсно в полоні, то його мають обміняти. Але цю інформацію офіційно ніхто не підтвердив.

“Я почала шукати контакти, як вийти на 53-тю бригаду. Навіть кілька разів розмовляла з якимось командирами, та вони казали, що з вашим батьком все добре, він на позиціях. Знайшла начальника медштабу, теж безрезультатно. Казали, що в бригаді мені повинні дати документ, що батько зник безвісти. Якщо немає свідків, які підтверджують його загибель, і немає свідотства про полон, то він має числитись зниклим. Такого мені теж не дали”, - каже Анастасія.

За більш ніж три місяці пошуків дівчина познайомилась з родичами інших військових з тієї ж бригади, де служив її батько. У всіх схожа історія. Цим людям радять чекати та вірити.

“Зараз я шукаю людей, які могли б допомогти знайти хоч якусь інформацію про батька. Мені кажуть, потрібно наймати військового адвоката, але я вже з досвіду знаю, поки не закінчилась війна, немає сенсу щось доводити. Це нереально”, - каже Анастасія.

З розповідей сусідів, дівчина знає, що в їх з батьком будинку зараз живуть російські військові. Але вона впевнена, що обов’язково повернеться на Луганщину:

“Якщо ми зможемо відвоювати свою домівку, де зараз панують російські солдати, повернути своє, я дуже хочу додому. Яке там буде життя далі, не зрозуміло. Але для мене найголовніше зараз ні будинки, ні речі, я хочу побачити свого батька живим”.

Про те, як діяти, якщо ви втратили зв'язок з рідними, розповів Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. 

Фото та відео: Анастасія Ісаєва