«Сєвєродонецьк онлайн» представив документальний фільм "О, дивний новий дім" про переселенців

На замовлення «Сєвєродонецьк онлайн» та завдяки Media Development Foundation було знято документальний фільм "О, дивний новий дім". Це стрічка про жителів центру для переміщених осіб з Лисичанську та їхню адаптацію до нового дому, де не тільки вони, але й сам гуртожиток стає копією їхнього міста у міграції, зі своєю ієрархією, правилами та жителями. Це історія про те, що саме тримає всіх цих людей, поки вони очікують повернення додому.

Режисер стрічки Богдан Приходько поділився з «Сєвєродонецьк онлайн», як виникла ідея, що доводилося змінювати та як вдалося впоратися з емоціями.

Богдану 21 рік. Молодий режисер і документаліст народився у Краматорську. Зараз живе у Києві, де навчається режисурі кіно та телебачення. Паралельно з документалістикою він організовує та бере участь у культурних і волонтерських проєктах на Донеччині, у Києві та інших регіонах країни, багато мандрує Україною і намагається таким чином пізнати українську культуру, ментальність та людей.

Богдан Приходько

За його словами, ідея фільму виникла, коли з‘явився попит на такі історії.

«Це фільм не про міграцію, про яку знімали ще рік тому. Більшість людей зараз осіли в нових містах, мої рідні й друзі розкидані всією країною, як і у більшості переселенців. Цікаво було знайти місце, де такі люди живуть саме компактно, залишаються у своїй спільності та переживають це разом. Мало хто знає, що відбувається у таких центрах, яких зараз дуже багато в Україні, який побут таких людей, про що думають та в яких умовах перебувають. Думаю, нам як нації важливо розуміти, що переживають такі люди», - розповів режисер.

Постер фільму

Цей фільм, на його думку, вийшов про тривалу адаптацію до нових умов.

«Для мене це також й особиста драма, тому що вся моя родина теж евакуювалася з Донеччини й переживає подібні процеси», - ділиться Богдан.

Молодий режисер розповів, що ідея стрічки не змінювалася протягом роботи над ним, але саму історію доводилося переписувати.

«Головне зерно точно лишилося - той посил, думки й атмосфера, яку я хотів передати, - це було стале, а ось історія писалася тричі. У центр переміщених осіб я їхав з одним задумом: хотів більше розкрити простір і зробити із нього окремого героя, хотів сфокусуватися на викликах сьогодення, з якими там стикаються люди. Але це була дещо наївна думка. Життя далеко від дому тісно пов’язано зі спогадами та минулим, тож оминути його було важко», - каже Богдан.

Події стрічки

Він зізнається, що реальність трохи розгубила його, бо історій і героїв стало дуже багато.

«Але ми познайомилися з новими прекрасними людьми й вони поділилися своїми, часто неочікуваними переживаннями. Третя зміна ідеї прийшла вже на монтажі, коли я усвідомив, що маю понад 10 героїв і матеріалу на 13 годин, з яких вибудував загальну історію у 60 хвилин. Спершу були паніка та страх, бо хотілося розказати якомога більше історій. Прийшлось будувати фільм з нуля, щоб глядач не розгубився від кількості інформації та тримав увагу на героях. Я вдячний у допомозі своїй колезі Аллі, яка допомогла мені з монтажем своїм поглядом зі сторони, часто це дуже важливо, особливо коли перебуваєш у цьому потоці тривалий час У фільмі досі залишається купа гачків, в які можна легко вплести ще 2/3 історії, але мені подобається цей післясмак, коли здається, що хочеться побачити ще, а вже йдуть титри. Для мене це важливе досягнення, бо історій переселенців мільйони й в одному фільмі я точно не зможу розказати про всі», - розповів Богдан.

Героїні

Емоційно створення фільму далася режисерові важко, хоча в нього є певний досвід роботи зі складними темами. Раніше Богдан знімав фільм у Світлодарську, був на «нулі» й спілкувався з людьми, які вже 5 років жили в «сірій зоні».

«Я думав, що мені буде простіше, бо мав досвід роботи над подібною темою, та й сімейна історія дає мені більше розуміння, що я можу почути. Але коли ти знімаєш документальний фільм, всі емоції та почуття загострюються, мозок працює постійно, щоб уловити найменші вібрації, щоб вибудувати довіру до героїв. Тому так, це було важко. Перші 3 дні найбільше. Те, що відбувається зараз, не порівняти ані з 2014-м, ані з 2019-м, ані з іншим роками. Росіяни проявляють масштабне звірство та руйнують сім’ї та регіони. На це боляче дивитися і боляче чути, бо це моє рідне, це про мою спільноту. Але від того це й важливо розказувати. Мої переживання ніщо, порівняно з тим, що довелося пережити людям», - вважає режисер.

Попри це, найбільше йому допомагали прожити це самі герої та їхні стійкість і сила. Бо вони надихають.

«Продовжувати виховувати свою доньку, попри те, що дім повністю зруйновано, чоловіка вбили росіяни й ти одна - це несправедливо та потребує неймовірної внутрішньої сили, яку я бачу при спілкуванні. Або бути в полоні росіян пів року за фотографії луганського майдану й не зламатися, продовжуючи розказувати про свій досвід і викривати винних. Важливо розуміти, що переселенці - це люди, яким доводиться пережити багато втрат за короткий термін, це сильні люди, але з відкритими ранами. Попри це - вони потребують підтримки та соціалізації в нових містах. Недостатньо просто дати місце, де жити. Я вважаю, що це наша особиста відповідальність знайомитися з такими людьми, знаходити подібні центри в своїх містах, приходити до них, проводити їм цікаві заходи, показувати свою регіональну культуру й розкривати їх. Це те, що може зробити кожен», - думає Богдан.

Кадр зі стрічки 

Найбільше хлопця зачепили діти. Це, вважає він, можна побачити у фільмі. По тому, скільки часу вони з’являються на екрані.

«Вони магічні, живі й надто дорослі на свій вік. Одному героєві було 9 років, але дивлячись йому в очі, я розумів, що переді мною стоїть чоловік. Я не погоджуюся з тими, хто говорить, ніби діти не розуміють, що відбувається навколо. Ці діти розуміють усе. У фільмі це можна добре помітити, коли звучить сирена - як реагує хлопець. Чи коли герой згадує про кількість тварин, яку він мав і яких вбила ракета, чи коли вони розбирають подарунки. Я точно був наївнішим в їхньому віці, хоча й досі не надто дорослий. Я пам’ятаю, що моє дитинство теж закінчилося, коли почалася війна у 2014 році, але мені було 12 років, а їм 5, 6, 9 років. Таке раннє дорослішання має як і мінуси, так і плюси. Нам, як суспільству, треба докласти зусиль, щоб допомогти їм пропрацювати набуті травми й перетворити ті мінуси на силу. Тоді ми матимемо дуже сильне покоління українців, сильніших за всіх нас, які передадуть цю пам’ять про війну своїм дітям», - вважає він.

Кадри зі стрічки 

Богдан розповідає, що під час зйомок команда була у потоці, де складнощі - це частина процесу створення фільму, яку життя підкидує постійно.

«Ми з командою, по суті, втручаємося у потік життя, тому маємо підлаштовуватися під його правила, хоч це не завжди комфортно. Одного дня нам довелося чекати 4 години моменту, як повернеться важлива нам героїня, яку ми побачили вперше й не мали контакту. Ми абсолютно не розуміли, коли вона повернеться. І найцікавіше те, що ми її таки проґавили. Для мене найскладніші виклики — це ті, що трапляються на етапі монтажу. Ну і я не дуже люблю бюрократичні моменти. Все інше сприймається як пригода», - ділиться режисер.

Кадр зі стрічки 

Він зізнається, що перфекціоніст, тому не може сказати – чи задоволений роботою.

«Але зараз не час довго вилизувати історію, зараз треба про них кричати на весь світ. Те, що вийшло - цілком задовольняє ті задачі, які я перед собою ставив», - каже Богдан.

У наступному проєкті він планує сфокусуватися на 1 героєві, спробувати розкрити глибше й ширше історію однієї людини.

Але основну оцінку він сподівається отримати від глядача.

Кадр зі стрічки

Восени планують зробити покази в містах України. Першим буде Дніпро.

Постер фільму

«Зараз є грандіозний план зробити мультимедійну виставку від українців з Луганщини та Донеччини, частиною якої буде й цей фільм. Точної дати ще немає, але анонс точно буде. Взагалі я б дуже хотів показувати роботу в Європі та США, тому що в нашому інформаційному полі це доволі знайома тема, хоч і не глибоко усвідомлена. Також це додаткова можливість розказати більше про українців, про внутрішньо переміщених осіб і познайомити їх з нами. Саме через такі історії. Важливо розказувати іноземцям, бо вони допомагають нам захищатися від росіі та мають знати тих, кому допомагають. Сподіваюсь, нам вдасться втілити наші задуми і уже зараз ми працюємо над цим з прекрасною продюсеркою», - підсумував Богдан.