Марія та Дмитро Косілкини: історія сімейної справи в умовах війни

Дмитро та Марія Косілкини – виробники дитячого одягу торгівельної марки «Be easy та Larox» з Лисичанську. Вони починали в 2014 році, коли війна постукала в їхні двері вперше. За 8 років вони впровадили багато інновацій та змогли налагодити бізнес за принципами ощадливого виробництва.

Зараз вони відновлюють родинну справу в Дніпрі, бо в 2022 році їм довелося вдруге покинути рідну домівку. Всі ці місяці вони допомагали населенню рідного Лисичанська, ЗСУ та теробороні, а також реалізували проєкти гуманітарної допомоги.

Однак бізнес теж не стоїть на місці – підприємці запустили лінійку патріотичних футболок та товари для військових.

Про їхнє нове життя та вимоги часу подружжя розповіло «Сєвєродонецьк онлайн».

Як все починалося. Початок війни в 2014 році

Пара проживала в Лисичанську. Ідея бізнесу виникла ще під час першої евакуації після окупації рідного міста в 2014 році. Їхній дитині було на той момент близько півтора року. Сім'я виїхала до Кам'янця-Подільського. Тоді Дмитро займався іншим бізнесом. Побачивши влітку 2014-го року курс євро по відношенню до гривні, подружжя порахувало, скільки коштуватиме якісно одягнути дитину до зими.

«Прийшла ідея шити дитячий одяг самостійно. У липні ми замовили тканину та у листопаді знайшли український утеплювач. Після чого віддали на аутсорс пошиття комбінезону. Тоді ми ще не розробляли своїх лекал, а зробили, можна сказати, промислове шпигунство. Якість пошиття не влаштувала. Тільки в січні запустили цех, до нас прийшли закрійник та дві швачки», - каже Дмитро.

З пошиттям одягу сім'я не була пов'язана до цього.

Всі сили та гроші подружжя віддавало своїй справі. 90% всього прибутку були у реінвестиції.

«Зараз це зіграло злий жарт. Виходить, що ми купували сучасніше обладнання, брали кредити, писали гранти. Усі вони стосувалися автоматизації виробництва. За рахунок кредитних грошей ми купували обладнання для герметизації швів. Нині це дає нам можливість працювати на оборонку, ми шиємо пончо. Тоді ж, 2018 року, це дозволило вийти на якість європейського одягу. Не кожне підприємство, яке робить дитячий одяг, має таке обладнання», - наголосив підприємець.

За допомогою грантів міжнародних організацій пара купила лазерне обладнання, яке дозволило автоматично кроїти, а також автоматичні верстати, що прискорювали виробництво.
Також вони пройшли курс навчання та наприкінці 2018 року почали впроваджувати ощадливе виробництво.

«Ми повністю змінили формат виробництва. Перейшли повністю на пошиття на вимогу. Пішли від складських залишків. Збільшили продуктивність на 40% по верхньому одягу. Домоглися того, що пошиття курточки займало від 9 до 12 хвилин. За рахунок ощадливого виробництва ми змогли скоротити площу підприємства. Це дозволяє не призводити до надвиробництва. Адже легка промисловість дуже забруднює довкілля. Ми прагнули уникнути цього», - каже Дмитро.

Ринком збуту була вся Україна.

«Наша місія була надати якісну продукцію українському споживачеві. Довести нашим громадянам, що у нас можна робити продукт не гірший за європейський», - заявив підприємець.

Відродження у Дніпрі. Повномасштабне вторгнення в 2022 році

В 2022 році, з початком повномасштабної війни, родина переїхала до Дніпра. Дуже допомогли друзі зі скляної фабрики.

«Допомогли із житлом, виробничими площами. Ми тут і влаштувалися. Виїхали на 30-й день. Обладнання вивезли не одразу. Сподівалися, що до Великодня ситуація зміниться. Коли зрозуміли, що ситуація не змінюється, поїхали по обладнання. Усе вивезти не вдалося. Ми надто довго чекали, а згодом стало важче знайти потрібний транспорт. Тому частина сировини та обладнання залишилися в Лисичанську», - розповідає чоловік.

Дніпропетровська облдержадміністрація допомогла при переїзді та потім із документами. Міська влада провела круглий стіл та підтримала в деяких питаннях. До того ж, працювала державна програма релокації бізнесу.

До лютого в штаті було 10 осіб і поза штатом ще близько 5. Частина роз'їхалася Україною, частина залишилася вдома. Вивезти всіх у Дніпро немає можливості, бо вартість оренди житла в Дніпрі дуже дорога.

Пара планує наймати на роботу ВПО, щоб допомогти їм.

«Зараз залишилася одна швачка, яка теж живе у Дніпрі. Наразі начальник виробництва переїхала з Сєвєродонецька. Потроху відновлюємось. Зрозуміло, що зламалися бізнес-процеси. Ми зараз не можемо повністю відновити формат роботи. Усі лекала були в електронному вигляді, зараз доводиться повертатися до друкованих. Наразі намагаємося відновити виробництво дитячого одягу, але я розумію, що це буде нелегко і не скоро», - пояснює чоловік.

Підприємці змінили асортименти виробництва - зокрема, тепер роблять військову амуніцію. Наприклад, водонепроникні пончо. Продають це з мінімальною націнкою, щоб хоча б сплатити зарплати та податки.

Також розпочали випускати патріотичні футболки. Але це складно через те, що раніше виробництво було орієнтоване на пошиття верхнього одягу. Вартість футболки виходить досить дорогою – 425 гривень у чорному кольорі.

«Не було змоги взяти сировину оптом. Оскільки обладнання не вивезли, друк доводиться робити не самим, а замовляти в Одесі. Все це додаткові витрати, що ведуть до підвищення ціни», - пояснює Дмитро.

Волонтерство та допомога

Волонтерить подружжя зараз менше, бо колектив виїхав невеликий і роботи, відповідно, побільшало.

З перших днів пара приїжджала до Привілля, розвозила необхідне. Допомагали друзі зі скляного заводу у Дніпрі.

“Наші донори побачили діяльність, допомогли отримати грант на гуманітарну допомогу. "Приватбанк" допоміг зробити картку волонтера. Ми збирали машину з гуманітаркою до Лисичанська, вивозили людей», - згадує Дмитро.

Це робилося, поки не стало занадто небезпечно.

Нині Дмитро та Марія так само подаються на гранти. Але зараз процес ускладнився.

Щодо можливого повернення додому після звільнення території та закінчення війни, то подружжя не може говорити однозначно.

«Ми розуміємо, що це не буде завтра-післязавтра. Комунікації розбито. Елементарно – моїй дитині нема де вчитися. Небезпечно, бо території заміновані. Я не готовий ризикувати своєю дитиною. Тому, я думаю, втретє починати з нуля складно. Та й колектив не планує назад. Поки що це складне питання, на яке немає однозначної відповіді», - вважає Дмитро.

З дитячою продукцією можна ознайомитися тут. З військовою амуніцією - тут.