Історія луганчанки Юлії Іщенко - авторки шапки “Зефірка”

Юлія Іщенко — двічі переселенка. Спочатку їй довелося поїхати з Луганська, а потім - з Сєвєродонецька. Під час першого декрету бухгалтерка за освітою відкрила для себе в’язання, а під час другого — продовжила хобі, що стало покликом життя. Нині її шапки та снуди можна приміряти та придбати в Києві на локації “Зимова країна” на ВДНГ.

Тепер її фірмова шапка “Зефірка” є у найвіддаленіших куточках світу, а дівчата надсилають фото та вітання з різних країн.

Юлія розповіла “Сєвєродонецьк онлайн”, як розпочала свій творчий шлях, чи вдається їй делегувати частину роботи та скільки сил стоїть за розвитком сторінки бренду “Rich.hat” в інстаграм.

Все почалося з народження дитини

У Сєвєродонецьку, де дівчина мешкала з родиною після виїзду з окупованого Луганська у 2014 році, Юлія брала участь в усіх виставках “Зроблено з любов’ю”. Там вона представляла свої роботи.

“Мої шапочки привертають увагу. Вони дуже теплі, м'які, ніжні. До них достатньо доторкнутися, аби відчути цю ніжність. Це наче любов з першого дотику”, — розповідає майстриня.

Продукція Юлії

Вона додає, що певний час у Сєвєродонецьку працювала бухгалтеркою на підприємстві на території заводу “АЗОТ”. Вийшовши в другий декрет, до бухгалтерії вже не повернулася, а почала активно в’язати. Стала брати участь у виставках не тільки на Луганщині, а й у Харкові, розвивати інстаграм-сторінку, вести блог.

“Робота за спеціальністю мені не приносила такого задоволення, як творчість. А взагалі мій шлях до спиць та гачків розпочався з першого декрету. Спочатку в’язала для себе, для дітей, потім подругам та знайомим”, - розповідає майстриня.

З родиною. Фото з архіву Юлії

Спочатку вона в’язала іграшки, аж потім їй на думку спала ідея — створити теплу шапку, в якій комфортно було б гуляти взимку.

“Зв'язала перший собі комплект шапочку “Плюшку”, хомутик, рукавички й постійно в ньому гуляла. У зимову погоду з дитиною з коляскою було дуже тепло та комфортно. І так я зрозуміла, що можу не тільки для себе в'язати, а й для інших дарувати таке тепло. Згодом вже брала участь у виставках та ярмарках”, - каже жінка.

Авторська “Зефірка”

“Моя авторська шапочка “Зефірка” з’явилася близько чотирьох з половиною років тому. Була вже майже весна й мені хотілося ніжності та творчості. У той момент я ще закохалася у товсту плюшеву пряжу. Вона така неймовірна та об’ємна! Почала в’язати, прийшло натхнення, так і звʼязалася перша “Зефірка”. Мене тоді підтримала знайома, вона одразу сказала “хочу таку”, тож до наступного сезону я вже підготувалася”, — говорить пані Юлія.

Шапка "Зефірка". Фото з архіву Юлії

Тепер ця шапка у найвіддаленіших куточках світу, а дівчата надсилають фото та вітання з різних країн.

Фірмова шапка Юлії

“Так склалося, що після 24 лютого багато хто виїздив з Сєвєродонецька саме в цих шапочках, вони дійсно дуже теплі. Тепер надсилають мені фото, що гуляють у них по Англії, Норвегії та Німеччині. А нещодавно був “привіт” з Лапландії з резиденції Санта Клауса”, - каже Юлія.

Пам’ять у соцмережах

Протягом усього свого творчого шляху пані Юлія розвивала свою сторінку в інстаграм - “Rich.hat”.

“Коли почалася повномасштабна війна, ми виїхали вчотирьох — з чоловіком та двома дітьми. Зараз радію, що до повномасштабної війни вела сторінку в соцмережах, бо тепер маю фотоспогади своїх робіт, родини, які були б втрачені”, - розповідає жінка.

Фото з архіву Юлії

Перші три місяці родина мешкала в Івано-Франківську, там Юлія волонтерила, а потім родина переїхала у столицю.

“Спочатку жили на Київщині, саме там я зрозуміла, що маю продовжувати творити. Напевно, завдяки цьому бажанню, я навіть змогла пережити цей період морально. Коли ми переїхали в Київську область, я не знала, що мені робити та куди мені себе подіти. Тому що до початку війни я постійно в'язала, постійно щось шила, їздила на ярмарки, на маркети до Харкова. Так сталося, що на Київщині ми переїхали в будинок, де була швейна машинка. Я одразу знайшла єдину на той момент ярмарку. Вона відбувалась тут, на ВДНГ. Пошила перші свої дванадцять панам і поїхала продавати. І з цього почалося, у принципі, моє відновлення”, — говорить майстриня.

Представлені вироби

Ще трохи згодом родина Іщенків перебралася до Києва.

“Там була чудова природа, але для дітей краще жити в місті - школи, гуртки, дозвілля. Тепер ми в Києві, ось вже трохи менше року”, - каже жінка.

І весь цей час пані Юлія незмінно бере участь у місцевих ярмарках.

“Завдяки ярмаркам я змогла відновитися. Минулого року я в'язала абсолютно все сама. Цього року мені вже допомагають мої дівчатка з Сєвєродонецька. Хтось в'яже шапочки “Плюшки”, а хтось — шапочки з вушками, але в більшості вироби, представлені на вітрині, створені мною. “Зефірки” вʼяжу тільки я. Усі вироби в моїй майстерні створюється вручну, з душею і любовʼю в кожній петельці. Мені важливо, щоб вони не просто купувалися, а й дарували ніжність, комфорт і тепло кожному їх власнику”, - підкреслила Юлія.

Представлені вироби

До неї у гості - за виробами та й просто погомоніти - часто приходять сєвєродончани.

“Ми в Сєвєродонецьку так не гуртувалися. До мене тут часто приходять сєвєродончани, когось знала раніше, з кимось тільки познайомилася тут. Спілкування продовжується”, - розповідає майстриня.

Ярмарок на ВДНГ

В ярмарку на ВДНГ майстриня братиме участь до 17 березня.

Текст - Марина Терещенко

Відео, фото - Олександр Млєков