Організаторка про забіг "Луганщина- це Україна": "Я не бачила жодного забігу, пов’язаного з Луганщиною"

22 квітня стартує онлайн-забіг "Луганщина- це Україна". Він триватиме до 22 травня. Організаторки – дві дівчини з Лисичанська, які були вимушені покинути рідне місто минулого року – Яна Алєксєєва та Поліна Цвік.

Яна Алєксєєва брала участь у багатьох онлайн-забігах. Проте наголошує - не було жодного про Луганщину. Тому вирішила разом з подругою організувати такий. І нагадати таким чином про рідний край, привернути до нього увагу.

Про умови забігу, його ідею та мрію повернутися додому Яна розповіла «Сєвєродонецьк онлайн».

«Я сама бігун-аматор. І тільки під час війни я відкрила для себе біг як метод зняття стресу. І брала участь десь у 10 онлайн-забігах. Коли ти обираєш дистанцію, біжиш у зручний для себе час і отримуєш за це медаль. Бігали і за Херсон, і за Бахмут – але я не бачила жодного забігу, пов’язаного з Луганщиною. І виникла ідея – чому б не створити такий забіг самим. І ось спробували», - розповідає дівчина.

Яна Алєксєєва

Раніше Яна ходила до спортзалу, але не бігала.

«Спорт завжди був способом зняття стресу, емоційного, фізичного розрядження. А тут прийшла ідея спробувати біг. Мене більше підбадьорюють оці медалі. Десь у вересні побачила забіг, там була дуже красива медаль у формі України. Я подумала – треба бігти, хочу, щоб така була у мене. Так і пішло», - згадує вона.

Для свого першого онлайн-забігу медаль розробили самі.

«Ідея була наша, побачили її саме такою. А самі медалі нам виготовили професіонали. Замовили 100 штук, але є можливість дозамовити», - каже Яна.

Медаль забігу

Медалі отримують всі учасники. Для цього треба:

1. Зареєструватися на онлайн-забіг;
2. Результат забігу (скріншот) надіслати у direct;
3. Очікувати на свою медаль.

Термін забігу: початок 22.04.23 - кінець 22.05.23. Локація – будь-де, аби вам було зручно та комфортно. Варіанти дистанцій - 1км, 3км, 5км, 10км, 21км, 42км, довільна дистанція.

Організаторок двоє – Яна та її подруга Поліна Цвік.

Організаторки

«Вона також з Лисичанська. Одній мені б було страшно на таке наважитися, бо це ж не тільки ідея, а ще й кошти. А з подругою довго розмовляли, мріяли в решті-решт вирішили спробувати», - розповідає Яна.

Поліна Цвік

Ідея забігу – нагадати всім про Луганщину.

«Ми розуміємо, скільки, на жаль, загинуло хлопців та дівчат ще до того, як окупували Луганську область. Ми не хочемо, щоб ці втрати були марними. Вони віддали свої життя за цілісність держави й ми хочемо повернути все, кожен кілометр та міліметр нашої землі, відбудувати все. Щоб їхня смерть не була марною. Ми розуміємо, що і Лисичанськ, і Сєвєродонецьк дуже пошкоджені. Але ми віримо, що повернемось, відбудовуватимемо. Якось про Луганську область не активно говорять. Я розумію, що найпекельніше місце – це Бахмут. Але пам’ятаємо й про нашу Луганщину», - вважає Яна.

Поки тільки оголосили про забіг, тому говорити про кількість учасників зарано.

«Якби це був би просто забіг Луганської області, то в ньому, скоріш за все, взяли участь тільки ті, хто мешкають у Луганській області. Але, знову ж таки про захисників, є багато родичів, хтось з захисників захоче взяти участь, з тих, хто там був, для яких ці міста стали значущими. Хочемо нагадати про тих, хто захищав область і тих, хто ще буде відвойовувати», - каже організаторка.

Сама вона побіжить 3 км, бо більше поки тяжкувато. Вона вважає, що найпопулярнішими будуть дистанції на 5 та 10 км.

Також вона розповіла історію свого виїзду з Луганської області.

«Я виїхала в останній день березня минулого року. Виїжджали, як і всі. До останнього сподівалися, що нічого до нас додому не прийде, що все буде добре. Що росіяни не дійдуть до нас. Для кожного важлива його домівка, ніхто не хотів її кидати. Але коли росіяни підійшли ближче, розуміли – ми не хочемо жити в окупації, бути поруч з «визволителями». Вирішили для себе, що коли нас звільнять – повернемось», - розповіла дівчина.

Майже місяць вони просиділи від обстрілами.

«Вже розуміли, що прилітає все ближче. У магазинах у нашому районі не підвозили вже достатньо продуктів. Не могли зняти гроші з карток. Потім 5 березня перебили воду в нас у районі Склозаводу. Місяць топили той сніг. Але коли виїздили, думали – на тиждень, може, місяць. Закриваючи двері свого дому, не думали, що затримаємося на чужині так довго», - каже Яна.

Зараз вона мешкає в Одесі. До цього довелося поїздили Україною, перш ніж зупинитися на одному місці.

Вона мріє та вірить у повернення додому.

«Так, планую. Бо хочу додому. Ніде не буває так добре, як удома. Вірю, що прийде час, коли ми повернемось», - вважає Яна.