“Моє життя буде прожито не просто так”: студентка з Лисичанська створила освітній проєкт

Світлана Кулик - авторка освітнього проєкту “Про жіноче”. Дівчина родом з Лисичанська, але через широкомасштабне вторгнення росії до України вимушено переїхала в Рівне. Минулого року на 5 курсі Державного Закладу “Луганський державний медичний університет” їй прийшла ідея провести тренінги для жінок, щоб розповісти про самообстеження молочних залоз. Адже це найпоширеніше онкологічне захворювання серед них. Вона вже встигла провести свій перший тренінг. Крім цього, дівчину запросили виступити у Польщі на заході від Управління Верховного комісара ООН, де вона поінформувала про актуальність своєї роботи.

Світлана розповіла “Сєвєродонецьк онлайн” про повномасштабне вторгнення, місію освітнього проєкту “Про жіноче”, свій перший тренінг та майбутні плани.

“Змінювати ставлення лікарів до пацієнток”

“Коли у школі проходив профілактичний огляд у гінеколога — це був жах. Лікарки з 50-річним стажем мене відверто лякали. Вони не посміхались тобі при вході, не пояснювали, що будуть робити й мені завжди щастило на холодні руки. До школи запрошували лікаря-гінеколога, який неохоче ділився з нами інформацією про інтимну гігієну. Виключенням став випадок профілактичного огляду вже в старших класах школи. Тоді я потрапила до гінекологині в Лисичанську, яка пояснювала все, що буде робити, поводила себе дуже мило та відповідала на запитання, які турбували. Ще тоді подумала, що хочу бути такою спеціалісткою, як вона, щоб змінювати ставлення лікарів до пацієнток”, — ділиться Світлана.

Світлана Кулик

Під час одного із засідань гуртка кафедри акушерства та гінекології студент 4 курсу виявив бажання зайнятися науковою роботою стосовно обізнаності жінок самообстеженню молочної залози. Дівчина запропонувала свою допомогу.

“Ми опитали 508 жінок різного віку. Я побачила, що вони мало обізнані у темах профілактики, основних симптомів, діагностики та факторів ризику виникнення раку молочної залози. Вони чули, що потрібно проводити самообстеження, але не знали, як і коли це робити. Отже, я зрозуміла, що жінкам потрібно більше розповідати про це. Я написала готовий освітній проєкт, пішла до однієї з громадських організацій з цією ідеєю та почала співпрацю”, — розповідає Світлана.

Наукова діяльність

Місія освітнього проєкту “Про жіноче” — це забезпечити жінок не лише достовірною інформацією про рак молочних залоз, а й надати навички самообстеження. Перший одноденний тренінг уже відбувся у Рівному. Жінки слухали лекцію від Світлани та завідувачки кафедри акушерства та гінекології ДЗ «ЛДМУ» Неллі Корнієць. Слухачки мали змогу на симуляторі пропальпувати молочні залози й наостанок ознайомились з лекцією про «Меланому» від косметологині.

Світлана Кулик 

“На тренінгу ми розповідали про фактори ризику та перші ознаки онкології. Жінки серед усіх ознак найчастіше звертають увагу вже на біль, але він виникає на 3-4 стадії раку. Крім раку молочних залоз, йшла мова про рак шийки матки. Ми з гінекологинями розвіяли головний міф про те, що рак зустрічається лише у жінок 50+. У мене є ще декілька ідей щодо освітнього проєкту. Ми з командою в пошуку додаткового фінансування, щоб купити симулятор молочних залоз і проводити більше тренінгів”, — каже Світлана.

Світлана Кулик

Самообстеження молочної залози

Світлана поділилася одним із методів самообстеження молочної залози. Дівчина наголошує, що огляд потрібно проводити після закінчення менструацій кожного місяця. Найкраще - на 5–10 добу після менструації.

Огляд

“Після прийняття ванни чи душу підійдіть до дзеркала та огляньте свої груди прямо, тоді поверніться, ще раз подивіться на молочні залози збоку. Підніміть вгору руки та знову гляньте на форму та колір залоз, чи немає змін у розмірах, оцініть наявність почервонінь. Звертати увагу потрібно на будь-яку асиметрію правої та лівої залози. Далі здавіть сосок молочної залози пальцями, щоб подивитися, чи немає виділень. Після цього можна переходити до пальпації: три середні пальці складаємо разом і подушечками ніжно за годинниковою стрілкою проходимо молочну залозу повністю по колу до соска, щоб знати, чи не має там пухлини”, — каже Світлана.

“Добре пам’ятаю звільнення Лисичанська”

Також Світлана поділилася спогадами про початок війни та дежавю під час широкомасштабного вторгнення.

“У 2014 році, коли почалася війна, мені було 13 років. Я була відмінницею у школі, цікавилась книгами, а не політикою. Пам'ятаю, що навесні поскорочували уроки та раніше відправили на літні канікули. Я не розуміла, що відбувається. Проте добре пам’ятаю звільнення Лисичанська”, — розповідає дівчина.

21 липня 2014 року сім’я Світлани святкувала день народження її бабусі, а вночі розпочалися вибухи.

“Мене розбудили батьки й ми побігли в підвал. Я була дуже перелякана. Три дні просиділи в підвалі, лише час від часу виходили на двір. Уламки залітали на подвір’я. Не було ні світла, ні газу, ні води. Слава Богу, ми жили в приватному секторі, тому мали змогу готували їжу на багатті. Після звільнення Лисичанська мене ще тиждень батьки не відпускали на вулицю”, — ділиться Світлана.

23 лютого минулого року Світлана приїхала до батьків з Рубіжного в Лисичанськ, бо в університеті запровадили дистанційне навчання. А 24 лютого, о 8 ранку, мама розбудила її зі словами, що почалося вторгнення.

Світлана Кулик 

“Я сіла на ліжко й не розуміла, що трапилося. Тоді взяла телефон, а там безліч повідомлень про те, що війна. Це був шок. Я не вірила, що у 21 столітті в Європі може відбутись широкомасштабна війна. Я сподівалась, що найближчим часом інші країни будуть вживати належних заходів, росії не залишиться нічого іншого, як відступити. Час йшов, а вибухи ставали ближчими. Після подій 2014 року у мене був посттравматичний стресовий розлад, а у 2022 році я вперше дізналась, що таке панічна атака на собі. Я чула, коли прилетіло у дитячу лікарню. Кожного разу бігла у ванну й закривалася. Через декілька днів, коли ракети прилітали все ближче, я спускалася в підвал. У нас не було сирен, лише чули приліт, бігли ховатися і перечікували годину-дві. Коли здавалося, що можна виходити — знову бахкало”, — каже дівчина.

“Львівська область була переповнена”

Світлана більше не могла чекати, тому 3 березня зі своєю мамою виїхала евакуаційним потягом до Львова. Коли проїжджали Харків, дівчина почала шукати, де вони зупиняться, але вільних місць ніде не було.

“Ми декілька годин серед ночі стояли на вокзалі у Львові. Тоді побачили, що волонтери формують групи, підійшли до них, вони відвезли нас до однієї зі шкіл. Нам дали змогу перекусити та прийняти душ. Ми могли там залишитися максимум на один тиждень, адже Львівська область була переповнена. Я знову почала шукати, куди можемо поїхати. Побачила, що у Тернопільській області приймали переселенців, там нам з мамою дали окрему кімнату”, — розповідає Світлана.

Батько Світлани залишався в Лисичанську до останнього. Він слюсар газової аварійної служби, їздив лагодити газові труби, які були пошкоджені через обстріли. Тепер її батько з бабусею мешкає у Дніпропетровській області.

Ще навесні минулого року Державний заклад “Луганський державний медичний університет” було релоковано у Рівне, а вже з осені розпочалось очне навчання. Світлана розуміла, щоб переїхати, їй потрібна робота. Дівчина запропонувала свою кандидатуру на вакансію старшої лаборантки кафедри акушерства та гінекології, її взяли на пів ставки. Так, Світлана у жовтні переїхала до Рівного.

Світлана Кулик

“Я давно вирішила, що моє життя буде прожито не просто так. У мене є мета до якої я хочу дійти — допомагати жінкам. Я показую своїм прикладом, що можна знайти багато можливостей, щоб реалізувати свій потенціал”, — розповідає Світлана Кулик.

Юлія Варчук