“Хочемо показати, що наше місто є”: як родина з Лисичанська відкрила кав’ярню у Дніпрі

LisKava — невеличка кав’ярня в одному з районів Дніпра. Тут пропонують відвідувачам різноманітну запашну каву, чай, какао та десерти. Щодня посмішкою зустрічає їх лисичанка Карина Маклакова. Вона назвала кав’ярню на честь рідного міста та не втомлюється нагадувати дніпрянам, які чекають свій напій, про Лисичанськ і його непросту історію. Про шлях до власної справи, страхи та несподівану підтримку нових друзів, а також про мотивацію рухатися далі Карина розповіла журналістам “Сєвєродонецк онлайн”.

Родина Маклакових — мама Карина, тато В’ячеслав і син Ілля — мешкала у Лисичанську. В’ячеслав — майбутній сімейний лікар — навчався у Луганському медичному університеті, Ілля відвідував дитсадок, а Карина мала свою невелику справу — займалася миловарінням. Незадовго до 24 лютого 2022 року родина втілила одну зі своїх мрій і зробила капітальний ремонт у своїй трикімнатній квартирі.

“Ремонт робили для себе, усе підбирали, обирали найкращі матеріали. Купили нові меблі, нову техніку — усе було новеньке. Ремонт тривав два роки і закінчився у грудні 2021-го. Звісно, тепер його немає. Для нас ця деталь також була дуже сумною”, — згадує Карина.

Останні слова: “Мама, нас бомбят”

Родина залишалась у Лисичанську до 1 квітня, бо мали надію, що місто вдасться втримати. Та зрештою вирішили, що треба їхати.

“Вже понад місяць місто сильно обстрілювали. Можливо, це була остання крапля, і люди вирішили поїхати. Бо в цей день виїжджали дуже багато лисичан. Ми виїжджали з родинами: я зі своєю бабусею та дідусем, чоловік з мамою. Їхали на двох машинах. Було гучно, це були великі колони машин. Ми думали, що ми будемо їхати зовсім самі, тому що обстрілювали вже сильно. Боялися, що будемо їхати самі по трасі. Це страшно. Великою проблемою вже було пальне, його в місті майже не було. На щастя, у нас були запаси. Нам головне було доїхати до Бахмута, якого зараз, на жаль, вже немає, і в Бахмуті ми вже змогли заправити машини добре. Там ще була більш-менш мирна ситуація той момент, все працювало, магазини працювали. Ми тоді заїхали, заправилися і поїхали. Ми виїхали о 7 ранку, а до Дніпра прибули вже десь о 19 30, вже було темно”, — розповідає лисичанка.

Карина

Останній день у рідному місті став для родини найстрашнішим та змінив життя тоді ще чотирирічного Іллі.

“У сусідній будинок влучила ракета від “Града”, і дитина після цього в нас замовкла. Був дуже сильний переляк. Останні його слова на ту хвилину були: “Мама, мама, нас бомбят”. Після цього дитина замовкла. Коли ми вже переїхали до Дніпра, ми думали, що дитина відійде від цього страху й все налагодиться. На жаль, так не сталося. За пів року ми звернулися до спеціалістів: невролога, психолога, психіатра, логопеда. Було призначене лікування, тому що в дитини завмерли лобні та скроневі долі головного мозку. Вже було потрібне лікування і пігулками, і психологічне, тобто дитину вже виводили з цього стану. Зараз минуло вже майже два роки, дитина потроху виходить до свого рівня, до свого віку. Але ще йому не шість, як є насправді, а рочків п’ять. Тобто ще не до кінця ми запустили ці всі моменти, щоб дитина розмовляла”, — згадуючи це, дівчина ледь стримує сльози.

Вже пізніше у мережі вони побачили відео, де горить їхній будинок.

“Це була найдовша п’ятиповерхівка у Лисичанську. Пів будинку згоріло, і наша квартира в тому числі. Квартири в нас не залишилось, не залишилось нічого. Все життя, яке ми будували з чоловіком до 24 лютого, залишилось у Лисичанську. Все, що нам залишається зараз, — вже відбудовувати й починати життя тут”, - каже вона.

Кав'ярня як нагадування про Лисичанськ

У новому місті В’ячеслав продовжив навчання у Дніпровському медичному інституті, він вже закінчує інтернатуру, а у вільний від занять час працює таксистом. Карина ж спробувала займатися миловарінням. Але у багатотисячному Дніпрі ця справа не пішла через велику конкуренцію. Дівчина почала шукати для себе щось нове. Хотілося не тільки мати власне діло, але й не втратити зв’язок із рідним містом.

“Ми думали, що можна відкрити в Дніпрі якесь таке місце, щоб люди приходили кожного дня і бачили саме місто Лисичанськ. Що воно є на сході України, у Луганській області, що воно залишається українським. Але, на жаль, не на даний час. І вирішили, що це буде саме кав’ярня — це місце, куди люди будуть приходити щодня, будуть бачити нашу вивіску, будуть приходити до нас наші люди — бо дуже багато приходить лисичан. У січні 2023 року, як ми планували, цього не вийшло, тому що не було грошей — це дуже затратна справа. У червні допоміг друг чоловіка, який дав цю суму грошей”, - розповіла Карина.

LisKava

Кав'ярню відкрили 14 жовтня. Назвали її LisKava — на честь рідного міста. Ззовні її прикрашають одразу дві лисиці, одна з яких дуже схожа на герб Лисичанська. Дизайн подружжя придумало самостійно, ремонт також робили власноруч.

LisKava

“Відкрити кав’ярню — це була зовсім нова для нас історія. Ми навіть не розуміли, з чого почати. Які потрібні документи, куди подавати документи — нічого не розуміли, все робили поетапно. Знайти місце в Дніпрі — це теж дуже не легко. Зерно, саме цю каву, мені порекомендували. Ми її обирали дуже довго, яка буде кава, з якою будемо працювати”, - ділиться дівчина.

Карина зізнається — спочатку було важко розпочати з нуля кар’єру бариста. Але вона переборола власні страхи.

“Так, нас трішки навчили, як готувати каву. Але все одно, підійти в перший день до машини, взяти цей холдер — це було дуже страшно. Зараз ти це все вже робиш просто на автоматі. Підійшов, ти вже знаєш, скільки, куди й чого треба покласти, що натиснути. Підказуєш людям, тому що треба догодити людині, щоб вона випила саме той напій, який хоче. Тут теж такий момент, що треба враховувати побажання клієнта”, - зізнається Карина.

LisKava

Вдячні дніпрянам за підтримку

Зараз Карина активно розвиває кав’ярню і робить все для того, щоб клієнтів було більше й більше. Спочатку за день заходили на каву 11 людей, наразі близько восьми десятків. Часто навідуються і земляки. А ось саме знайомих поки зустріти у власному закладі не довелось.

“Взагалі багато хто приходить. Вони так спочатку заходять і обережно питають: “А ви з Лисичанська?” Я кажу: “Так”. І починаються питання: а звідки саме, а коли виїхали, а як у вас там? Багато йде спогадів саме про місто. Багато хто нас пізнає саме з місцевих за рахунок тата чоловіка, він був досить відомий в Лисичанську мануальний терапевт. Кажу: “Якщо ви з Лисичанська, то маєте знати Ростіка-костоправа”. “А, так це його син?”. “Так, а я його невістка”. Могла б бути, але, на жаль, чоловікового батька вже немає як дев’ять років, бо рак не питає у людини, чи хоче вона жити”, - каже лисичанка.

А ще, додає Карина, вони дуже вдячні за підтримку дніпрянам. Саме у Дніпрі знайшли багато нових друзів, ставлення яких допомагає зробити непростий шлях переселенців трошечки легшим. Тут, зізнається, несподівано для себе знайшла й справжню вірну подругу.

“Дівчину звуть Маргарита, вона просто була моєю постійною клієнткою деякий час, але потім ми дуже здружилися. Вона теж зробила дуже великий вклад в наш бізнес, вона нас дуже підтримує — і в матеріальному і в моральному плані. Коли в перший місяць у нас не дуже все виходило, вона нас дуже підтримувала та мотивувала. Це було дуже несподівано, тому що я в чужому місті, і якщо моє місто було маленьке, ну десь 100 тисяч населення, то тут вже мільйон. І знайти ту людину, яка буде мене, зовсім чужу дівчину, підтримувати — це щось фантастичне. І це дуже приємно. А їй просто сподобалась кава й вона заходила до мене щодня. І тепер це та подруга, яка за потреби може допомогти по терміналу, з візитками, ми разом знімаємо відео для соцмереж, пишемо пости”, — ділиться Карина.

LisKava

Після відкриття кав’ярні загалом люди цікавились, бачили щось новеньке та ще й з кумедною яскравою лисицею, згадує дівчина.

“Коли ми тільки відкрились, ми розповідали людям історію нашої кав’ярні, розповідали, чому така назва. Дніпряни, які до мене приходять, знають не тільки, що це лисичанська кав’ярня, а трішки знають історію мого міста. Всі кажуть одне: тримайтесь. Кажуть: ви молодці, що ви не здалися, що ви далі щось робите, не сидите на одному місці. Негативних якихось відгуків у мене не було, мені пощастило з цим не стикатися”, - розповіла вона.

“Мріємо повернутись додому”

У середині кав'ярні поруч з іграшковою лисичкою стоїть невелика дерев’яна скринька з написом “На мрію”. Та призначення в неї інше, пояснює Карина.

“Це коробочка не на мрію. Люди залишають чайові. У нас кава для військових безкоштовна — мені не дозволяє совість з них щось взяти. Тому, коли військовий заходить і бере каву, звідти я просто беру собівартість товару, щоб не піти у “мінус”, - пояснює дівчина.

Але мрії в родини, звісно, є. Найперше — вилікувати маленького Іллю, якому у січні виповнилося шість років. Налагодити своє життя та, з рештою, повернутися — додому.

“На даний час мотивує тільки дитина. Дитина, якій досі потрібна допомога. Яку треба вилікувати, щоб психологічно вона була здоровою людиною в майбутньому. Ще треба заново купувати те ж житло, починати жити заново. Нам ще жити й жити, з чогось треба починати. На даний час мотивує тільки дитина, тому що вона зовсім не винна, що почалася війна. Від нас люди не відвернулися. Ми приїхали — і нас підтримали. Ми можемо далі жити — і від їхньої підтримки нам трішечки стає легше. Але найперше ми дуже віримо в перемогу наших хлопців” — каже Карина.

LisKava

Випити запашної кави у лисичанській кав’ярні можна з 7:30 до 20-00. Розташована вона навпроти ТЦ “Терра” (район “Тополь-1”).

Текст - Анастасія Дашко

Відео, фото - Олександр Буряк