Півтора місяця жив у напіврозбитій лікарні з пацієнтами: історія дитячого лікаря з Луганщини

Педіатр, дитячий кардіоревматолог Сергій Пономарьов – двічі переселенець. Ще за часів АТО він виїхав з рідного Луганська та продовжив здобувати освіту у Харкові. Після – повернувся у рідний регіон, де почав працювати у релокованій Луганській обласній дитячій клінічній лікарні у Лисичанську.

Повномасштабне вторгнення пан Сергій зустрів на роботі, там жив та продовжував виконувати свої обов’язки під обстрілами та без комунікацій. На той момент у стінах лікарні залишалися маленькі пацієнти.

Сергій Пономарьов напередодні Міжнародного дня лікаря, який у світі святкують щороку у перший понеділок жовтня, розповів «Сєвєродонецьк онлайн» про події 2022 року у Лисичанську, життя та роботу у напівзруйнованій лікарні, чергові переїзди та адаптацію. Також пан Сергій надав рекомендації стосовно планових оглядів дітей, проведення щеплень та підвищення імунітету.

 - Поговоримо трохи про ваш медичний шлях. Розкажіть, де здобували освіту та перший досвід у медицині?

 - Я починав навчатися у Луганському державному медичному університеті у Луганську. У 2014 році, коли почалися перші заворушення, АТО, я виїхав у Харків, де продовжив навчання у Харківському національному медичному університеті. Після закінчення був розподілений у Лисичанськ, куди релокували Луганську обласну дитячу клінічну лікарню. Там і почав працювати дитячим кардіоревматологом, до початку повномасштабного вторгнення був заввідділенням дитячої кардіоревматології. Тоді очільником Луганської області був Сергій Гайдай, мені як молодому спеціалісту було виділено службову квартиру у Лисичанську.

Сергій Пономарьов

 - Як зустріли повномасштабну війну?

 - Повномасштабне вторгнення зустрів на роботі, майже півтора місяця прожив у напіврозбитій лікарні з пацієнтами, які не могли виїхати, та невеликою частиною колег, які також залишилися на робочому місці. Майже до травня ми знаходилися у Лисичанську, жили у бойових умовах.

Руйнування

 - Розкажіть, як розгорталися події у Лисичанську? Що спостерігали?

 - У Лисичанську були волонтерські групи, було багато військових, які до нас приїжджали та привозили гуманітарну допомогу. У районі РТІ, де розташовувалася дитяча лікарня, ще за мирних часів були перебої з водою, а під час повномасштабного – взагалі біда. Воду підвозили, у нас були запаси технічної води. Попри ситуацію, люди приходили до нас з різних частин міста у бомбосховище, за допомогою, за технічною водою, ми нікому не відмовляли... Після 8 березня 2022 року, коли сталися прильоти, ми вже були без світла, без газу, без опалення. За березень-квітень наша лікарня отримала три удари, у нас були пошкоджені перший поверх (фасад лікарні), п’ятий поверх, де була планова, гнійна хірургія. У нас була своя киснева станція, яка живила киснем лікарню. Слава Богу, у саму станцію не потрапили, пошкодили газорозподільні труби...

росія заходила з північних районів, багато батьків не могли приїхати за своїми дітьми, які на той час лежали у наших відділеннях. Це була велика проблема. Діти тривалий час знаходилися під нашим наглядом, навіть ті, які повинні були вже давно виписатися. Було багато дітей з вродженими вадами розвитку серця, центральної нервової системи, дітей, які після народження направлялися до нас з пологових будинків, і не завжди були забезпечені батьківською увагою, тобто від них відмовилися. Вони у нас знаходилися на підтримці, ми їх виходжували, щоб потім передавати в дитячі будинки або паліативні відділення. У нас до одного генератора було підключено, мабуть, по три-чотири кувези (маленькі люлечки, які живилися киснем, там було світло й тепло), у яких лежали діти. Ми працювали взагалі без нічого, а для дітей таке організовували.

Руйнування

 - Скільки таких діток було у лікарні?

 - На той момент у лікарні було десь четверо-п’ятеро недоношених дітей, з вадами розвитку. Загалом у лікарні було близько 25 дітей, які знаходилися в різних відділеннях.

 - Пане Сергію, якою в цілому була ситуацією із забезпеченням препаратами, ліками?

 - У нас були наші запаси, також нам привозили гуманітарну допомогу військові. Ми були на зв’язку з Департаментом охорони здоров’я, вони це теж тримали на контролі.

Лікарня

 - Ви достатньо довго залишалися в Лисичанську. Розкажіть, як вдалося виїхати?

 - Виїжджали ми вже не з Лисичанська, ми досиділися до того моменту, коли вже не ходили евакуаційні потяги. Нас манівцями вивозив наш колега, офтальмолог. У Бахмуті були евакуаційні потяги, звідти ми попрямували далі. Спочатку декілька місяців я був в Олександрії на Кіровоградщині, потім мене покликали в Кременчук Полтавської області, там я прожив два роки. До війни я мав зв’язок з Центром дитячої кардіології та кардіохірургії у Києві, ми дуже часто туди возили з реанімації важких дітей з вадами серця або тих, хто потребував оперативного втручання на серці.

Як правило, до війни дітям з Луганщини ці операції робили в Інституті серця або в Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії. Мені зателефонував директор Київської міської дитячої клінічної лікарні №2 і покликав на роботу. Тож переїхав туди, але окрім основної роботи намагався знаходити ще додаткові підробітки у приватних клініках.

Сергій Пономарьов 

 - Пане Сергію, чи впливає стрес, спричинений війною, на фізичне здоров’я дитини?

 - Так, дуже. Діти лякаються обстрілів, кожного шуму, і вночі, і вдень. Дуже багато звернень до мене, як до кардіоревматолога, ще більше до неврологів, психологів. У дітей починаються панічні атаки, тривожні розлади. Це залишає свій відбиток на них. Особливо помітно це по дітях з Донбасу, який страждає з 2014 року. Вони пройшли війну та знають, що це таке...

 - Скажіть, які сьогодні найпоширеніші хвороби серед дітей?

 - Все залежить від сезонності. У педіатрії – йде міжсезонний розквіт гострих респіраторних вірусних інфекцій. Минулі зима та весна показали, що у нас поширений грип групи А і Б. Потім навесні це змінилося на кашлюк. Спостерігалася сезонна його епідемія, він відносно нікуди й не дівається. Зараз знов підіймає голову ковід, особливо у маленьких дітей.
Що стосується кардіо. Все відносно, це вегетативні розлади на фоні тих же обстрілів, тривожних розладів, тривожно-фобічних, панічних атак. Діти переживають, стресують. Це все випливає в те, що у них є порушення серцевого ритму, запальні захворювання серцевого м'яза, зокрема міокардити. Але не можна сказати, що чогось більше, чогось менше, все має сезонність.

Сергій Пономарьов 

 - Ви тільки що згадували про ковід. З початком повномасштабного вторгнення в інфопросторі стало значно менше повідомлень про випадки захворювань, склалося таке враження, що загроза взагалі зникла.

 - Ні, загроза не зникла. Він нікуди не дівся. Просто вже встає в ряд звичайних сезонних респіраторних вірусних захворювань. Від нього ми вже нікуди не дінемося, але це вже не буде виглядати так страшно, як на початку. Протягом року колись його більше, колись менше, все залежить від сезону, від масштабу захворюваності в колективах, від заходів, масочного режиму, профілактики респіраторних захворювань і, звісно, від щеплень.

 - Чи правда, що діти легше переносять ковід, ніж дорослі?

 - У дитячому віці все відносно легше, ніж у дорослому, проте є різні «але». У дітей це, як правило, різновид звичайної респіраторної вірусної інфекції. Але, якщо це не помічати, не лікувати симптоматично, і, якщо на ковідну інфекцію буде накладатися інша, до прикладу, воно опускатиметься нижче, то можуть бути бронхіти, пневмонія, ускладнення на серці, ті ж міокардити, тому все потребує контролю.

Сергій Пономарьов 

 - Побутує думка, що в екстремальних умовах організм людини стає менш уразливим до хвороб, чи це так?

 - Я схильний до того, що це все індивідуально та залежить виключно від імунітету людини, від толерантності до фізичних та імунних навантажень, від щеплень, які має людина, та від генетики.

 - Чи гостро наразі стоїть питання вакцинації дітей?

 - Завжди точаться різні думки, суперечки. Є прихильники щеплень, на противагу є антивакцинатори. Але я люблю казати, що завдяки щепленням ми з вами розмовляємо. Якби не щеплення, люди б не доживали до того віку, до якого зараз ми доживаємо майже у 22 столітті. Щеплення важливі, і окрім основної карти, можна робити додаткові щеплення, до прикладу, від грипу, від вірусу папіломи людини, від вітряної віспи. Багато людей вважають, що вітряною віспою важливо перехворіти у дитинстві, але в одних дітей вітрянка може пройти дуже легко, а в інших – аж до реанімації, запалення легень, міокардитів тощо. Тому, якщо дитина не перехворіла на вітрянку, їй можна зробити щеплення, і коли вона, можливо, підхопить цей вірус, то перехворіє менше, або взагалі не перехворіє. Але це буде в рази дешевше й корисніше ніж без щеплення. Але в нашому суспільстві хоча б 90% людей вірили в те, що, згідно з національним календарем щеплень, важливо щеплювати своїх дітей, це головне.

 - Чи можна в один візит робити одночасно декілька щеплень, чи не відобразиться це на посиленні побічних ефектів?

 - За один візит можна робити до трьох-чотирьох щеплень, вони мають бути, скажімо так, однієї групи та інактивовані, тобто неживі, послаблені. Але знову ж таки потрібно комунікувати зі своїм педіатром, домагатися того, щоб лікар все правильно пояснив.

Сергій Пономарьов 

 - Що, на вашу думку, зупиняє батьків вакцинувати своїх дітей?

 - Необізнаність, страх, відсутність комунікації зі своїм педіатром та неаргументовані перестороги зі сторони інших батьків, бабусь, дідусів. Також вплив інтернету та якісь можливі негативні історії, про які десь чули або вичитали. Це все працює по суті як пропаганда, десь хтось сказав, люди повірили, десь перевірили, зайшли в інтернет, глянули, що таке можливе. Тобто переважно це страх і необізнаність батьків. Щоб цього не було, треба більше спілкуватися з педіатрами, але бувають проблеми, що лікарі цього не можуть пояснити. Тому треба на національному рівні підіймати ці теми, проводити профілактичні бесіди, конференції, консультації лікарів щодо щеплень, організовувати тренінги, курси, щоб батьки цього не боялися.

 - З якими найбільшими помилками батьків щодо здоров’я своїх дітей ви зіштовхувалися у своїй практиці?

 - Гіперопіка над дитиною. Батьки вважають, що їхня дитина хвора, дуже часто навішують якісь хвороби, що не існують, мовляв, дитина погано їсть, погано розвивається, все погано, треба купа лікарів та обстежень. Це все необізнаність та страх, що так може бути. І тоді батьки включають гіперопіку, це не дуже добре. Як би це не звучало, діти повинні хворіти, щоб у кінцевій меті у них вироблявся свій імунітет. Від постійної гіперопіки страждають усі: у першу чергу сама дитина, потім батьки, тому що вони постійно щось «вишукують», і лікарі, які всіма способами намагаються сказати батькам, що з їхньою дитиною все добре.

 - З якого віку потрібні планові огляди у кардіолога? Як часто це робити, щоб не пропустити якоїсь патології серця?

 - Є основні планові огляди. Перший має бути одразу після народження дитини, щоб не пропустити якісь вроджені вади серця або вроджені порушення серцевого ритму. Після пологового будинку обов’язково треба зробити УЗД серця, оглянути та послухати дитину, і записатися на прийом до дитячого кардіоревматолога. Наступний огляд — до одного року, потім — у три роки та шість років перед школою. Далі за потребою. Якщо дитина фізично займається в гуртках, бажано, раз на рік огляд кардіоревматолога, який включатиме УЗД серця, електрокардіограму та огляд спеціаліста.

 Сергій Пономарьов

 - Чи багато сьогодні маленьких пацієнтів мають проблеми з серцем?

 - Все відносно. Порушень серцевого ритму на тлі панічних атак, тривог та стресів стало більше. Щодо конкретних вроджених вад серця або дефектів – не можу сказати, що чогось стало менше, чогось більше з початком вторгнення.

 - Пане Сергію, як підвищити імунітет дитині та вберегти від інфекцій?

 - Найкращий спосіб підвищити імунітет дитині – це дозволити їй рости, розвиватися, прислухатися до неї, її думок, побажань. Має бути розумний підхід до використання гаджетів, до фізичних навантажень та раціону (корисні дієти). Треба бути щасливими батьками й дитина тоді теж буде щаслива.