День незалежності. Трансформація сприйняття свята луганчанами

24 серпня Україна відзначає своє, мабуть, найголовніше свято – саме цього дня у 1991 році Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Цього року наша держава святкує 32-гу річницю.

Після 2014 року ставлення українців до Дня Незалежності зазнало трансформацій. Адже у мирні часи люди не так задумувалися про значення та ціну цього свята й сприймали його часто, як належне.

До Дня Незалежності України "Сєвєродонецьк онлайн" зібрав думки стосовно цієї дати відомих людей Луганщини. Кожен з них розповів, що сьогодні вкладає в поняття «незалежність», чи можна вважати цей день святом і яку ціну нам ще доведеться заплатити.

"Усю нашу історію нам доводилося воювати, щоби настало ще одне 24 серпня",  - військовий "Східний"

У моєму Стаханові (Кадіївка – ред.) про День Незалежності України до 2014 року знали одиниці. Ніхто й ніколи не виховував у нас любов до цього свята, але я цим не дуже засмучений. Усі святкували День Шахтаря або 9 травня, наприклад, і я на власні очі бачив, як це відбувається. Натовпи п'яних стаханівчан, що ледве влазять в останню маршрутку з міського парку, верески, крики – для мене назавжди викликали огиду до багатьох, здавалося б, сакральних урочистостей Донбасу, на кшталт того ж Великодня. Я тільки у 2023-му році, перебуваючи в західній частині країни, побачив, як його святкують нормально. Тому немає особливого розчарування в тому, що плебс мого рідного міста не шанував українську урочистість. Натомість вузьке коло людей знало про свято. Я, наприклад, ще у 2012-му році вдягав футболку з написом «Слава Україні» цього дня. За такі перфоманси навіть тоді можна було отримати пляшкою по голові на темних стаханівських вулицях. Це виховало в мені ще радикальніше ставлення до національних українських символів і дат, коли божевільний натовп проти - це мотивує і викликає реакцію у відповідь. Звідси й з'являлися стікери "Слава Героям УПА" на вулицях міста, від чого вибухав мозок у більшості оточуючих.

"Східний"

Після 2014-го року про День Незалежності дізналися, якщо не кожен, то кожен другий точно. Одна частина жителів стали цінувати цю дату, як і Україну загалом. Інша ж частина населення щорічно була в очікуванні будь-яких обстрілів з боку ЗСУ на честь святкування, так би мовити.

Для таких, як я і сотні подібних до мене людей, що люблять Україну, але залишилися в окупації, 24 серпня завжди межувало з сумом. Знаю
людей, які в перше 24 серпня після окупації буквально плакали під гімн України, що тихо грає, щоб сусіди не заклали в "МДБ."

Наступні роки я намагався цими днями також виїжджати з окупації до Харкова. Спочатку я думав, що нарешті буду святкувати День Незалежності у вільному місті, з вільними людьми… Але мої очікування не виправдалися, кілька разів я застав святкування цього дня в тому ж Харкові й зрозумів, що багато людей не цінують і навіть не уявляють ціну цього дня. Для деяких національний прапор, що звисає майже до землі з рюкзака - норма. Я ж дивився на все це і розумів, що в моєму місті людей ріжуть на шматки болгаркою і скидають у шурф шахти за цей прапор та любов до України… Двоякі почуття все це викликало. Зараз я хочу вірити, що українці усвідомили реальну ціну свободи та Незалежності. Незалежність – це не просто суверенітет держави, це право на існування всіх нас як українців, право на вільне життя. Право, здобуте у смертельних битвах. Я мовчу вже про інші століття, хоч би починаючи з 2014-го, щодня – це боротьба за Незалежність та свободу.

Тому для мене цей день сакрально важливий, але не від слова свято, на жаль. Цього дня ми всі повинні шанувати найкращих синів та дочок України, які загинули в бою за Незалежність та кожного українця. Усю нашу історію нам доводилося воювати, щоби настало ще одне 24 серпня. І доведеться ще довго.

Цінуйте кожен День незалежності, пам'ятаючи, скільки людей віддали своє життя, щоб він настав для кожного з нас.

"Вважається, що свято - це щось радісне, але, як кажуть, “не на часі”, - головний редактор "ТРИБУН" Олексій Артюх

За моїм суб'єктивним сприйняттям, ще якихось десять років тому в рідному мені Рубіжному, як і у всьому регіоні, День Незалежності для більшості не був святом першого порядку. Заходи в містах місцева влада організовувала, швидше, для галочки й нерідко в незручний час, тому вони не збирали багато людей. Відзначали День Незалежності небайдужі люди найчастіше на побутовому рівні - у родинному колі або з однодумцями. Для порівняння, тому ж Дню сім'ї, яке святкують у Рубіжному у другі вихідні вересня, приділялося набагато більше уваги. Гуляння завжди рясно фінансувалися з міського бюджету, великими підприємствами та ексрегіоналами, які ними володіли.

Олексій Артюх

Після початку російсько-української війни у 2014 році до багатьох жителів Луганщини прийшло усвідомлення того, що вони є українцями. У вільній частині області з кожним роком це відчувалося дедалі більше. Відповідно, у людей змінювалося відношення й до головного державного свята. Особливо ця тенденція спостерігалася серед молоді, яка бачила своє майбутнє у вільній європейській країні, а не в поліцейській державі, де можна "сісти" за картинку в телефоні чи коментар у соцмережах.

На окупованій частині багато хто зрозумів цінність українських символів, коли опинилися фактично в полоні. Тоді ж для них Україна та все, що з нею пов'язано, стали синонімами свободи. Багато, хто виїхав з окупації, зізнаються, що плачуть при одному лише вигляді українського прапора. І це взагалі про все.

24 лютого 2022 року остаточно розставило все на свої місця. І якщо раніше деякі вважали, що краще перебувати десь посередині й "поза політикою", то російські снаряди допомогли їм визначитись. Недарма кажуть, що найбільше росію ненавидять жителі Донбасу, яких вона прийшла “захищати”.

Рік тому у День Незалежності я гортав стрічку та читав коментарі мешканців Луганщини у соцмережах: стільки болю та сліз, рефлексії та ностальгії, стільки тепла та любові до дому, до своєї України. Тисячі коментарів від школярів та студентів, вчителів та лікарів, волонтерів та військових, рятувальників та поліцейських. І це відповідь на запитання про те, чи змінилося ставлення до свята.

Сьогодні теж багато хто згадує часи, коли можна було з Луганська доїхати поїздом до будь-якої точки країни, прийти повболівати за “Зорю” на “Авангард”, коли були цілі Рубіжне, Попасна та Сєвєродонецьк, коли ми були вдома у своїх мирних українських містах. Коли не було війни.

Вважається, що свято - це щось радісне, але, як кажуть, “не на часі”. Сьогодні, як і будь-якого іншого дня, важливо пам'ятати про ціну, яку наш народ платить за свою свободу, і не забувати, що війна не на сході та півдні, а війна в Україні. Низько вклонитися військовим, тільки завдяки яким багато хто з нас не став переселенцями тричі. Зібратися і працювати на перемогу, адже іншого шляху ми не маємо.

"День Незалежності зараз важко назвати святом, скоріш це можливість подякувати нашим пращурам", - голова патрульної поліції Луганщини Віктор Левченко

Батьки з дитинства виховували мене як українця, тобто завжди було розуміння, що ми Нація з величезною культурою та історією. Спілкування в сім'ї виключно українською мовою, попри те, що народився я в Миколаєві, де переважна більшість людей російськомовні (з часом це, впевнений, виправитися).

У роки професійного заняття спортом я дуже пишався, що захищаю сині-жовті кольори. Тому розуміння важливості Дня Незалежності України було завжди.

Віктор Левченко

Хоча вся історія України пов'язана з боротьбою за самоідентичність, з 2014 року свято, дійсно, набуло нового значення, тому що за нашу незалежність довелось платити кров'ю багатьох достойних українців тут і зараз. З початком широкомасштабного вторгнення прийшло розуміння, що це той момент, коли на кону взагалі саме існування всього того, за що українці боролись дуже багато поколінь. Питання постало про повне зникнення української культури, мови, історії, поглинання їх недоімперією. Як росія це робить з усіма сусідніми країнами, до яких може дотягнутись своєю кривавою рукою.

Тому, як на мене, День Незалежності зараз важко назвати святом, скоріш це можливість подякувати нашим пращурам, які боролись століттями за те, щоб ми могли сьогодні спілкуватись рідною мовою. Згадати героїв, що віддали за це своє життя. Подякувати всім, хто продовжує боротись.

Але війна триває і за Незалежність нам доведеться заплатити ще дуже високу ціну.
Хотілося б, щоб про це пам'ятали й там, де сьогодні щохвилини не лунають вибухи і кулеметні черги.

"Шлях до Незалежності - змінюватися самим!" - волонтерка, викладачка гімназії №11 м. Сєвєродонецька Ганна Щеблєтова

Якби до 2014 року в мене спитали, що таке Незалежність, мабуть, я відповідала шаблонними фразами, бо, відверто кажучи, ми сприймали тоді цей день як свято, не розуміли, як важливо, щоб синьо-жовтий стяг майорів над містом. Після військового вторгнення у 2014 році, втрати моєї малої Батьківщини, прийшло усвідомлення, що Незалежність - це синонім слів Воля, Свобода. Це не свято, ні! Це можливість ще раз згадати тих, хто страшною ціною виборює вільну долю України!

Ганна Щеблєтова

Шлях до Незалежності не тільки у військових! Кожен з нас може розказати дітям про героїв, про те, що у нас в країні війна, війна за Незалежність України! Шлях до Незалежності - не бути байдужим, коли бачиш військових (ваша посмішка, ваша подяка створять дива!).

Шлях до Незалежності - змінюватися самим! Вивчити українську мову, історію! Не шукати винних, а діяти ! Шлях до Незалежності - це почати з простого, наприклад, із наведення ладу у своєму дворі.

Так, це теж буде рух до перемоги над росіянами! І найголовніше - допомагати, допомагати військовим! Виборюємо далі право бути вільними.

"День Проголошення Незалежності для мене завжди було святом, а сьогодні – тим більше", - журналіст Михайло Бублик

Як змінювалось моє ставлення до свята. 24 серпня 1991 року дивився трансляцію з сесійної зали Верховної Ради, і мене охоплювала тривога. Бо було очевидним, що «Народна рада» (націонал-демократична опозиція) ситуацію не втримає, комуністи вивернуться і вже під іншою личиною владу втримають, а потім всі негаразди спишуть на Незалежність і на тих, хто найбільш гучно за неї бився. Але й назад нічого не можна було переграти: тоді про українську державність можна було б забувати ще на століття. Залишалось тільки діяти в умовах, що склались, і сподіватись на народження політичної української нації.

Михайло Бублик

Як не дивно, 24 лютого минулого року в цьому сенсі – заспокоївся. Після такої навали українці, як мінімум, остаточно вилікуються від москвофілії. москва більше не нависатиме над Україною, а у величезному творчому потенціалі нашого народу я впевнений. Та, власне, він уже його демонструє і в військовій сфері, і у виробничій. Я вже не кажу – у сільськогосподарській.

Тож День Проголошення Незалежності для мене завжди був святом, а сьогодні – тим більше. Щодо втрат – то все відносно. Всі нації здобували незалежність з чималими втратами. А якщо ми програємо – втрати будуть незмірно вище. Буча та Ірпінь тоді повторяться в кожному місті та селі, куди зайдуть московити. Саме тому у нас немає жодного, ні морального, ані юридичного права залишати на поталу москві бодай найменшого куточка нашої землі. Слава Україні!

"Війна загострила значення цих слів і розуміння ціни незалежності до відчуття нестерпного болю", - генеральний директор Старобільської багатопрофільної лікарні Роман Чередниченко

Мої ровесники - це покоління, повноліття якого і перші кроки в дорослому житті співпали з незалежністю нашої держави. Зараз, згадуючи ці 32 роки, перечитав свої нотатки, які готував до Дня незалежності України в різні роки. У кожному з них правильні думки, вірні слова. Та чи розуміли ми тоді насправді їхнє значення і ціну нашої незалежності? Чи всі ми були готові окрім свобод, яких набули з незалежністю, взяти на себе й відповідальність за майбутнє нашої держави і своє майбутнє?

Роман Чередниченко

Так, безумовно, війна, яка прийшла в наш дім, загострила значення цих слів і розуміння ціни незалежності до відчуття нестерпного болю. Та чи можна впевнено сказати, що зараз ми, як суспільство, маємо чіткі відповіді на ці питання? На жаль, деякі речі в житті приходять тільки через біль...

Особисто моє відчуття, що як раз сьогодні формуються наші цінності, наша ідентичність і ми дорослішаємо як громадянське суспільство. Це дуже важливий момент, але найважливіше та найскладніше ще попереду.

Та я глибоко впевнений, що ми вистоїмо і разом подолаємо ті виклики, які сьогодні постали перед нами. А наша держава стане повнолітньою в повному розумінні цього слова завдяки кожному з нас! З Днем незалежності України, українці!

Редакція "Сєвєродонецьк онлайн" вітає вас зі святом! Скорішої Перемоги!