«У нас пріоритет такий: ми гуртуємо своїх», - Ганна Рясна

Громадська активістка, волонтерка, менеджерка культурних та соціальних проєктів - Ганну Рясну в Лисичанську та сусідніх містах багато хто знає саме за цими напрямками її роботи.

Вже понад 10 років разом з однодумцями вона займається розвитком молодіжної політики. Незадовго до повномасштабного вторгнення  очолила обласну молодіжну раду та Центр підтримки молодіжних ініціатив.

У 2014 році Ганна допомагала переселенцям з окупованих територій Луганщини, які шукали прихисток в Лисичанську. А через вісім років сама опинилася в статусі ВПО та разом із родиною вимушено переїхала до Дніпра.

За словами активістки, там вона вирішила “не просити, а бути корисною”. Спочатку приєдналася до групи волонтерів, які відправляли допомогу в зону бойових дій. Потім працювала у міжнародних гуманітарних організаціях.

Влітку 2022 року команда Ганни відкрила шелтер для переселенців. А згодом - повноцінно відновила роботу молодіжної ради та Центру, який зараз має ресурсні бази у Дніпрі, Ворохті та Чернівцях.

“Сєвєродонецьк онлайн” поговорив із Ганною про діяльність у Дніпрі та стан всіх започаткованих проєктів.

 - Ганно, ви пам’ятаєте день повномасштабного вторгнення, як він пройшов для вас?

- Він почався з того, що сусід стукав у двері та казав, що почалася війна. У мене чоловік  - військовослужбовець, у 2015-18 роках захищав Україну. Потім повернувся додому та планував, що при ескалації знов піде до лав ЗСУ.

І моя родина була готова до того, що, коли почнуться бойові дії, ми поїдемо до Дніпра, бо чоловіку там потрібно буде заступити на службу.

Отже, ми прокинулися - дитина, чоловік, я - зібрали речі та поїхали в Сєвєродонецьк. Там забрали архів, документи з моєї роботи та виїхали з області.

Ганна Рясна. Фото з особистої сторінки у Фейсбуці 

- Яким був ваш шлях у Дніпрі?

- Асоціація молодіжних центрів України, куди входять і луганчани, взяла тоді на себе масштабну соціально-згуртувальну місію. У перші дні вторгнення ми допомогли великій кількості людей виїхати на безпечну територію і там оселитися. Навіть по квартирах знайомих поселяли, бо дуже великий був запит.

Після почали відправляти гуманітарні вантажі від різних донорів людям у Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне. Зібрали свою команду волонтерів. Простий пост у Фейсбуці творив дива: пишеш, що потрібні помічники, і вже на ранок стоїть близько 20 людей, які хочуть допомогти.

Далі мене позвали координаторкою  проєкту «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» у Луганській області, і видача гуманітарки пішла організованіше. Поступово ми переключились на допомогу ВПО, які переїхали на Дніпропетровщину.

Пізніше, спілкуючись із Департаментом молодіжної політики Дніпра, попросили у них знайти безкоштовне приміщення на лівому березі для того, щоб ми там повноцінно свою окрему роботу розпочали.

Ми виграли грант USAID на відкриття хабу молоді Луганщини. Там був коворкінг, дитяча зона. І там до моменту відкриття гуманітарних штабів Луганщини ми надавали луганчанам гуманітарну допомогу.

Паралельно до цього, за підтримки Департаменту міжнародної технічної допомоги ЛОВА, відкрили шелтер переселенців Луганщини. Це, напевно, найкорисніший проєкт за все моє життя. Спочатку там було 40 місць для екстреної евакуації. А зараз це вже майданчик на 200 людей.

  Видача гуманітарної допомоги. Фото з особистої сторінки Ганни Рясної

- А чия це була ідея взагалі?

- Ідея народилася ще на Луганщині. Коли я прийшла директоркою молодіжного центру, мені дуже подобався приклад пластово-вишкільного центру в Бучі, де молодь могла зупинятися з ночівлею.
Ми мріяли створити щось подібне на Луганщині. І коли потрапили у Дніпро - а люди постійно їдуть і зупинитися їм нема де, і ти відчуваєш свою частку відповідальності за це - то згадали про цю ідею.

Командою громадської організації “Світло культури” вирішили спробувати. Нас підтримав Департамент міжнародної технічної допомоги ЛОВА, який допоміг знайти перших партнерів - чеську неурядову громадську організацію “Людина в біді”. Вони профінансували закупку меблів, обладнання. Дніпровська міська рада допомогла знайти приміщення колишнього дитячого санаторію.

Ось так і народився шелтер.

Заняття з дітьми у шелтері

- У шелтері зараз люди живуть на постійній основі?

- Починали з того, що це був виключно транзитний майданчик: п'ять днів - і людина їхала далі. А на сьогодні, коли активна фаза евакуації завершена, це 70% місць постійного перебування та  30% - транзитного. Більшість мешканців - це мами з дітками, пенсіонери, люди з особливими потребами.

Проживання в шелтері  безкоштовне. Але в нас є така умова: люди самі слідкують за будівлею, за прибудинковою територією, за кухнею, за дітьми. За встановленим графіком чергують, виносять сміття, поливають квіти.

У нас є свій город і багато чого ще. І це все на плечах наших мешканців. Особливою умовою є невживання алкогольних напоїв.

Дитяче свято для маленьких переселенців. Джерело: Шелтер переселенців Луганщини
 

- На базі шелтеру впродовж року відкривалися додаткові сервіси. Як от коворкінг-клаб. Як далі будете його розвивати?

- Так, шелтер зараз - це такий майданчик, який об’єднує у собі різні можливості. І ми відкриті до колаборації з міжнародними та громадськими організаціями, щоб для наших ВПО зробити класні умови.

Ми вже відкрили майданчик для цілодобового медичного супроводу. У нас є кімната для психологічного розвантаження дітей. У нас є вуличний простір, де проходять різні заходи. Великий вуличний ігровий майданчик для дітей.

Також відкрили коворкінг-клаб, про який ви згадали. Там діти можуть отримати знання STEM-лабораторії, 3D-моделювання, робототехніки. Це все для того, щоб якісним і корисним зробити їхнє дозвілля.

У нас є батут,  басейн для дітей та дорослих. Тобто ми як одна велика родина. Залучаємо все, щоб зробити її життя максимально комфортним.

Басейн у дворі шелтеру для ВПО. Джерело: Шелтер переселенців Луганщини

- Розкажіть  про Центр підтримки молодіжних ініціатив. У чому полягає його задача зараз і як він розвивається після повномасштабного вторгнення?

- Минулого року громадська організація “Світло культури” та Луганська обласна молодіжна рада виграли грант у проєкті “Сила” і провели в Буковелі Форум молоді Луганщини та приймаючих громад.

Кілька днів ми працювали над планом розвитку молодіжної політики на 2023-24 роки. Туди запросили донорів з USAID, щоб озвученим ідеям надати життя. І так напрацювали відкриття ресурсних центрів молодіжних рад Луганщини.

Наразі їх ми відкрили у Дніпрі, Чернівцях та на Івано-Франківщині. Це такі майданчики, в яких наша та приймаюча молодь  можуть спільно працювати. Там є коворкінг-зона, зона для неформальної освіти.

У Дніпрі, крім цього, створили медіацентр зі студіями звукозапису та відеомонтажу, де також проходять заняття для молоді. Ми командою молодіжного центру теж переїхали для роботи сюди. Разом із нами працює молодіжний центр Дніпра.

 
Ресурсний центр у Дніпрі. Джерело: Луганський обласний молодіжний центр

- А до ресурсних центрів у Чернівцях та Івано-Франківщині ви маєте відношення як співзасновник чи також їх координуєте?

- Я координаторка всього проєкту. Окремо за кожним центром призначені керівники з-поміж голів молодіжних рад. У Ворохті це голова Шульгинської молодіжної ради, у Чернівцях - голова Сватівської молодіжної ради. А у Дніпрі голова Луганської обласної молодіжної ради - це я.
 
- Тут у вас колаборація з Дніпровською молодіжною радою, а на Заході?

- Там у Сватівщини така ж колаборація із Чернівецькою міськрадою. І Ворохтянська міська рада з Шульгинською молодіжною радою також кооперуються. Це є наша особлива обов'язкова умова, що ми працюємо разом із приймаючими громадами, бо у нас немає ресурсів на оплату комунальних послуг. І приміщення надають наші партнери.
 
- Які послуги доступні молоді у Ворохті, в Чернівцях на базі центрів?

- У Ворохті взагалі проєкт унікальний, тому що там не було ніколи громадського майданчика для молоді. І для них це такий бум! Всі громадські організації й молодіжні, й культурні знаходяться зараз там. Це дуже актуально. Також і медіакомпонент у них є, і тренінгова зала, і постійно діючий компонент неформальної освіти.

У Чернівцях більше формат консультативних послуг. Там люди отримують гуманітарну, психологічну підтримку, юридичні консультації. Окрім того, що проходять заходи молодіжні та дитячі.

Студія звукозапису у Дніпрі. Джерело: Луганський обласний молодіжний центр

- Розкажіть про вашу команду тут, у Дніпрі, хто працює з вами?

- Якщо брати молодіжний центр, то в мене три працівники. Бухгалтер та два спеціалісти: Влад Гуртовий та Лоліта Глотова (матеріал про них читайте цього тижня на «Сєвєродонецьк онлайн» – ред.).

До складу молодіжної ради входить 15 людей. Вони фізично розкидані по території України й за кордоном. Але ми працюємо з ними в онлайн-форматі.

Також у нас створена база волонтерів. Це люди, які постійно працюють у наших різних проєктах. До прикладу, коворкінг у шелтері відкрився, там в STEM-лабораторії працюватиме наш волонтер, який не отримує зарплатню.

Ми створили також тренерську команду, яка проводить різні заходи.

Всі люди, які до нас приходять, з Луганщини. У нас пріоритет такий: ми гуртуємо своїх.

    
 
Команда молодіжного центру

- На сьогодні молодіжні ради відкриті у всіх громадах Луганщини?

- Ні, не у всіх. Це фізично зробити дуже важко, бо люди територіально розкидані.
Взагалі це консультативно-дорадчий орган, який створюється виключно за розпорядженням керівника територіальної громади. Але ми показали, що молодіжна рада – безоплатне  для бюджету об'єднання людей, яке щось хоче змінити у своєму напрямку.

Як голова обласної ради, я запропонувала створити молодіжні ради та ресурсні центри в усіх громадах, де це можливо. У нас є люди, з якими можна працювати та формулювати проєкти. Загалом - це база для розвитку молодіжної політики.

Можу сказати, що ми маємо підтримку від керівника ЛОВА Артема Лисогора у тому плані, що на запит від місцевої молоді влада підтримає і зробить розпорядження.

Бо раніше було важко з цим. Потрібно було ходити, просити. Зараз все по-іншому. Нам вірять.

  
 
Обласна молодіжна рада

- Проводячи різноманітні заходи, ви можете зробити висновок, чого зараз найбільше потребує молодь з Луганщини?

- Фінансової підтримки, житла, нормальних умов проживання - це базові потреби. Потім вже говоримо про психологічні моменти та розвиток. У багатьох є психологічні травми. Людям потрібно відчувати, що вони потрібні.

Якщо брати в контексті ресурсного центру, запит у молоді є на неформальну освіту. Це знання з проєктного менеджменту: як відкрити власну справу,  прокачати себе як лідера, як висловлювати свої думки, як презентувати себе в соціумі. Та подібні кейси, конкретно корисні на сьогодні.

До речі, у нас багато молодих людей започаткували власну справу. Раніше ми думали, що це, наприклад, відкрити магазин. А виходить, що не тільки. Зараз наша молодь надає консультативно-дорадчі послуги в різних проєктах і отримує за це гроші. Тобто ми трохи зламали цю шаблонність.
 
- З дніпрянами у вас які відносини?

- Приїхавши у Дніпро, мені хотілося стати рівнозначною частиною місцевої громади. Не ходити й не просити. Я підходила з іншої сторони: а що ми можемо дати їм, як бути соціально корисними? Приїхавши сюди, одразу пішла до молодіжної ради Дніпра, тому що сама голова ради. Щоб познайомитися і поговорити про спільні проєкти.

З перших днів перебування тут нас підтримали. Ми підписали меморандуми про співпрацю, у  яких виокремили спільні напрямки діяльності, і до сьогодні працюємо разом.

Відкриття нашого спільного ресурсного центру - це про рівнозначність у партнерстві. Ми зійшлися на тому, що закриваємо їхній запит у медіацентрі, а у них є приміщення.

Так само у рамках проєкту з шелтером ми доповнюємо місцеву владу. Коли у Департаменті соціального захисту Дніпра є запит на поселення людей, вони нам телефонують і ми з радістю людей забираємо.

Тобто ми у жодному разі не соціальна проблема для місцевої влади, а, навпаки, - люди, які долають бар’єри.

Луганчани на заході до Дня Незалежності у Дніпрі 
 

- Ви розказали про кілька проєктів вже реалізованих. А що далі? Над чим працюєте чи про що мрієте?

- Дуже мрію, що коли ми вже поїдемо на Луганщину, то для лідерів молодіжного руху будуть відкриті молодіжні центри в кожному населеному пункті.

Наша молодь показала, що потрібно в неї вкладати, бо вона того варта. Бо саме на плечах молоді тримаються і ЗСУ, і волонтерські проєкти, і евакуація. Молодь потрібно підсилювати.

Також потрібно відкривати шелтери. Бо багато людей захоче поїхати додому або волонтерити, відбудовувати Луганщину, а жити нема де. Досвід у нас уже є.

Марина Тесленко