Чому Сєвєродонецьк не отримав відзнаку “Місто-герой України”

Президент Володимир Зеленський 6 березня 2022 року підписав указ про встановлення почесної відзнаки “Місто-герой України”. Таким чином вирішили вшанувати подвиг, масовий героїзм та стійкість громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі російської збройної агресії проти України. У цьому ж указі президент надав такий статус шести українським містам: Волновасі, Гостомелю, Маріуполю, Харкову, Херсону та Чернігову. Пізніше відзнаку «Місто-герой України» отримали Буча, Ірпінь, Миколаїв та Охтирка.

Багато українців, зокрема, й мешканці Луганщини, почали створювати петиції до президента для відзначення їхніх рідних міст. Проте наразі жодний населений пункт Луганської області не отримав такий статус.

Наша редакція вирішила розібратися, чому саме Сєвєродонецьк не відзначив президент.

Після підписання президентом указу про відзнаку ще тодішній голова Луганської ОВА Сергій Гайдай в інтерв’ю Укрінформу на початку травня 2022 року казав, що містам Луганщини хочуть надавати звання не "Місто-герой України", а "Місто героїв". За його словами, він штучно стримував цей фактор, тому що якщо Сєвєродонецьку, Лисичанську чи Попасній надати такий статус, то “ці свинособаки розстріляють їх з іще більшою жорстокістю”. 

Станом на листопад 2023 року нам не вдалося знайти інформації й про цю нагороду.

Ми вирішили звернутися до Сергія Гайдая, щоб з’ясувати, чому так сталося.

“Я надсилав в Офіс президента подання на те, щоб Сєвєродонецьку, Рубіжному та Попасній надали статус “Міста героїв”. Дійсно є за що. Ми всі знаємо, як героїчно трималося Рубіжне. Наші хлопці оборонялися. А якби не було Попасної (утримання міста - ред.), то, за великим рахунком, я думаю, не було б і Бахмута. І, звісно, Сєвєродонецьк, який протримався так само достатньо довго. Величезну кількість ворога знищили. Всі ці три населених пункти, на мою думку, однозначно заслуговують на такий статус”, – розповів він.

Колишній очільник Луганської ОВА підкреслив, що подавав офіційно ці запити на Офіс президента тоді, коли ще тривали бойові дії.

“Тобто вже була зрозуміла по Рубіжному ситуація, й по Попасній, але у Сєвєродонецьку ще були бойові дії. Тоді я особисто просив, казав: якщо можливо, то цей статус нехай нададуть тоді, коли вже активна фаза бойових дій закінчиться в районі міста. Тому що, уявіть собі: йдуть бойові дії й в цей час надають такий статус Сєвєродонецьку. Ви ж розумієте, що б росіяни зробили з містом – вони б просто навмисно його знищили. Тому я попросив, що коли фронт відійде або, на жаль, місто буде окуповане, або, навпаки, ми поженемо їх в інший бік, то тоді вже й надавати статус. І ми так і домовлялися”, – пояснив Сергій Гайдай.

При цьому він висловив думку, що коли буде деокупація, то міста Луганщини однозначно отримають такий статус.

“Далеко не всі люди отримують те, що просять у петиціях. А тут офіційне звернення. Це ж не просто на папері пишеться, що, “будь ласка, надайте статус”, – це йде юридичне обґрунтування, чому саме має набути того статусу те чи інше місто. Все це ми зробили. І, як тільки деокупація пройде, можна одразу відновити ці документи. Населені пункти обов’язково отримають цей статус, бо вони заслуговують”, – сказав Гайдай.

Він також додав, що стовідсотково від цієї ініціативи не відмовиться: “у жодному разі не можна відмовлятися. Це факт, який підтвердять усі військові: якби Рубіжне не трималося так довго, то, напевно, швидко пройшли б російські війська та пішли б на Лиман. Якби Попасна не трималася ціною цілого міста (бо його вже не існує – росіяни його знищили), то тоді б не було, можливо, й Бахмута”.

Петиції президенту

Декілька разів на сайті петицій президенту з’являлися заклики надати Сєвєродонецьку звання “Місто-герой України”.

За рік (з червня 2022 року по липень 2023-го) люди створили сім таких петицій, три з яких ініціювала одна людина – Ігор Левчук. Проте жодного разу вони не набирали необхідної кількості голосів. Найменша – 64 з необхідних 25000, найбільша – 3086.

У чому причина?

У соцмережах люди обурювалися таким новинам. Дехто писав, що навіть не бачив інформації про петиції, а якби бачив, то, звісно, підписав би.

Ми дійшли такого висновку: не про всі петиції з’являлася інформація у медіа. Проте одну з них широко розповсюдили не тільки міська та обласна адміністрації, але й низка ЗМІ та соцмережі.

При цьому у щорічному Всеукраїнському конкурсі "Місто України. Національний вибір" Сєвєродонецьк декілька років поспіль був у лідерах. Хоча там за міста також голосують люди.

Що думають сєвєродончани

Ми запитали у декількох місцевих їхню думку, чому Сєвєродонецьку не присвоїли почесну відзнаку “Місто-герой України”, чи необхідна вона взагалі місту та чому петиції не набирають необхідної кількості голосів.

Співачка Ірина вважає, що місто гідне такого звання: “Вторгнення росіян у наше рідне місто було жорстоким. Сєвєродонецьк зазнав значних руйнувань: це і школи, і заклади культури, і лікарні. Люди гинули, стоячи у чергах за гуманітаркою. Наше місто дуже довго трималося, зазнаючи страшних ран… Льодовий, театр, музучилище… Я вважаю, що Сєвєродонецьк гідний отримати звання “Місто-герой України”, але ж не це головне. Те, що петиції не набрали необхідної кількості голосів, не страшно. Я вірю в те, що ми обов’язково повернемося та відбудуємо свою домівку! А до цього, під час відновлення та після, гідно вшановуємо тих, хто надав нам можливість взагалі про це розмірковувати – наших захисників та захисниць. Місто – це не вулиці або ж будівлі. Насамперед – люди. У чому я точно впевнена: захисники Сєвєродонецька – справжні герої”.

Колишня держслужбовиця Яна також зазначає, що для кожного сєвєродончанина дуже важливо присвоєння звання Міста-героя.

“Сєвєродонецьк з першого дня дуже потерпав від обстрілів. Українські воїни надзвичайно високою ціною відстоювали метр за метром нашу землю, кожну вулицю, кожен будинок. Дуже багато сєвєродончан до останнього не хотіли полишати своє місто, але, на жаль, були вимушені. Сєвєродонецьк на багато місяців взяв основний удар на себе на луганському напрямку, місто просто зруйноване, пограбоване та понівечене. Кожна зруйнована домівка в Сєвєродонецьку, спалений Льодовий палац, Драмтеатр, ТЦ, ринки – це плата за спокійну каву та повернення з роботи до себе додому наших громадян в інших частинах України. Як хлопці військові захищають нас, поки ми маємо змогу жити та працювати, так і міста на Сході України взяли на себе удар, поки живуть та дихають інші, яким географічно пощастило трохи більше”, – каже вона.

Крім того, Яна впевнена, що Сєвєродонецьк не тільки заслуговує звання Героя, а ще, без сумніву, на деокупацію та відбудову: “І, можете мені повірити, що бажаючих відновлювати своє місто буде дуже багато. Адже рідко хто так любить своє провінційне та не дуже велике місто, як це роблять сєвєродончани!”

Жінка також нагадала, що Сєвєродонецьк після тимчасової окупації у 2014 році став “обласним містом”, куди переїхали майже всі власні структури Луганщини.

“Хочу всім нагадати, що Сєвєродонецьк був у російській окупації кілька місяців у 2014 році. Але, тоді, на щастя, наше місто звільнили. І воно стало дуже важливим пунктом для військових, волонтерів, переселенців з окупованих частин Луганської та Донецької області. “Всі ці 8 років” Сєвєродонецьк був форпостом української культури та розвитку Східної України. Були релоковані виші, театри, філармонія, лікарні, диспансери та дуже багато різних, надзвичайно важливих для усього регіону закладів. Місто зростало з кожним днем, ставало комфортнішим та затишнішим. 24 лютого о 17:00 усі мої друзі та знайомі збирались йти на Площу Перемоги для проведення мітингу “Сєвєродонецьк – це Україна”, але почалось повномасштабне вторгнення росії. Саме воно, а не війна, бо не всі досі усвідомили, що війна почалась ще у 2014”, – каже Яна.

На її думку, петиції до президента не набирають необхідну кількість, бо, по-перше, на сайті незручний пошук та система авторизації, а по-друге, тому що зараз сєвєродончани дуже зосереджені на іншій повістці.

“Особисто мої знайомі та друзі – воюють, волонтерять, працюють, донатять, вимушені виживати в нових умовах, в інших містах та навіть країнах. Потік інформації шалений, кожен день сотні новин, зборів, дуже багато петицій саме про присвоєння почесного звання Героя нашим полеглим захисникам. Тож, можливо, петиція про присвоєння Міста-Героя Сєвєродонецьку просто губиться серед такого широкого інформаційного поля. Моя пропозиція – розмістити нову петицію та надати максимально можливе поширення через місцеві ресурси, телеграм-канали, соціальні мережі. Та просто закликати містян, один одного, підписувати та поширювати нашу петицію. Наш рідний, наш незламний український Сєвєродонецьк для кожного й так давно Герой, але хотілося б, щоб він був визнаний на державному рівні”, – підсумувала Яна.

З думкою щодо не зовсім коректної роботи сайту петицій згодна і підприємиця Ксенія. Жінка розповіла, що у 2022 році, коли одну з них поширювали у соцмережах, вона намагалася підписати її тривалий час, але марно.

“Намагалася віддати свій голос за електронну петицію на підтримку присвоєння Сєвєродонецьку почесної відзнаки “Місто-герой “України”, яку ініціювала жителька міста ще в червні минулого року. Незважаючи на чисельні спроби, мені не вдалося її підписати електронним ключем. У перші дні заходила на портал по декілька разів на добу. При підписанні видавало помилку. Потім були одна-дві спроби на день – і так упродовж двох місяців. Змінювала комп’ютер і операторів Інтернет-зв'язку. Так само як і родичі, які теж намагалися завірити петицію своїми електронними ключами. Мабуть, якийсь технічний збій”, – розповіла сєвєродончанка.

Підсумовуючи, бачимо – сєвєродончани хочуть, щоб їхнє рідне місто нагородили такою відзнакою. Тож сподіваємося, що це нарешті станеться і Сєвєродонецьк офіційно буде “Містом-Героєм України”.