Як розмовляти та допомагати дітям, які були розлучені з сім’єю.

Незаконна депортація населення, а особливо дітей з України – ще один злочин росії проти людства. Наприкінці березня 2023 року вдалося повернути з росії 17 українських дітей з Херсонської та Харківської областей. Їх під час окупації вивезли в росію. 23 березня 2023 року на підконтрольну територію України повернули 9-річну дівчинку та 16-річного хлопця, мама яких раніше перебувала в російському полоні. Маємо надію, що після вироку Міжнародного кримінального суду в Гаазі таких випадків стане більше. Сьогодні поговоримо про те, як розмовляти з дітьми, які були розлучені з сім’єю чи близькими родичами та/або знаходилися без супроводу дорослих.

Спілкування з дітьми, які були роз'єднані зі своєю сім'єю і депортовані в іншу країну, а потім знову возз’єдналися, може бути дуже складною та чутливою темою. Комунікація ускладнюється через пережитий ними неприємний травматичний досвід. Хоча розмова з дітьми може бути важкою, але вона дуже важлива для їхнього емоційного та соціального розвитку. Ось декілька порад, які можуть допомогти у спілкуванні з такими дітьми:

• Перед тим, як почати розмову, важливо створити спокійну та безпечну атмосферу. Почуйте дитину та дайте їй зрозуміти: ви знаєте, що для неї було складно й що ви готові їй допомогти.
• Будьте терплячими: діти, які були розлучені з батьками, можуть відчувати страх, тривогу, сум і недовіру. Важливо бути гнучкими та дати їм час, щоб вони могли розкритися і почати довіряти вам.
• Будьте відкриті: намагайтеся створити довірливу та відкриту атмосферу, в якій діти можуть спілкуватися з вами про свої почуття та думки. Створіть можливості для обговорення важливих питань і дайте їм можливість висловитися.
• Важливо слухати дітей і виявляти інтерес до того, що вони говорять. Ставте більше відкритих питань, ніж закритих, які передбачають тільки коротку відповідь. Пам'ятайте: діти можуть відчувати, що ніхто не хоче чути їхніх історій, тому ваша увага й зацікавленість їхніми історіями можуть бути для них дуже важливими.
• Використовуйте просту мову. Не говоріть з дитиною науковими термінами, жаргонами та дефініціями, які можуть бути незрозумілими дітям. Використовуйте відповідну мову тіла. Дуже важливим в розмові є контакт очима та посмішка, уникайте махів руками та проявлення негативно засуджуючої міміки.
• Демонструйте емпатію. Показуйте дітям співпереживання та валідуйте їхні почуття. Скажіть їм, що ви розумієте їхню ситуацію і що ви готові їм допомогти.
• Створіть безпечне та комфортне середовище для розмови з дітьми. Переконайтеся, що ніхто чи ніщо не завадить й не буде відволікати вас у процесі розмови. До речі, створення безпечного середовища важливо не лише як разова «акція» для розмови. Якщо говорити про це поняття ширше, то це ще й забезпечення середовища без сильних стресових чинників з негативним забарвленням у школі, на вулиці й вдома хоча б протягом 1-2 місяців, поки дитина не пройде реабілітацію та знову не звикне до «нових» старих умов життя.
• Пропонуйте підтримку навіть у простих заняттях і речах – погуляти, почитати, сходити в кіно.

Також, окрім підготовки та проведення розмови, батькам та дорослим, які їх заміщують, важливо звернути увагу на такі прояви в поведінці дітей, як нічні страхи та жахіття. Можливими причинами можуть бути страх самотності та відчуженості. Тому дитина боїться знаходитися у темряві, прокинутися у ній та кошмарів.

Що можуть зробити дорослі?

• Будьте з дитиною, коли їй страшно.
• Сидіть поруч з її ліжком.
• Говоріть з дитиною про її страхи.
• Якщо це не допомагає, зверніться до спеціаліста.

Після довгого перебування без батьків дитина також може мати прояви агресивності. У першу чергу поспостерігайте, як дитина себе поводить стосовно членів сім’ї та близьких. Якщо Ви бачите фізичну агресію (крики, товчки, дряпання інших), а також самоагресію (розцарапування, шрамування, тумаки самому собі), то це можуть бути дії з метою привернення уваги та подолання почуття безпорадності. У підлітків також можна спостерігати самоізоляцію як прояв агресії до самих себе.

Отже, що робити:

• Говоріть з дитиною пропонуйте їй висловитися. Важливо дати їй зрозуміти, що повинна бути межа вимогам і агресивності.
• Розлючену дитину слід зупинити й твердо попросити заспокоїтися.
• Слід дати їй можливість висловити страх і гнів за допомогою фізичних активностей, командних ігор, малювання, акторської гри або слів.
• Важливо, щоб у цьому брала участь вся родина, коли помічає симптоми агресії. Дорослі можуть допомогти познайомити ближче дитину зі своєю агресією, щоб вона також могла її помічати й вчасно реагувати, просити допомоги у дорослих.
• Залучіть дитячого психолога по роботі з агресивністю, який навчить дитину пропрацьовати свою злість та проявляти її у безпечній формі.

Діти, які були розлучені з сім’єю, можуть відчувати свою провину та відповідальність за те, що трапилося. Наприклад, що вони були не зі своїми батьками/родичами, а в чужій прийомній сім’ї. Дайте дитині можливість поділитися своїми проблемами. Поясніть їй: «Після нещастя багато дітей, та й дорослі, теж думають, що все могло б бути інакше, але це не означає, що вони винні». Переконайте свою дитину в тому, що вона не винна, і поясніть їй, чому це відбулося. Ви можете сказати: «Так склалися обставини, що довелося тобі це пережити! Зараз ти в безпеці. Ми усе подолаємо разом».

Організуйте дитині активний відпочинок, нехай рухається і тим самим відволікається від своїх почуттів. «Підемо погуляємо? Гарна погода! Корисно рухатися, це дозволяє впоратися з сильними почуттями».

Пам’ятайте, дуже важливо підходити до кожної дитини як до особистості з її унікальними потребами та досвідом. Виявляючи терпіння, розуміння та підтримку, ви можете допомогти створити безпечну та позитивну атмосферу для спілкування й комунікації!