“Що для мене бути журналістом?” - відповідає команда “Сєвєродонецьк онлайн”

Журналіст – це покликання? Чи щоденна рутинна робота? Бути журналістом – означає не належати собі? Бути принциповим, але не суб’єктивним, чесним, але тримати баланс? Дозволити собі емоції, чи “залишатися професіоналом”? Щоденно працювати для людей і не очікувати схвалення. Вчитися, вдосконалюватися… “Що для мене бути журналістом?” - сьогодні, у своє професійне свято, команда “Сєвєродонецьк онлайн” чесно відповість на це питання.

Яна Чумаченко, головна редакторка

“Бути журналісткою наразі для мене – бути собою”

Після повномасштабного вторгнення переді мною, як і перед багатьма людьми, постало питання – чим я можу бути корисною. Були різні спроби відчути себе потрібною. Але ніде я не відчувала себе настільки добре, як у роботі. Звісно, що за майже 20 років у професії я пройшла різні періоди, різні емоції, різний досвід. І до війни, й особливо після. Але тут постала нова задача. Робити гарний інформаційний ресурс про місто, яке наразі окуповане. Це стало певним викликом. І я вагалася, чи приймати його. Водночас я ніколи не була впевнена у правильному виборі так, як останні два роки. Бо ми стоїмо на варті пам’яті та боремося за збереження міста в інформаційному просторі. А це місце дуже легко втратити. Бо у людей нове життя, їх тригерять спогади та постійні страшні новини з дому. Проте я за ці роки почула стільки слів вдячності саме за це.

“Бути журналісткою – це завжди вперед, брати вищу планку, ставити амбіційніші цілі”

Розуміти, що це не робота від дзвоника до дзвоника, бо інформація – це про цілодобовість. І до цього маєте бути готові не тільки ви, а й вся ваша родина. Наприклад, одного разу під час переїзду в інше місто якраз відбувався наш контрнаступ. Я не бачила дороги, не чула нічого навколо, бо інформації був потік. Часто неправдивої. І ось знайти її, підтвердити, профільтрувати було ще тією задачею, коли ти в торбах з малою дитиною їдеш у дорозі.
Що змінилося – стала боятися повідомлень. Бо дуже часто вони про смерть. Боятися очікування, втрачаючи надію. Думати, як коректно та правильно повідомляти про найстрашніше. Бо, давайте відверто, нас не вчили бути військкорами, нас не вчили працювати з настільки чутливими темами, і, тим більш, не вчили берегти при цьому й себе. Тому наразі такий великий відсоток вигоряння. Ось тільки вчора читала - 97% опитаних ІМІ українських медійників відчувають, що повномасштабна війна вплинула на психоемоційний стан.

“Наразі ми всі мріємо робити свої матеріали з дому. І ця мрія тримає наш вогник!”

Олена Олександрова, журналістка

“ Я досить давно працюю журналісткою, тому для мене це, скоріше, не робота, а частина життя”

Мені дуже важливо мати зв'язок з моєю малою батьківщиною, саме тому я у команді "Сєвєродонецьк онлайн". Зараз мешканці Луганської області розкидані по світу, але всі ми слідкуємо за подіями, згадуємо нашу історію, розмірковуємо, якою Луганська область буде після війни. На жаль, для нашого краю тривають не найкращі часи, але і їх ми повинні фіксувати.

Анастасія Брюханова, журналістка  

“Як би банально це не звучало, але я журналістику не обирала”

Здобувала освіту за іншою кваліфікацією, працювала після інституту в різних сферах, ніяк не пов’язаних з журналістикою. Проте мені завжди було цікаво бути у курсі подій, що відбувалися у місті, області, країні та у світі загалом. Потім прийшов 2014 рік і російська окупація Луганська. Я виїхала з області. Мене турбувало майбутнє Луганщини, я постійно перебувала в інформаційному потоці. Мені запропонували стати новинарем, я спробувала та й втягнулася. Потім були статті, інтерв’ю, огляди, робота з різними виданнями та організаціями.

“За свій десятирічний досвід я можу сказати, що журналістика – це не легко, до цього має бути хист”

Часто це – важка копітка робота, іноді – моральне та психологічне виснаження, деколи – ризик для здоров’я та життя. Але при цьому, завдяки журналістиці я познайомилася з величезною кількістю талановитих, прекрасних людей, які надихають своїми діями. Це і волонтери, і підприємці, і правоохоронці, медики та вчителі, представники влади – перелік можна продовжувати довго.
Журналістика завжди не стоїть на місці, тому ми постійно навчаємося новим технікам та інструментам.
Також журналістика дає можливість бути таким собі містком між владою та суспільством. Ми доносимо людям важливу інформацію. Я вважаю, головне у будь-якій професії – приносити користь цьому світу. І якби пафосно це не звучало, але мені здається, у журналістів це виходить, щонайменше — у моїх колег так точно. Іноді це коштує здоров’я, іноді, на жаль, життя. Але кожний з нас розуміє, на що він йде. І мені дуже приємно бачити те, що у такі складні часи для нашої країни, українська журналістика живе, впливає на процеси у суспільстві та, як на мене, що зараз найголовніше – протидіє російській пропаганді.

Катерина Горячко, журналістка

“Журналістика для мене — це про зміни, пристрасть, чесність та неупередженість”

Сьогодні дуже хочеться сказати багато теплих слів про своїх колег. Я бачу, як змінюється медіапростір. Скільки чудових людей з’являється у професії. Вони руйнують стереотипи та міфи, формують новий імідж. Якщо чесно, думаю, що журналістиці неможливо навчитися, цим треба дихати, мислити, віддаватися. Саме тому для мене — це про пристрасть, іноді — ірраціональну. Тому мене не дивує, скільки колег взяли до рук зброю і пішли на захист країни, адже той вогник жаги до справедливості зараз перетворився на справжню ватру.

Марина Тесленко, журналістка

“ Що для мене значить бути журналістом? Вже майже 20 років я у цій професії, а точної відповіді так і не знайшла”

Колись я прийшла вчитися на кафедру журналістики лише тому, що вміла гарно писати твори. Але швидко стало зрозуміло, що вдало складати слова у речення — лише додатковий бонус для журналіста. Куди важливіше бути неупередженим, допитливим, небайдужим, критично мислити, розбиратися в людях.
Якщо ти маєш усі ці якості — маєш шанс стати гарним журналістом. Якщо через роки роботи зміг зберегти їх, прокачати та помножити — ти на своєму місці. Саме тому, на мій погляд, не можна назвати журналістом будь-кого, хто працює у медіа.
Однозначно можу сказати, за що люблю цю професію. Кажуть, що журналістика — дзеркало суспільства. Дуже влучний вираз. Робота журналістом багато разів давала мені можливість показати людям, якими вони є насправді. Цей інструмент є каталізатором змін. Іноді приємних, іноді ні. Але точно необхідних.

Ігор Пажич, журналіст

“ Що для мене бути журналістом? У першу чергу в голові одразу виникає думка — бути справедливою людиною. Журналіст — це про справедливість, чесність та порядність”

Професійні якості виникають разом з розвитком та досвідом. Але риси характеру людини здобуваються вихованням з народження. Це професія порядних та чесних людей, принаймні має такою бути.
Не можна недооцінювати професію журналіста, через призму цих людей населення отримує інформацію про стан своєї країни та світу. Справедлива та обʼєктивна журналістика — здобуток справедливої держави та освіченого суспільства. Тож ми маємо такими бути, іншого вибору у нас немає.