Мріє відновити “Суліко” в Києві, а згодом відбудовувати Сєвєродонецьк. Манана Гоголадзе про свою долю

Манана Гоголадзе приїхала у Сєвєродонецьк в 1991 році, полюбила місто, обросла родиною та друзями. Шість років тому вони з чоловіком відкрили ресторан грузинської кухні під назвою “Суліко”, де самостійно готували та робили меблі. Рік тому все довелося покинути через повномасштабну війну. Нещодавно родина відкрила невеличкий МАФ “ХачапурІКІ” в Києві.

Про свій шлях, мрії та майбутні плани Манана розповіла “Сєвєродонецьк онлайн”.

Двічі все спочатку

“З Грузії я виїхала в 1991 році. Як тільки вийшла заміж, переїхала в Сєвєродонецьк і після цього знайшла собі рідне місто. Сєвєродонецьк — мій усвідомлений дім”, — починає розповідати Манана.

Все її свідоме життя пройшло у Сєвєродонецьку на Луганщині.

“Зараз я сумую за рідними вулицями, людьми. От коли я побачу когось із Сєвєродонецька, вони мені рідніші, ніж мої родичі. Чесно кажу”

Манана Гоголадзе

Там вони з чоловіком побудували родину та бізнес — ресторан грузинської кухні “Суліко”.

“Для мене "Суліко" - це все, це моє життя. Я там жила. Я вночі приходила додому спати, а жила там. Все, що я робила, я робила для людей, для "Суліко". Ми це разом з чоловіком розпочали робити. А потім, коли він помер, я вирішила продовжити нашу справу”

Ресторан проіснував шість років.

“Зараз там все зруйновано та пограбовано. Нічого не лишилося. Абсолютно. Коли розпочалася повномасштабна війна, ми навіть не подумали щось взяти з собою. Практично машина була пустою, коли ми їхали. А зараз ми з сином та невісткою думаємо, як можна було все залишити й нічого не забрати? Там були такі цінні речі для роботи. От кинути до машини нічого не вдалося. Дуже мені болить через це, тому що мій чоловік все робив - столи, стільці - все своїми руками. Зараз його немає в моєму житті й мені так боляче. Хоч би щось залишилося б від нього”,— каже вона. 

Тому те, що зараз робить Манана — справа в пам'яті. 

“Це продовження мого "Суліко". Але прийшли ми до цього не одразу”

Про підлаштовування до реалій життя

Манана пригадує, що головним було в той день, який змінив долі всіх українців, евакуювати людей — працівників.

“У перший же день виїхали вранці. Навіть не взяли нічого. Просто в машину стрибнули. Виїжджали разом зі співробітниками. Їхали, їхали й навіть не знали, куди їхати. Зупинилися в Тернополі. Жили там при церкві тиждень. Потім знайшли квартиру, жили там також всі разом — 9 людей в трикімнатній квартирі. А коли в Тернополі так і не змогли знайти роботу, вирішили рушити в Київ”, — розповідає вона.

Відкрити власний заклад вдалося не одразу по приїзду.

“Як тільки я приїхала в Київ, влаштувалася працювати в кафе. Там дуже хороші люди. Господарі кафе дуже добрі. Але серце говорило мені, що треба все-таки щось маленьке, але своє. Не знаю…ось таке було у мене відчуття. Так ми відкрили “ХачапурІКІ”

Назва така теж не випадкова, вона з родинним корінням.

“Цю назву придумала подруга моєї невістки. Якось розговорилися, як назвати маленький заклад, а вона запропонувала своє бачення — мого сина звати Іраклій. Виходить - Хачапур ІКІ. І назвали "ХачапурІКІ". Вийшло і смішно, і походить від імені людини”, — говорить Манана.

Заклад відкрили на власні збереження та допомогу родини. Працюють зараз втрьох — Манана, її син та невістка.

“У меню все те, до чого звикли в Сєвєродонецьку — хачапурі по-мегрельськи, по-аджарськи, кубдарі. Тільки міні кубдарі, аби змогли взяти з собою та в дорозі поїсти. Міні кубдарі з грибами є у нас, з куркою. Є листкове тісто, з беконом, з бужениною, з індичкою, з сиром. Намагаємося розширити асортимент, щоб більше було, а поки ось так”

"ХачапурІКІ" працює вже місяць, а в мріях та планах - розширення.

“Про це думаємо кожен день, щоб був більший асортимент. Ми навіть думаємо, якщо буде можливість, якщо якось допоможе держава також, відкрити маленьке "Суліко". Перенести його в Київ”, — ділиться жінка.

Манана Гоголадзе

Родина радіє, коли за смаколиками до них приходять земляки.

“Спрацьовує “сарафанне радіо”. Сєвєродончани в Києві дізнаються, приходять. Радію, коли підходять й говорять, що смачно. Мені приємно. Робота дає мені поштовх не сумувати”

Манана мріє повернутися додому та разом з іншими відбудувати місто.

“Сєвєродончанам хочу побажати, щоб скоріше повернулися додому. Ми відбудуємо наше місто й заживемо краще, ніж жили до цього. Я цього бажаю. Всі хочуть повернутися до рідної землі. У багатьох зруйновані будинки, але все побудується. Головне, щоб люди були здорові й закінчилася війна”, — вірить вона.

Спробувати смаколики родини в Києві можна завітавши до "ХачапурІКІ" за адресою: проспект Берестейський 86, НИВКИ

Текст - Марина Терещенко

Відео - Олександр Млєков