Учасниця «Супермами» з Сєвєродонецька: «Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»

Учасниця «Супермами» з Сєвєродонецька: «Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»

24-річна сєвєродончанка Дар’я Бесєда стала героїнею 6 сезону шоу «Супермама» на телеканалі СТБ. У рамках програми її позиціонували як «маму з фантазією», бо дівчина цікавиться культурою аніме, робить косплеї, малює арти на одязі та розпочала шлях в IT.

Вона та її 6-річна донька Аделаїда дуже сподобалися глядачам. У родини незвична історія. Адже Ада, як ласкаво називають дівчинку батьки, донька чоловіка Даші Костянтина від перших відносин. Біологічна мати не бачила свою дитину 5 років. Справжньою мамою для дівчинки стала якраз Даша, яка виховує її змалечку.

Непідробні емоції, справжні почуття, відношення один до одного та цінності родини не залишили глядачів байдужими. Після шоу у соцмережах люди обурювалися перемогою іншої учасниці. Даша отримала безліч коментарів підтримки, сторонні люди хотіли порадувати дитину.
Сьогодні родина переїхала до Німеччини, де Ада навчається у першому класі, а родина будує життя спочатку.

Свою історію, досвід зйомок, історії переїзду Даша розповіла «Сєвєродонецьк онлайн».

«Я довго не могла змиритися з думкою, що в нас більше немає дому»

 - До шоу ви пройшли непростий шлях. Залишили дім, пережили кілька переїздів. Як це було?

 - Я народилася та майже все життя жила у Сєвєродонецьку. До 13 березня 2022 року ми залишалися у місті. Передчуття не було. На роботі всі сміялися та вважали, що нічого не буде. Проте згадую, як десь за місяць перед війною мені захотілося кожні вихідні дитину водити у «FlyKids». Раніше так часто ми його не відвідували. Намагалася купити Аді все, що вона хоче. Зараз я розумію, дивлячись архів фото, що, можливо, то й було певне передчуття. Бажання, щоб дитина відволіклася, отримала позитивні емоції.

родина

 Даша з родиною

 - Спочатку ви поїхали до Дніпра?

 - Так, у Дніпрі ми були з березня по серпень 2022 року. Потім це був Узин Київської області. Хотілося додому. Пережити це все та повернутися. Але потім зрозуміли, що це не буде можливим і вирішили поїхати за кордон, до Німеччини. Зараз живемо неподалік Дюссельдорфа.

 - Вас декілька разів ніби рятувало щось. Потрапляння снаряда в Сєвєродонецьку, Дніпрі, потім неподалік від місця роботи чоловіка. Розкажіть про це.

 - У наш будинок у Сєвєродонецьку з усіх боків були потрапляння снарядів. Коли ми виїхали, тієї ж ночі снаряд потрапив у кут нашого будинку. Там ще був підвал, де ховалися люди. Вони цілі. А потім ще потрапило у подвір’я з одного та іншого боків. Повилітали вікна, квартира посічена вся. Це район «Скімена».

Коли ми виїхали з Дніпра, колежанки розповіли, що стався вибух поряд з роботою. У магазині все попадало з полиць. У всіх там був стрес. Не хотілося б там бути з малою у той момент.
Потім мій чоловік працював в ТЕЦ у Білій Церкві, там неподалік прилетіла ракета.
 Я довго не могла змиритися з думкою, що в нас більше немає дому. Що ми не повернемося (не стримує емоцій та сліз – ред.)…

Нам було складно виїхати навіть з Сєвєродонецька, бо ми не хотіли відпускати. Вже згодом я почала розуміти, що ми не можемо жити тут, в Україні, повноцінним життям. Був страх, що прилетить ракета, що буде знову щось. Це не життя, існування якесь. Я рік майже просиділа вдома. Не хотілося нікуди взагалі. У кожному місті, де жили, шукали вулиці, схожі на сєвєродонецькі. Ось у Дніпрі багато схожих.

Ада

 «Порівняння з порно – це було щось»

 - На тлі всіх цих подій ви вирішили взяти участь у шоу «Супермама». Вам воно подобалось до цього?

 - Так, ми родиною любили та дивилися це шоу. Я коментувала. Навіть хотіла зробити якийсь ютуб-канал з оглядами на нього. Коли я щось казала по ходу програм, чоловік сміявся з коментарів. Одного разу донька сказала, що треба взяти участь, щоб всі дізналися, яка я класна мама. Мабуть, того ж дня я заповнила заявку й мені невдовзі передзвонили.

 - У шоу червоною ниткою проходить ваше захоплення аніме. Напевно, сценаристи були у захваті, почитавши вашу анкету. Однак сприйняття іншими учасницями було, скажемо відверто, дивним. Якесь незрозуміле порівняння з порно. А ви пам’ятаєте, як почали цікавитися аніме?

 - Так, порівняння з порно –  це було щось (сміється – ред.). А ще я в анкеті написала, що була чайлдфрі до 19 років. Проте я не була проти виховування дитини. Можливо, це зацікавило редакторів.

Аніме я почала цікавитися вже у Дніпрі. У мене була апатія. Чоловік підсадив, намагаючись розрадити. Ми всі дивилися їх. В Узині я була пригнічена, а Наруто надав мені сили, мотивацію. Я Аді казала, що Наруто вчить не здаватися. З таким девізом ми виїжджали з рідного міста. Дитина казала – «Ми не будемо здаватися, як Наруто».

Даша

Даша

Що стосується косплею, то я і до цього займалася перевтіленнями. Але у стилі аніме – це яскраво, незвично.

 - Багато часу йде на перевтілення?

 - По часу залежить від персонажа та точності відтворення. Які є для цього аксесуари. Для «Супермами» не до кінця все вдалося втілити – не та перука, день в день прийшли лінзи. А там якщо буде не так вирізана зіниця, я б не змогла сидіти в них. Вкласти перуку – важко, це може займати тиждень-два. Костюм можна замовити з «Алі». Але треба готуватися, що доведеться підганяти. Макіяж - найшвидше та найцікавіше. Реквізити робить чоловік, я допомагаю. Декорую.

Даша

Даша

 - Що робите після перевтілення?

 - Хочеться зробити фото, зняти відео в тік-ток. Фото у місті прикольно зробити, чи у студії.

 - У невеликому Сєвєродонецьку на вулиці адекватно сприймали?

 - У Сєвєродонецьку я ще не займалася анімешним косплеєм, тільки вдома щось робила. Підписникам все подобалося. А в Узині нормально сприймали. Я могла вийти з пов’язкою Наруто, наприклад.

Взагалі анімешників багато, проте люди бояться сильно проявлятися, щоб не бути не сприйнятими суспільством.

Даша

 Даша

 - Ну, так. Навіть на шоу вам закидали інфантильність….

 - Дивно було, що та психологиня, та сексологиня, всі так розумні, але люди не знали й не сприймали. Звинуватили у дитячій позиції, що я не беру відповідальність на себе. Мені хотілося сміятися – це я не беру відповідальність за життя? Я взяла її не тільки за своє життя, а й за дитини, й за 50% своєї родини.

 - Було відчутне трохи зверхнє ставлення. Це, на вашу думку, прописано сценарієм?

 - Так, дівчата поводилися трохи зверхньо. Типу чиїсь хобі чи робота кращі за мої. Можливо, це сценарій. Особисто мені нічого не говорили. Все було природньо. Хоча героїнь підбирали явними антагоністками.

шоу

Шоу

 - Якось не те щоб прям неприємно, але все ж відчувалась відірваність від реалій, коли обговорювали квартиру, суму, на яку ви живете. Адже 15 тисяч наразі, коли люди втратили все, може бути ще й непоганими грішми для родин.

 - Якщо людина це не пройшла, вона не зрозуміє. Співчуватиме, але не розділить біль. У Дніпрі ми винаймали житло й у двокімнатній квартирі жили двома сім’ями вшістьох, з тваринами. З малим баком води. Якщо ми б не хотіли змінювати життя – ми б не робили нічого. В Узині нам дали старий будинок майже без умов. І звідти ми теж переїхали.

Коментарі дівчат були різкими. Ніхто не знає, що пережила людина. На мою думку, вони не мали права так різко висловлюватися. Можна було підібрати інші слова. Моє дитинство зробило мене ту, хто я є. Мені подобається те, якою я виросла. Було б інше дитинство, я не знаю, чи була б такою.

 - Страшно було перед випуском з вашою участю?

 - Дуже страшно було дивитись. Відчуття – ніби я там знову. Ада дивилась без мене, хотіла сама. На моменті про маму я вимкнула. Аді сподобалося дуже.

Мені було незвично бачити себе там. Спочатку я дивилася і думала, що це буде крінж. Але побачила, що все ок. Не можна зліпити те, чого немає. Це були перші гості в мене. Я нічого не пам’ятаю від хвилювання. Все уривками. Дивлюся – Ада така молодчинка, та і я нічого. Але я на зйомках змушувала себе тримати обличчя, бо я знаю себе, як і через що ми пройшли. І мені не треба щось доводити.

Ада

Ада

«Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»

 - Складно було виносити таку особисту історію на всю країну?

 - Не знаю. Мабуть, ні. Мені не було складно, бо я знала, що я хочу показати людям свою історію. Наприклад – про дитину. Що не обов’язково народжувати, щоб бути справжньою мамою. Можна мати тісний зв'язок, не народжуючи.

Не обов’язково мати мільйони, щоб зробити добре дитині. Неважливо, де ви живете. Важливі мікроклімат в сім’ї, повага, відношення. Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень. Відчувати емпатію – це ж не коштує нічого.

родина

Даша з родиною

  - Біологічна мати не виходила на зв'язок після шоу?

 - Не було такого. Вона теж зараз десь у Німеччині. Нам нічого не писала, поблокувала і все.
Її не було 5 років у життя дитині. Навіть, якщо вона захоче щось сказати, її захейтять. А, можливо, просто вона не бачила шоу.

 - Як ваша родина сприйняла, що у свої 20 ви стали мамою таким чином?

 - Нормально сприйняли. Навіть якщо було б інакше – я б не слухала. Я роблю по життю так, як я хочу. Бабуся зраділа дуже, що в неї є перша правнучка. Мама на окупованій території, спілкуємося вотсапом. Тітка шила нам весільні сукні. Вона дуже підтримувала перед передачею. Я переживала, що мене смикнуть самореалізацією. А тітка каже – «Даша, ти переселенка, опановуєш IT, вивчаєш мову, виховуєш дитину». Не треба мати мільйон, щоб бути реалізованою. А по дитині видно, що в сім’ї гармонія. До речі, у випуску Маші немає майже моїх коментарів. Їх повирізали. Хоча я казала, що круто мати такі можливості.

Взагалі я вважаю, що якщо люди створили маленьку дитину – то несуть відповідальність. Я сама з багатодітної родини. Скільки в мене було вітчимів, мачух, жодна з них і жоден з них не сприймали мене як свою дитину, не виховували мене.

Ада

 Ада

 - А за кого вболівали?

 - За себе. На другому місці – за Дашу. Вона розповідала про виїзд з Бучі, аб’юз. Дуже зачепила її історія. Вона побудувала себе заново. Вона гідна перемоги. Тоді Оксана, і тоді Маша.

 - Ви читали, думаю, коментарі про куплену перемогу….

 - Я не стояла й не бачила цього. Не буду коментувати. Читала коментарі, бачила реакцію. Для мене – у нас приз глядацьких симпатій. Про нас дізналася вся Україна.

 - Люди підтримували вас?

 - Була підтримка велика, так. По-перше, було дуже багато коментарів. У мене розривався телефон і я навіть не хотіла брати його до рук після першого тижня. Бо соцмережі пожирають величезну купу часу. Але мені було дуже приємно, що багато людей, багато земляків нам писало.

Казали, що вони пишаються мати таких містян, що у Сєвєродонецьку жили такі класні люди. І не тільки мені це писали, а й дитині, чоловікові. Що наша родина класна. Багато хто пропонував грошову допомогу. Подарунки Аді. Підтримати її. Я відмовлялася. Не можу, коли стільки страждає людей, є багато незакритих зборів, а ми в безпечному місті та можемо забезпечити свою дитину, брати допомогу. Коли вже дізналися, що ми переїхали до Німеччини, засмутилися, бо хотіли надіслати якісь подаруночки. Деякі знайомі відправили, але на адресу бабусі. Сподіваємося, що вона приїде та привезе. Пару людей були наполегливі. Вони казали, що підтримують і збори, і допомагають, але от їм хотілося порадувати дитину. Щоб ми їй щось купили. Надіслали гроші. Ми купили дитині планшет та подарували як приз глядацьких симпатій. Вона його дуже хотіла.
Вона дуже щаслива. Його з рук не випускала. Але дивувалася – а чого саме їй подарували. Ми казали – що ти сподобалася людям.

Ада

Ада

«Просто радію життю без повітряних тривог»

 - Бачила коментарі, де вас питають, як чоловікові вдалося виїхати…

 - Звісно, всім цікаво, як виїхали. Але люди не знають, що в нього проблеми зі здоров’ям. Після випуску, я думаю, люди розуміють, що ми не купляли «білий білет», бо це шалені гроші. Я не буду розповідати подробиці, бо кожен має право на медичну таємницю. Чоловік не може служити за станом здоров’я.

 - Чому саме Німеччина?

 - По-перше, хотіли ще в 2022 році їхати в Канаду. Але нас лякало, що це дуже далеко. Якщо щось трапиться, ми не зможемо легко повернутися. І у нас там нікого немає. Потім хотіли у Норвегію. Але теж не так легко звідти добратися. У Німеччині свекруха, чоловіка тітка. Багато моїх родичів.

Німеччина

 З Адою

 - Як ви обживаєтеся?

 - Я не бачу якогось такого сильно стресу, тому що я по життю добре прилаштовуюся до обставин. Це мій скілл з дитинства. Ми живемо у гуртожитку. Нам пощастило з сусідами. Багато спілкування. Є вечірні курси німецької.

Я переживала за школу. Бо німецька мова, місцеві діти, криза. Складно, що немає спілкування рідною мовою. Так, є англійська, але то не те.

Третій місяць вчимося, бачу, що ніби справляємося. В українській школі не вчимося, бо не хочемо навантажувати. Найважче – долати кризи. Дитячі, у відносинах. Багато зовнішніх факторів.

Німеччина

 Ада з батьком

 - А що відверто не подобається?

 - Не подобається, що німці настільки люблять оцет, що він всюди у продуктах. Але ми таке не купляємо, тому й не сильно страждаємо.

Бюрократія є всюди. Але інша мова, треба звикнути. Коли ти ідеш в банк оформити картку, тобі призначають купу зустрічей. У нас це робиться парою кліків. Але з іншого боку, більше в нас можливостей для шахраїв.

 - Який наразі емігрантський побут щодня?

 - Прокидаємося, ідемо в школу, оформлюємо документи все ще, вивчаємо мову самостійно поки, продовжую вчити курси IT, закупки, джоб-центр (як наш центр зайнятості), зустрічі з друзями. Побутові процеси, спорт.

 - Чого з продуктів не вистачає?

 - Шукаємо гречку. Хоча є товари з України. Там ще можна знайти сгущенку, насіння.

 - Зараз ви пішли в IT. Як це сталося?

 - Я ніколи не думала, що буду айтішницею. Вважала це надто складним. Ніби то генії таке щось роблять. З 18 років працювала в мережі «Простор», дійшла від продавчині до заступниці. Зрозуміла, що все ж таки щось можу. З того часу тітка почала казати – іди в IT. Я думала, що не зможу. Коли почалася війна і я не змогла працювати в «Просторі», бо у мене почалися проблеми з колінами. Коли мені довелося з дитиною ходити на роботу, я відчула, що треба таку знайти, щоб працювати з дому. Так вибір впав на цю сферу. Англійську я вивчала зі школи. Багато разів намагалася покращити. У серпні 2022 року я подавала заявки на (державну програму) IT Generation, проте рівня англійської не вистачило. Відтоді я взялася за це. І зараз продовжую. Вже зараз з німецькою ще. Я вважаю за потрібне вчити мову.

 - Ви плануєте повертатися додому?

 - Це складне питання. Сьогодні я хочу додому, у Сєвєродонецьк. Але я не хочу в окупацію, брати російський паспорт. Не хочу проходити зйом квартири в Україні, стикання з луганською пропискою. Тому просто радію життю без повітряних тривог, ракет. Але там всі родичі, близькі.

з донечкою

 З донечкою

 - Що б сказали тим, хто хоче теж взяти участь у «Супермамі»?

 - Якщо хтось хоче піти на «Супермаму», треба бути готовою. Хоч я і була готова до будь-яких подій, все одно це було виснажливо. З 9 до 21 декілька тижнів. Ввечері я просто падала. Але досвід цікавий. Вдруге я б не пішла, а взагалі рада, що побувала там.

 

  

Галерея зображень

Учасниця «Супермами» з Сєвєродонецька: «Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»
Учасниця «Супермами» з Сєвєродонецька: «Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»
Учасниця «Супермами» з Сєвєродонецька: «Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»
Учасниця «Супермами» з Сєвєродонецька: «Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»
Учасниця «Супермами» з Сєвєродонецька: «Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»
Учасниця «Супермами» з Сєвєродонецька: «Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»
Учасниця «Супермами» з Сєвєродонецька: «Людяність не купиш за гроші. Бути хорошою людиною коштує 0 гривень»

Підпишись на наш Телеграм