Волонтер Ольга Зайцева: "Я багато де була, але таких людей, як на Луганщині, не зустрічала, чесно!"
Ольга Зайцева – волонтерка, яка евакуює людей із найгарячіших точок фронту. До неї звертаються за коментарями багато засобів масової інформації (в тому числі, міжнародні), її фотографії та відео розлітаються як офіційними джерелами, так і соцмережами.
Ользі 31 рік, до повномасштабної війни росії проти України вона близько 9 років працювала аудитором-економістом вугільної компанії у Дніпрі. Перед Новим роком звільнилася та вирішила змінити життя. Каже, що набридло одне й те саме, хотілося чогось іншого. 24 лютого разом із сім'єю та собакою вони переїхали до сестри у приватний сектор. А вже 25 лютого вона поїхала до місцевого гуманітарного штабу та почала допомагати, координувати процес. Довгий час працювала там. Згодом почала виїжджати в гарячі точки і розвозити гуманітарну допомогу людям.
Ольга згадує, що у березні ніхто з водіїв не хотів вирушати до Покровська, погодився лише один. Сьогодні вони сміються з того, що боялися їхати до відносно спокійного тоді міста, а зараз вже без страху оминають міни, та й до обстрілів звикли.
В інтерв'ю «Сєвєродонецьк онлайн» Ольга розповіла, чим живе сьогодні звільнена Луганщина, з чим довелося зіткнутися людям і як сьогодні українці допомагають один одному.
- Де ви зараз більше перебуваєте у відрядженнях?
- Наразі частіше на Луганщині: Невське, Макіївка. Звідти я вивезла вже всіх людей, які мали бажання евакуюватись. Доставили їм гуманітарну допомогу: медикаменти, продукти харчування,засоби гігієни, будівельні матеріали. Навіть під обстрілами вони намагаються щось відбудовувати! А ще привезли їм старлінк, генератор. Зараз без цього ніяк. Ці населені пункти повністю знеструмлені ще від самого початку повномасштабного вторгнення.
В Макіівці важче, там майже немає вцілілих будинків. Вивезла близько 47 людей звідти, 30 ще лишаються там. Серед них двоє дітей. Я просто не можу навіть доїхати туди.
Загалом із Макіївки та Невського вивезли близько 100 людей.
На Донеччину теж їздимо: Бахмут, Сіверськ, Соледар, Вугледар, Павлівка.
- Люди охоче виїздять?
- По-різному: хтось одразу, хтось тоді, коли вже зруйноване житло, а хтось приймає рішення залишатись, навіть попри зруйновані будинки. Я їду, коли люди вже точно кажуть, що вони виїжджатимуть. Буває, що рішення змінюють.
Як тільки Невське деокуповали, я одразу зв’язалася зі старостою, попросила список людей, які готові виїхати. Приїжджали та щодня вивозили людей. Хтось одразу погоджувався, хтось ні. 2-3 тижні працювали. Як тільки звільнили Макіївку, зробили те саме. Із військовими заїхали туди. Там також контактували зі старостою.
- Звідки їдуть більш охоче?
- З деокупованих територій Луганщини виїжджають більш охоче. До того ж, в області просто нема вже живого місця! Там немає неушкоджених будинків: залишилися у когось фундамент, у когось каркас. Люди розуміють, що попереду зима.
- Найменший вік евакуйованих?
- На Луганщині була дитина - 3 рочки, дівчинка. Був хлопчик Ваня, 5 років. Я бачила дуже багато всього і здавалося, що звикла до всього. Але коли я побачила сивого хлопчика 5-ти років, це мене підкосило. Вони були в окупації із 3 березня, просто не змогли виїхати. Наразі він виїхав разом із мамою, все зараз у нього добре. Розповідали багато історій, як їх кривдили кадировці. Люди намагалися не виходити із будинків. Дідуся побили. Староста розповідав, що на нього тисли з усіх боків.
Старосту Макіївки приковували до батареї і так вона сиділа у спортивному залі школи. Її били, струмом катували. Окупанти прийшли до неї та зажадали списки людей, військових. Але почули у відповідь: «Немає у нас військових!”. Після цього жінку катували, на розстріл водили. Вона навіть з чоловіком прощалася! Так тривало десь 2 тижні. Щоразу били. Шукали, де вона сховала українські прапори.
Дуже багато проукраїнських людей там. Я давно не бачила таких.
- Тобто розповіді про просійський Донбас неправдиві?
- Я багато де була, але таких людей, як на Луганщині, не зустрічала, чесно. Вони всі розмовляють українською, люблять Україну і ненавидять «лнр» та росію.
- Ви буваєте на звільненій Луганщині. Чи готуватися нам до масових поховань, як це було у звільнених до цього населених пунктах?
- Бачила багато трупів росіян. Це правда. Односельців вивозили або до Сватового, або до Рубіжного - у так звану "евакуацію". Проросійські виїхали одразу. Проукраїнськи налаштовані - чекали Україну. Масових поховань цивільних у звільнених селах немає.
- А яка ситуація із тваринами?
- Це для мене болюча тема. У Макіївці багато коней, корів убитих. Лисички лежать. Собаки їдять убитих корів, свині також.
Думала вже: може, організувати машину та вивезти всіх свиней, корів? У Невському ще хоч хтось піклується про них, у Макіївці на вцілілих вулицях живе до 10 людей, там просто навіть нема кому давати ладу.
Собак намагаюся забирати. Хоча б тих, кого можна влаштувати. У нас переповнені всі притулки для них. Моя мрія – організувати великий притулок для тварин.
- Багатьох тварин кинули люди?
- По-різному. Здебільшого залишають. Були випадки, коли собаки сиділи на ланцюгу. Відрізали його або перестрілювали.
- А тих, що ви вивезли, розбирають?
- Забирають. Багатьох прилаштували. Одні люди розводили мисливських псів і кинули разом із цуценятами. З-під обстрілів вивезли двох собачок, ті просто застрибнули до нас в автівку.
Маленьку вже забрали. Велика ще у шелтері.
- Правда, що росіяни ображали тварин?
- Так, розповідали, що собак розстрілювали, та й загалом ображали тварин.
До того ж, сильно мародерили. Навіть дитячий старий триколісний велосипед винесли, виделки, ложки.
- Що найважче бачити?
- Тяжко бачити, як люди плачуть, розпач у їхніх очах. Коли їм кажеш: “Поїхали!”, а вони – «А кому ми там потрібні?». Страшно, коли чоловік плаче. Це особливо щемливі моменти.
У Сіверську вивозила чоловіка із дружиною. До того 2 тижні були сильні обстріли. Палав будинок, люди вибігали. Я допомагала йому дійти, бачу – щось не те. А на нервовому ґрунті чоловік осліп. Він мені й зараз телефонує. Нині до нього почав потроху повертатися зір. Зараз він перебуває на заході країни.
- Вам багато довелося пережити в своїх поїздках?
- Потрапляла під обстріли багато разів. У Соледарі отримала контузію. На одне вухо погано чую. Влітку поїхали забирати людей. Стояли на трасі, до міста не можна було тоді потрапити. Ми поїхали за адресою. Все горить з усіх боків. Йшла до будинку, там була жінка з дитиною. Дівчинка п'яти років не розмовляла взагалі зі страху. Тільки другого дня зателефонувала і сказала мені: «Привіт, Олю!». У них ще 8 кошенят було.
Я підходила, до хати прилетіло. Мене відкинуло. Потім сиділи з людьми у підвалі, але пізніше, коли трохи стихло, виїхали-таки. Після цього продовжили евакуацію. Увечері вже почувалася погано. Зрозуміла, що контузія.
- Ви проходили якусь підготовку?
- Підготовки не проходила. Багато спілкуюсь із військовими, дослухаюся до них. Дуже багато хто допомагає, супроводжує. Це гріє душу.
- А рідні як сприймають вашу діяльність?
- Це проблема. Спочатку нервували. Підтримували, але переживали. Дитина, 11 років моєму Єгорові, підтримує мене і пишається. Я не показую йому війни. Огороджую сина. Зідзвонюємося із ним постійно. Але я маю змогу знаходитись і з ним, і на виїздах. Приділяю час і Єгорові. Це для мене важливо. Запрошували до лав ЗСУ. Але я не можу покинути дитину. Тому обрала волонтерство. Тут я сама розподіляю свій час.
- Проходите психологічне розвантаження?
- Так, проходжу психологічні тренінги. Плюс у мене сестра-психолог. Я абстрагуюсь. Не пропускаю все крізь себе. Відпускаю ситуацію. Хоча з багатьма людьми й досі зв'язок підтримуємо.
- Які головні уроки винесли для себе?
- Все матеріальне не таке важливе. Ні за що не можна триматися. Треба берегти себе. Життя – найцінніше. Багато хто тримається за будинки, цінності. Це все не врятує.
- Люди активно донатять?
- Дуже мало донатять. А у нас за тиждень лише 15 тисяч на паливо іде. Підтримують люди з інших країн, друзі. Нещодавно відкрила благодійний фонд, щоб писати гранти. Вже соромно постійно просити. А так ми зможемо реалізовувати проєкти – шелтер, притулки для тварин, гуманітарна допомога для цивільних та військових.
Також намагаємось звернути увагу всього світу на те, що відбувається там, куди не кожен наважиться поїхати і де потрібна допомога цивільним.
Нам допомагають міжнародники й досі. Ті самі гуманітарні пакети - World Central Kitchen, ООН, «Ангели спасіння».
- Чого найбільше потребують люди?
- На Луганщині - в Макіївці, Невському - бракує гігієнки, миючих, а запаси їжі є. Просять хліб чи борошно, щоб хліб пекти. Комунікацій немає, але вони мають печі.
- Якщо б ви точно знали,що вас почують, що б сказали в першу чергу?
- Щоб люди цінували життя, берегли себе і шанували один одного. Не тримали дітей під обстрілами. Після одного з інтерв'ю мені писали, що все це монтаж, неправда. Люди не вірять або є абсолютно байдужі до того, що відбувається там, на “нулі”. Мені абсолютно не зрозуміло, як можна бути спокійними, коли навколо стільки страждань та руйнувань?
- Наостанок. Ви буваєте там, куди не кожному можна. Які настрої у бійців?
- Настрій у хлопців добрий. Усі усміхнені. Просять насіння солоне. А так у них є все. Вони всі чисті, красиві, встигають навіть дати випрати речі, коли я їду до Краматорська. Доглядають за собою дуже.
Настрій бойовий. Але на Луганщині дуже складна ситуація. І нам, кожному на своєму місці, варто тримати стрій і наближати Переможний Мир!
- 5771 перегляд
Вибір редакції
Найсвіжіші новини:
- 19:00 Креміняни у Рівному відкрили кабінет психологічної допомоги для військових, ВПО і мешканців міста
- 18:00 Луганський спортсмен став чемпіоном України з марафонського бігу
- 17:07 Синоптикиня розповіла про погоду у вівторок та попередила, коли в Україні почнуться заморозки
- 17:00 Окупанти змушують бюджетників вступати до путінської партії, – ЦНС
- 16:15 Бійці 3-ї ОШБр звільнили з полону українських захисників
Найпопулярніші новини за тиждень:
- У Сіверськодонецьку окупанти знайшли ще майже 30 “безхазяйних квартир” (АДРЕСИ) 06.10.2024 переглядів: 1615
- Кабмін переглянув умови програми “єОселя”: що змінилося для ВПО 04.10.2024 переглядів: 1469
- Сіверськодонецьк і “луганський характер”: як “лнр” відкопала запліснявілу ідеологію керманичів Луганщини часів України 03.10.2024 переглядів: 1253
- Під Торецьком загинув боєць “Люті” з Луганщини 02.10.2024 переглядів: 1029