Від андрофагів до Януковича: чому росія веде війну проти України?

Уже майже десять років триває новітня російсько-українська війна. Загинули тисячі наших військових та цивільних. Зруйновані вщент цілі міста. Окупанти прибрали до рук значну частину української території, де насаджують свої закони та зросійщують українців, позбавляючи їх права на рідну мову та культуру. Закономірно у багатьох виникає питання: а що призвело до цієї кривавої війни? І чи була можливість її уникнути?

Дати оцінку подіям останніх років "Сєвєродонецьк онлайн" попросив луганського журналіста Михайла Бублика. З початку 1990-х він працює в обласних та національних виданнях, у тому числі - політичним оглядачем. Тож період перебудови, становлення незалежної України, Майдани та розквіт сепаратизму на Луганщині пройшли крізь його професійний погляд.
 

 - Російська пропаганда просунула в українському суспільстві наратив про те, що до війни призвели “події Євромайдану”. І багато хто цей наратив досі підтримує та транслює. На вашу думку, які події насправді заклали фундамент війни?

 - Насправді  нинішня ситуація йде корінням у далеку історію. У 1125 році помер Владимир Мономах, а його син Юрій змушений був забиратися з Києва та їхати на князювання до Суздаля. Кілька спроб захопити стольне місто не те щоб були геть невдалими, але його всякий раз виганяли кияни. У 1155-му він востаннє сів за київський стіл, а два роки потому на бенкеті в одного київського боярина Довгорукого отруїли.

У Суздалі залишився його син Андрій Боголюбський. Який стосовно киян страждав комплексом меншовартості. Коли трапилася нагода, у 1169 році Андрій влаштував їм різанину на кшталт тієї, яку його нащадки відтворили в Бучі, Ірпені та далі за списком.

Бойовики суздальського царька тягли з помешкань киян коштовності, по-свинячому сплюндрували златоверхі київські храми. І от це трапилось уперше в трьохсотлітній історії руських міжусобиць. До них такого не робив ніхто.

Власне, саме з Андрія Юрійовича й починається історія московитсько-українських воєн. А далі були Орша, похід Сагайдачного на москву та розгром московитської кінноти під Конотопом. Був Батурин. Була зрада московитами гайдамаків, руйнація Січі…

І це тільки ті події, де застосовувалася військова потуга.

Михайло Бублик

 - Комплекс меншовартості за майже 900 років переріс в імперський комплекс?

 - Вони насправді нероздільні. Коли особа відчуває свою моральну залежність від когось, приниженість, то як це компенсувати? Знайти когось сильнішого й з ним асимілюватися.
Що з того вийшло... Тут можна повернутися навіть до Геродота. На Полтавщині є Більське городище, яке вважається геродотовим містом Гелоном. Геродот пише, що жили там гелони й будини. Потім хтось жив на північ від них. А далі, як  він описує, була пустеля - незаселена земля. За пустелею жили андрофаги - людожери. Якраз там, де московські болота. Український історик Палій каже, що в них кам'яний вік закінчився лише з приходом слов'ян.

Після слов'ян прийшла орда. І ось таке утворилося нашарування. Безправна абсолютно, туземна маса. Над ними, умовно, дворяни - українці з Києва (здебільшого ізгої або авантюристи). А ще вище - баскаки Золотої орди.

Далі вийшло ще цікавіше: прийшли німці, з Петра I починаючи. І закінчилося тим, що в останнього російського царя Миколи II взагалі ні краплі слов'янської крові не було.

У Гумільова це все називається химерою (за аналогією з міфічною істотою з головою хижака, хвостом-змією й тілом кози) - протиприродним утворенням.

Це те, чим була російська імперія. Чим був радянський союз.

 Пограбування Києва у 1169 році. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
 

 - Нинішня росія - теж плід цієї химери, виходить?

 - Уже без німців, в основному, але орда повною мірою присутня. Салтикови, Баскакови, Апраксіни. Як то кажуть, пошкреби росіянина - виявиш татарина.

 - Сучасна войовничість росіян щодо українців - це прагнення підкорити чи покарати за незалежність?

 - Та все разом. Чому на НАТО не напав путін? Очевидно, тому, що може “відхопити”.
На сході у росіян Китай території відхоплює - і нічого. Ердоган путіна як пацана “хльостає” - теж нічого. І навіть Алієв друг у нього, а вірмен росія гнобить. Тобто нападають на тих, хто слабший. Тому путін був упевнений, що тільки увійдуть війська в Україну - то все, лапки догори.

 - Ця впевненість, вона ж не на пустому місці виникла? Акт проголошення Незалежності на референдумі 1991 року підтримали понад 80% жителів Луганської області. Чому тоді люди хотіли позбутися «совка», а за 23 роки так захотіли у нього повернутися?

 - Луганщина хотіла не «совка» позбутись, а відчуття хаосу, що невідворотно насувався після провалу путчу серпня 1991-го. В уяві пересічного обивателя стояла опозиція: багата плодюча Україна проти злиденної росії. Звичайно, що вибрали вони Україну.

Артефакт "стабільності" початку 90-х. Фото: Сергій Каленюк

А коли замість того, щоб  багатіти, той самий обиватель стикнувся з «бєспрєдєлом» 90-х - йому знов захотілось відчуття стабільності, яка, як йому здавалось, була при товариші Брежнєві. Тим більше, що в ті часи ковбаса по 2.20 на Донбасі не переводилася.

Результати референдуму 1991 р. Фото: archives.gov.ua

 - Врешті туга за ковбасою по 2.20 призвела до того, що у нас комуністів аж до 2010-х років обирали в органи влади?

 - Обирали, але комуністи вже не мали такого впливу тоді.

У 1999 році на президентських виборах у Луганській області лідер КПУ Симоненко набрав 75%. А у 2004-му, коли донецькі та Янукович на горизонті замаячили, - чи то 7%, чи то ще менше. По-моєму, його навіть Мороз обійшов.

За п'ять років стався різкий переворот. А чому? А тому, що номенклатура, всілякі директори заводів зорієнтувалися під Януковича. І одразу Симоненко перестав котируватися. Може, їм дали команду. Може, на рівні підсвідомості директори довірились Януковичу й так само налаштовували свої колективи. Що було тоді в голові у населення? Я б назвав це виробленим умовним рефлексом пошуку міцних господарників, які уособлюють ту саму стабільність.

Аж до 2014 року комуністи на Луганщині проводили святкування "жовтневого перевороту"

 - До 2014 року було у вас було відчуття того, що станеться війна?

- Інцидент на Тузлі пам'ятаєте? Ось і відповідь.

У 1994 році я поїхав у відрядження в Одесу. Ми їхали півднем, і, починаючи десь від Мелітополя, може, й раніше, скрізь стояли знаки "Чорноморський флот рф". Україна вже три роки незалежна, а там флот іншої країни господарює - і так до самого Херсона. А це, вибачте, вже підстава або вибивати їх звідти, або вони почнуть експансію цих земель.

Тобто на той момент Чорноморський флот росіяни захопили, ядерну зброю ми вже встигли віддати. Бери голими руками Україну.

Щоправда, Кучма прийшов до влади. Очевидно, росіяни сподівалися, що він забезпечить режим найбільшого сприяння без війни.

Пам'ятаю вибори 1994 року. На екранах українського телебачення тоді з'явився Єгор Гайдар - кумир російської демократичної інтелігенції.  І спокійним, упевненим таким голосом каже: "Голосуйте за Кучму". Як це назвати?

2003 рік, росіяни насипають дамбу до українського острова Тузла. Фото: УНІАН

 - Потім такі самі надії на Януковича покладалися?

 - Там уже жодних надій, просто накази. Уявіть собі. Та, власне, що там уявляти. Уже скоро це буде, якщо путін не помре. Сі Цзіньпін буде наказувати росіянам, якого призначити у росії міністра чи прем’єра.

В Україні так було за Януковича. Міністр оборони - Саламатін - громадянство України отримав лише у 2005-му році! Та й інші посадовці - відверті російські агенти.

Що Янукович міг зробити в такому оточенні, навіть якби він надумав брикатися? Нічого.
 
 - Обличчя регіоналів у Луганській області - Єфремов, Тихонов. Вони та їхні поплічники почали прибирати до рук промисловість, банкрутити її. Сподівалися, що прийде росія і спише всі гріхи?

 - Можу сказати точно, що з цієї публіки в Україну мало хто вірив. І у злодійстві вони не були незалежні ні від центральної української влади, ні від росії. Це як путінські олігархи: їм дозволяли красти, але не дозволяли смикатися, щоб використати у разі потреби.

 
 - І таки використали. Вперше - у 2004 році в Сєвєродонецьку, коли “регіонали” намагалися проголосити “ПІСУАР”. Чи тоді ці діячі уявляли, що творять?

 - Очевидно, йдеться про їхній «з’їзд» 28 листопада 2004 року. Чому ж, вони добре уявляли. Мало того. 26-го листопада Єфремов, Тихонов і вся їхня «комсомолія» відверто проголосили, що вони Києву не підкоряються і створюють власне державне утворення з власними міліцією, валютою… Деталі не пам’ятаю, але все це було в «Нашей газете», в «Луганской правде», по телебаченню…

Гадаю, «еліта» в інших областях просто отетеріла від такої зухвалості, і вже у Харкові наступний «з’їзд» жодного радикального рішення ухвалити не наважився. Ну, а путін виявився неготовим до інтервенції.

 Регіонали Віктор Тихонов, Віктор Янукович, Юлій Іоффе, Олександр Єфремов на з'їзді у Сєвєродонецьку, 2004 рік

 - Якби всі причетні тоді отримали реальні тюремні строки, вдалося б задушити сепаратизм в зародку? Чи це просто пустило б подальші події іншою колією?

 - Жорсткості… та просто жорстокості демократичним вождям, дійсно, не вистачило. Того ж Тихонова з Єфремовим можна було садити за посягання на Конституцію, ґрунтуючи звинувачення на тому, що сказано в попередньому пункті. Підозрюю, щось нашим “вождям” москва пошептала. Навіть можна було не лякати зброєю, просто перекрити газ.

 - А за Януковича вони настільки осміліли, що почали запрошувати на проросійські заходи затуліних та маркових, які себе почували на Луганщині, як вдома. Вся Україна наче цього не помічала...

 - Чудово пам’ятаю ті збіговиська. Якось виступає такий собі Олександр Чаленко, один зі спікерів на круглому столі, й каже: "А чому ми губимося, зараз наша влада, потрібно влаштувати терор!" Ось так відверто та неприкрито. Можу помилитися, але він, по-моєму, навіть щось на кшталт голодомору пропонував українцям влаштувати. Тож можете уявити, що я мав відчувати, коли росія маневри почала.

Я часто чув таке: "А де ви були?". А зараз пригадую квітень 2014 року. Стоїмо ми разом із колегою під захопленим луганським СБУ, там народ шаленіє, а він каже: "От би зараз з-за університету піднявся вертоліт - і ракетами по цій будівлі!"

  Депутат госдуми рф костянтин затулін у Луганську відкриває памятник "жертвам оун-упа", 2010 рік. Фото: ОстроВ 

 - Там під СБУ ви ж бачили ситуацію, чули розмови. Чого хотіли протестувальники? Одразу думали про приєднання до росії?

 - У мене залишилися фотографії з того часу. Так от, на одній плакат є: “Янукович, повернись та захисти Донбас”. А пізніше я сфотографував інший: “Зрадники: Єфремов, Пристюк, Янукович. Фашисти: Порошенко, Турчинов, Яценюк”. Третина на тих мітингах були завезені з росії агенти. Наші ж радикали самі не знали, чого хочуть. Приїхав куратор із москви. Спочатку сказав одне, і вони почали звати назад Януковича. А потім прикинули московити, що Янукович - це вже зіграна карта. І сказали вимагати референдум. Хоча від початку до москви люди не дуже-то й хотіли приєднуватися. Навіть у Криму. Я у квітні 2014-го року брав інтерв'ю у професора ЛНУ ім. Шевченка, завкафедри соціології Іллі Кононова. У цього університету була філія в Криму, серед інших. І ось він туди їздив, вони проводили соцдослідження перед кримськими подіями. Більшість тоді були за Україну.

Ну, або наші ці майдани, луганські. Весь час, поки стояли біля адміністрації, збиралися, на нашій стороні було народу в 3-4 рази більше, ніж у сепаратистів на зворотному боці вулиці.

Плакати сепаратистів під луганським СБУ. Фото Михайла Бублика

 - І що, допомогла б розправа з сепаратистами? Не стало б це тригером для росії? Якби у Києва на той момент знайшлась сміливість знищити СБУ та наметове містечко поруч, що було б далі?

 - Звичайно, допомогло б. І нічого не було б далі. Усе прийшло б в норму незабаром. За великим рахунком, путін не готовий був тоді почати відкриту агресію на цій підставі. А якби різко відповіли, то й не сунувся б. Якби в Криму висадився український десант, у Донецьку, Луганську... 

Я пам'ятаю день захоплення СБУ, 6 квітня. Тоді натовп болотовців пройшов від Дураковки до Коцюбинського й піднявся по Оборонній до СБУ. А в СБУ сиділо кількасот людей, які за статутом вартової служби могли відкривати вогонь у такому разі. Досить було півсотні трупів, щоб цей натовп розсмоктався і по щілинах поховався. І всі б уже щасливо забули про ті події.

 - Або росіяни згодом влаштували б ще якусь бійню, як на Майдані?

 - Що зараз про це гадати. Але я думаю, що жорстка позиція влади дисциплінувала б не тільки проросійське бидло, а й своїх. Натомість у 2005-му, лише пів року минуло з Помаранчевої революції, як Тимошенко почала лаятися зі своїми соратниками по Майдану.

Та ще раніше. У 1991-му році так звані демократи могли об'єднатися навколо одного кандидата. Головним претендентом від демократів тоді був Чорновіл. Ось тоді ще вони мали об'єднатися та використали моральний ефект від проголошення незалежності. Але ні, розбрелися. Причому такі дикі виправдання вигадали. Мовляв, для більшого охоплення електорату. Яке охоплення? Владу захоплюйте! Може, навіть, і не зовсім демократичним шляхом. Тому що держава не будується демократичним шляхом.

У Луганську ще до всіх цих путчів у 1990-му році одразу після виборів у міськраді утворилася така пробивна група, яка змусила мера Пантюхіна підняти український прапор. Щоправда, поруч із червоним, але все ж таки.

Якби не було розброду й хитання, тоді можна було що завгодно нав'язати натовпу. І українську мову, зокрема. Населення, яке на той момент утворилося в Україні, воно батога вимагало, умовно кажучи. А там уже як піде, звичайно, але треба було жорстко поставити умови.

Насамперед треба було державу будувати. Жорстку, національну. Не хочеш - чеши у росію. Ніхто ж так питання не ставив. Так, власне, хто б і ставив, коли демократи профукали владу.

Передвиборча агітація 1991 року. Фото: archives.gov.ua

 - Яким ви бачите майбутнє агресора після перемоги України?

 - Ще у 2014-му році, коли вони Крим анексували, я писав, що росія розвалиться. І пропонував претендувати на шматки своєї території, які зараз входять у склад рф: Кубань, Слобожанщина... Можна навіть на Тюмень претендувати, тому що всі корисні копалини там добували вихідці з Івано-Франківського інституту нафти та газу. Ми росіянам добули всі ці ресурси, дохід від яких вони вклали у війну. Так чому б уже тепер не вимагати повернення собі наших земель? Але тут є одна проблема. Я вже про неї згадував вище. Такими кроками в напрямку, яким сьогодні йде московія, там скоро «президентів» з «міністрами» призначатиме Китай. Приблизно так само, як путін призначав за Януковича. «Піднебесна» може й не погодитись на подібний поділ, тому нинішній київській адміністрації варто було б заздалегідь означити свої претензії.

 
Марина Тесленко