Як близьким розмовляти з військовими про війну?

Тема військових як ніколи актуальна в Україні вже понад рік після повномасштабного вторгення росії. Близька вона й ВПО, другі половинки яких зараз служать у бойових підрозділах України.

Загальна мобілізація в Україні триває досі. Кількість військовослужбовців, які потребують психологічної допомоги та підтримки з боку родини та близьких, постійно зростає. Сьогодні поговоримо про те, як будувати розмову на складні теми з бійцем чи ветераном.

«У мене є двоюрідний брат, який зараз воює десь під Бахмутом. Я не знаю, як йому допомогти, але дуже за нього хвилююсь. Як з ним розмовляти, щоб це було не травматично для нього? Не хочу втрачати з ним наш духовний зв’язок, але відчуваю, що ми віддаляємося один від одного, все рідше й рідше спілкуємося, я не розумію, що відбувається з ним…», каже переселенка з Харкова Наталія.

І таких запитів дуже багато. Спостерігається відсутність знань й розуміння, як розмовляти з бійцем про те, що з ним/нею було, щоб підтримати, допомогти й розділити пережите разом. Однозначно, що ті, хто приходить з війни, вже інші. Пережитий досвід змінює їхнє світосприйняття. Цей досвід важко уявити цивільним; поряд ніби зовсім інша людина й це лякає. Насправді в Україні ця тема майже не досліджувалася й мало висвітлена. Військова психологія навчає, як допомагати військовим адаптуватися до служби, але як родинам спілкуватися з військовослужбовцем/ветераном майже нічого не пишуть.

«Мене нагородили медаллю за Рубіжне», «Я був поранений і лікувався у шпиталі», «З дружиною розлучився ще до війни, ніби передбачив», «Мою тещу взяли в полон й випитували, де я, катували», «Багато хлопців загинуло на моїх очах, чисельні втрати побратимів» …. І це не просто фрази, це прожитий біль бійця, а в деяких випадках ще не прожитий. Ветеранам та чинним військовослужбовцям про всі ці речі важко розповідати своїм близьким, бо вони не можуть зрадити своїй місії – захищати, у тому числі, як вони вважають, від складних переживань. Та вихід завжди є! Обраний шлях зцілення душевних ран бійця через підтримку, довіру, повагу не легкий та не дає одразу максимальний результат. Це довгий та складний процес.

Ось декілька порад як підійти до розмови з військовим:

1. Проявляйте повагу. Пам’ятайте, що війна - це травматичним досвід, тож поважайте його та почуття, пов’язані з ним.
2. Активне слухання. Просто уважно слухайте без осудження дій, перебивання, критики чи дурнуватих порад, типу: «Треба було бути більш обережним/-ною», «Як ти міг/могла так вчинити» тощо.
3. Уникайте робити припущення, висновки: ви не знаєте, що відчуває військовий, коли говорить про війну або через що їм довелося пройти.
4. Будьте гнучкими й майте критичне мислення, намагайтеся зрозуміти точку зору та позицію військового.
5. Уникайте дискусій на тему політики або категоричних, контроверсійних питань, чи підтримки чиєїсь сторони стосовно війни. Фокусуйтеся натомість на почуттях та досвіді військового.
6. Пропонуйте допомогу та супровід. Якщо розмова стає важкою або емоційною, спитайте: «Чим я можу тобі допомогти?». Дайте знати, що до вас можна звернутися за допомогою в будь-який час.

Пам’ятайте, розмова про війну та пережите може бути вкрай складною для військових та ветеранів через непередбачувану емоційну реакцію та чутливість питань, які обговорюються. Дуже важливо підійти до розмови зважено, проявляти емпатію повагу та гнучкість. Не треба намагатися докопатися до суті або створити якийсь катарсис без потреби. Тепло, посмішки, увага до потреб, створення звичайних комфортних умов, традиційні домашні рутині речі є найкращими ліками для тих, хто цього не мав довгий час.

Також рідним та близьким важливо звернутися до лікаря при наступних проявах симптомів ПТСР у колишнього бійця (посттравматичний стресовий розлад):

1. Відчуття тривоги та напруги: військові можуть почуватися напруженими та нервовими, навіть коли вони знаходяться в безпечному середовищі.
2. Нічні кошмари та погані сновидіння: ці симптоми можуть переривати сон і заважати відпочивати й відновлювати сили.
3. Відчуття відокремлення: ті, хто пережив стрес та втрату, можуть відчувати, що вони відокремлені від оточення і відчувати відстань між собою та іншими людьми.
4. Панічні атаки: вони можуть відчувати паніку, коли вони знаходяться в небезпечних ситуаціях або коли згадують свій досвід військових дій.
5. Відчуття депресії: можуть відчувати глибокий сум, відчуття втрати та смутку.
6. Флешбеки: військові можуть мати спонтанні візуальні чи звукові спогади про свої військові дії, що може викликати паніку та тривогу.

Ці симптоми можуть мати різний ступінь прояву та по-різному впливають на здатність функціонувати в повсякденному житті. Наприклад - на здатність концентруватися, приймати рішення та спілкуватися з іншими людьми.

Симптоми ПТСР можуть проявлятися одразу після досвіду травми або з'явитися через деякий час після того, як військові повернулися додому.

Отже, коли рідні чи близькі помічають симптоми ПТСР у близької людини, то важливо звернутися до кваліфікованого медичного фахівця та отримати підтримку та лікування. Також важливо розвивати стратегії самодопомоги та вести здоровий спосіб життя, щоб допомогти зменшити симптоми ПТСР та покращити загальний стан здоров'я.

Інколи тим, хто поряд з ветераном/-кою або чинним військовим, який на реабілітації чи у відпустці, або виконує обов'язки на полі бою, складно підібрати слова та підтримку. Не треба лякатися, просто спитайте: «Чим я можу тобі допомогти?». Наші слова – це також зброя, яка захищає; вони мають силу!