Історики-краєзнавці Луганщини, які доводили, що Луганщина – це Україна (Перша частина)

Сєвєродонецький історик Валерій Негматов розвінчує російсько – радянські міфи про Луганщину. Сьогодні він розповідає про істориків – краєзнавців, які присвятили своє життя дослідженню різноманітних сторінок історії нашого регіону. Тим самим доводячи, що Луганщина – це Україна.

Сєвєродонецькі історики – краєзнавці

Сергій Каленюк

Родом з Житомирщини, прожив у Сєвєродонецьку майже все життя, 40 років.
Після Харківського політеху поїхав працювати на Сєвєродонецькому «Азоті», у дослідницькій лабораторії метрології.

Сергій Каленюк

У 2014 році він переїхав в Радомишль на Житомирщині, де, на превеликий жаль, загинув у 2022 році.

Сергій Каленюк є автором 7 книг, сотень статей з історії нашого краю.

Діапазон його інтересів був неймовірно широкий:

а) Історія літературного Сєвєродонецька. До речі, пан Сергій очолював Клуб любителів поезії майже весь час його існування,

б) Історія нашого міста, в основному часів Лісхімстрою до 1970 років,

Книга «Давня історія Сєвєродонецька» виникла зі статей в газеті «Сєвєродонецькі вісті», які згодом з`являлись на сайті «Сєвєродонецьк – онлайн». А порадив зібрати статті в книгу Микола Ломако, співавтор трьох книг,

в) Історія селищ навколо нашого міста: Борівське, Смолянинове, Синецьке, Павлоград,

г) Історії людей, які були причетні до розбудови та становлення Сєвєродонецька: Олександр Забєльський, Валентин Пухкальський, Петро Новіков та інші,

д) створення інтернет – спільноти «Сліди на сакмі» з 1,5 тисячі підписників.

Сергій Каленюк переймався, що Сєвєродонецьк не мав краєзнавчого музею, що інтерес до історії краю, а відповідно до його книг – розвідок зникає.

Завершити розповідь про пана Сергія хотів його словами з останнього інтерв`ю 2021 року, яке взяла Марина Терещенко:

«Хоча тіло моє на Житомирщині, дух мій ще на Луганщині»

Сєвєродонецьк мусить увічнити пам'ять видатного краєзнавця Сергія Каленюка.

Аріф Багіров

Він себе називає соціальним інноватором нашого регіону. Дійсно, існує чимало проєктів, які Аріф реалізував й такі, які, на жаль, відтерміновано.

Розповім лише про його діяльність, як краєзнавця.

Аріф Багіров

2017 рік – проєкт «Музей відкрито на ремонт»

Аріф не був автором проєкту, але він став його рушійною силою в регіоні. Насамперед мова йде про залучення школярів.

При нагоді Аріф залюбки приходив до шкіл міста, щоб донести до учнів історію нашого краю.

2018 рік – «Бельгійська спадщина»

Після того, як комплекс споруд у Лисичанську (про який ми вже говорили) отримав від Бельгії можливість «другого життя», Аріф став приділяти багато енергії порятунку бельгійської лікарні, і не тільки її.

Крім численних інтерв`ю, участі в телепередачах, Аріф намагається звернути увагу до руйнації цієї перлини «Бельгійської спадщини» незвичайними методами: спочатку був «Крышник» - концерт на даху лікарні, згодом – «Похорон лікарні», звісно, символічний. Було створено інтернет – спільноту «Подлечи Больничку».

2019 рік – «Стрім – екстрім»

До 5-річчя патріотичного флешмобу, який було розігнано 6 квітня 2014 року біля міського Палацу культури (за цю подію ми також говорили), Аріф організував зйомки документальної стрічки. Не держава, не міська влада, а троє небайдужих людей здійснили спробу зберегти пам'ять про події «руської весни» в нашому місті.

2020 – «Размазанка»

Мова про спробу Аріфа зберегти, хоча б на камеру, зразки народної архітектури регіону.
Спочатку Аріф фотографував самостійно, під час своїх велопробігів. Згодом виникла ідея залучити до цього мешканців області, за допомогою обласного краєзнавчого музею. На жаль, проєкт поставлено на паузу. Як й все, що стосується нашого регіону.

Але Аріф Багіров не втрачає оптимізму й збирається після визволення наших теренів відновити свої краєзнавчі розвідки.

Микола Скурідін

Це людина, яка вдало поєднала захоплення велосипедом, фотографування з краєзнавством. Вся ця, умовно кажучи – «тріада», органічно співіснує і доповнює одне одного.

Микола Скурідін

Спочатку був фотоапарат. У підсумку виник проєкт «Сєвєродонецькі. Фотохроніки» (1,1 тисячі підписників), в якому зафіксована історія нашого міста й регіону в тисячах світлин.

Згодом до фотоапарату додався велосипед, за допомогою якого пан Микола отримав можливість подорожувати Луганщиною та Донеччиною.

Обов`язково його велотури торкались історії краю: археологічні розкопки, «Бельгійська спадщина», архітектурні пам`ятки, Друга світова війна, вуглевидобування.

Одне із захоплень Миколи Скурідіна – колекціонування цеглин з клеймами заводів, на яких вони виготовлялись.

Лисичанськ

Микола Ломако

Він був легендарною постаттю для краєзнавців нашого регіону.

Микола Ломако. Фото "Трибун"

Все своє свідоме життя присвятив Лисичанську.

Спочатку, в 1976 – 87 роках – працював в інституті «Луганськцивільпроєкт».

Згодом, в 1987 – 2016 роках – головний архітектор Лисичанську.

Деякі його авторські роботи: 1977 – в`їзний знак в місто; 1984 – забудова центральної площі в Попасній; 2001 – пам`ятний знак «Землякам-чорнобильцям».

У 2019 році брав участь у конкурсі реконструкції центральної площі Сєвєродонецька.

Організував конкурси на проєкти «Першої шахти Донбасу», гербу та прапору Лисичанську.

З 2017 року й до своєї смерті у 2021 році – науковий співробітник та екскурсовод Лисичанського краєзнавчого музею.

У цей період пан Микола:

а) розробляв туристичні маршрути, наприклад – «В пошуках вугілля в Лисичій балці»,

б) створював карти,

в) був співавтором з Сергієм Каленюком кількох краєзнавчих книг, сам написав «Лисичанськ. Історія у вулицях»,

г) став співавтором (знову таки із Сергієм Каленюком) терміну «террафокс» - терикони і лисиця.

У 2020 році в Лисичанську відбувся фестиваль «Террафокс 2.0»: обговорення проблем «Бельгійської спадщини», літературні студії, концерт «Жадан і собаки»,

д) досліджував «Бельгійську спадщину».

За півтора місяця до своєї смерті Микола Ломако розповідав про плани розвідок інтер`єрів бельгійських будинків, багато з яких збереглись незмінними з початку ХХ століття.

У визволеному Лисичанську обов`язково має бути збережена пам'ять про Миколу Ломако в назві вулиці, площі тощо.

Незнання історії не звільняє від відповідальності, як говорив один історик.
Дякую за увагу. Слава Україні!