Психологиня поліції Луганщини надає допомогу переселенцям та військовим у Дніпрі

Психологиня Валерія Хворостян працювала у психіатричній лікарні Сватового на Луганщині. У 2021 році вона вступила до лав Головного управління Національної поліції в Луганській області, де очолила відділ психологічного забезпечення. Зараз працює в Дніпрі, допомагає правоохоронцям та цивільним впоратися із викликами, що постали у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії на територію України.

Валерія розповіла журналістам “Сєвєродонецьк онлайн” про роботу у Сватовому до окупації, переїзд до Дніпра, з якими психологічними проблемами стикаються цивільні й військові та як не проґавити той момент, коли вже слід звернутися по допомогу до психолога.

Валерія Хворостян під час тестування

- Розкажіть про події у Сватовому після 24 лютого 2022 року   

- Я маю медичну освіту, тож є розуміння, що відчуває людина при панічних атаках, ступорі, та, що головніше, як долати ці симптоми. Ці знання мені та колегам стали в пригоді наприкінці лютого та у березні 2022 року. Поліцейські Сватового до останнього залишалися в місті. Групами ми обходили бомбосховища, де надавали містянам першу психологічну допомогу. 

Службу несли в однострої, аби громадяни розуміли, що в місті діє правовий режим України, заступали на чергування, патрулювали місто та реагували на звернення та повідомлення громадян. Чи було страшно? Так, було. Окупанти декілька разів пропонували скласти зброю та перейти на їхній бік. Але було розуміння, що ти поліцейська та перш за все маєш допомагати громадянам. 

Коли в місті вже стало зовсім небезпечно, ми з батьками та маленькою донечкою виїхали. Чоловік продовжив службу бійцем батальйону “Дніпро-1” та наразі протистоїть окупантам на Донеччині. Батьків та 4-річну доньку ми відправили до більш безпечного регіону на заході України. А я залишилась нести службу в Дніпрі. 

Валерія Хворостян з колегами

- Як на вас вплинув переїзд? 

- Для мене адаптація проходила дуже тяжко. Але я була в колі найближчих друзів, колег, які мене підтримували. У нас були моменти групової взаємодії, бо деякі вже не вперше стали переселенцями. У них був свій травмуючий досвід тих подій. Мені дуже допомогли взаємовідносини в колективі та в дружньому колі. 

- Чим займаються поліцейські-психологи?

- Ми працюємо з луганськими правоохоронцями, які готуються до ротації чи повернулися з неї, бо адаптація в травмуючих обставинах війни є важливим чинником, який впливає на якість надання поліцейських послуг громадянам та виконання бойових завдань.

Допомагаємо зберегти ментальне здоров’я цивільному населенню. Беремо участь у реалізації декількох програм. Зокрема, за проєктом Першої леді Олени Зеленської щодо Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки я співпрацюю з шелтерами для вимушених переселенців та Молодіжною радою Луганської обласної адміністрації.

Загалом наша робота спрямована на підтримку особового складу поліції Луганщини. За потреби виїжджаємо на якісь локації, але зазвичай територіально працюємо в Дніпрі. Допомагаємо у слідчих діях, у роботі з неповнолітніми. 

Валерія Хворостян на тренінгу з ВПО Луганщини

- Скільки психологів зараз працює в поліції Луганщини? 

- Двоє. 

- І як вас вистачає на всіх?

- Намагаємось справлятись з усім. Що поробиш. Разом до перемоги. Тільки на це й націлені. працюємо. 

- Ви працюєте з хлопцями, які беруть участь у бойових діях. З якими проблемами вони до вас звертаються?

- Найбільша проблема у хлопців - це, звичайно, психоемоційне навантаження. Вони виконують бойові завдання, тому важливим етапом у моїй роботі є навчання бійців методам саморегуляції. Щоб вони могли ними користуватись у стресових ситуаціях, у напружені моменти. 

Звичайно, є такий момент, що людина потребує просто гарного співрозмовника, який може вислухати. Це дуже добре допомагає людям боротись з негативними емоціями. 

Ми зараз живемо в таких обставинах, коли посттравматичний синдром не є якимось рідкісним, поодиноким випадком. Цей розлад може спостерігатись у людей, які мали травматичний досвід. І ми говоримо не лише про військових. ПТСР можна спостерігати у цивільних, які потрапили в шокуючи для них обставини у воєнний час. 

Валерія Хворостян з колегою

Характерним для цього синдрому є те, що людина реагує на певні тригери, яки викликають флешбек до ситуації, яка нанесла травму психіці. Таких людей можна визначити за тремором, м’язовою напругою. У такі моменти для них дуже важлива підтримка та допомога. Оточуючі мають показати, що це не соромно, з цим можна працювати, запобігти та допомогти. 

У своїй практиці я зустрічалась з пацієнтами, які переживали ПТСР. Це були люди вже похилого віку, учасники бойових дій. 

Люди з цим синдромом можуть реагувати на будь-які подразники, такі як скрип дверей чи гучний звук. У хронічному стані вони можуть мати органічні порушення головного мозку, можуть проявляти агресію, зловживати спиртними напоями, бо не здатні подолати напругу. Цих людей видно в соціумі.

Поліцейська психологиня Валерія Хворостян 

- У чому полягають методи саморегуляції?

- Існує багато таких методів. Наприклад, “дихання по квадрату”, що має, на мою думку, чудотворний вплив на організм, заспокоює, мобілізує. За цією методикою потрібно пальцем однієї руки водити по долоні іншої, утворюючи квадрат. На вертикальних гранях уявного квадрату треба робити вдих/видих, а на горизонтальних - паузи. Вдих - пауза - видих - пауза.        

Також дієвий метод “заземлення”, коли ми відчуваємо, що знаходимось тут і зараз завдяки м’язовому напруженню. 

- Як не проґавити момент, коли вже потрібно звертатись по допомогу психолога? 

- Якщо є довге відчуття тривоги, з яким неможливо впоратись. Коли є проблеми з засинанням, апетитом. Коли є проблеми на роботі, тобто ти не можеш вже справлятися з тим навантаженням, яке було “ок” минулого тижня. Усі ці симптоми, які ви почали у собі підмічати, вже є першими сигналами звернутись за допомогою до психолога.  

Фото ГУ Нацполіції Луганщини