Побут на межі. Як зараз виживають у Сіверськодонецьку та чи можна назвати це життям

“Привет, я живой. А жена - нет”, - коли у жовтні в Сіверськодонецьку з’явився більш-менш нормальний зв’язок буквально на один день, я отримала це повідомлення від сусіда. Він залишався в місті з двох причин - через вік та через потребу доглядати за лежачою матір'ю. Її неможливо було евакуювати, навіть спустити до підвалу будинку, тому весь час запеклих боїв вони втрьох, з матір’ю та дружиною, провели у власній квартирі на першому поверсі хрущовки.

Історію Віктора Павловича (ім'я змінено з міркувань безпеки - ред.) розповідає "Сєвєродонецьк онлайн". 

"Все знімали для новин"

“Напевно, нам тоді просто пощастило. Лише вікна вибило. Спочатку завісили їх ковдрами, але одного разу вночі хтось намагався залізти у вікно. Та коли він побачив нас, лежачих на диванах, тихо виліз назад. Уявляєш? Все це мовчки, під світло мого ліхтарика, який я на рибалку брав”, – розповідає Віктор Павлович.

Попри небезпеку, він намагається жартувати та розповідає, як потім зняв задні стінки й дверцята у чеської шафи-стіни й закріпив їх на вікнах: десь прибив цвяхами, десь пристеплерив.

Їхній будинок, попри все, вистояв. По верхніх поверхах були влучання, але й їх уже "залатали".

“Ой, як почалися ремонти! Робили нашвидкоруч, та все знімали для новин. Думаю, для російських, бо коли їздив у Луганськ, там люди уявлення не мають, як у нас живеться. Думають, така ж війна, як у них – десь прилетіло й все. А в нас страшно. Ти б не впізнала Сіверськодонецьк зараз, я впевнений. Смішно було, коли бригада в наш будинок прийшла, поставили вікна, а підвіконня ні. Я просив хоча б старі назад встановити, а мені відповіли: “за ваші гроші, ми тільки вікна ставимо”. З часом сам зробив, і дірки сам задув. Їздив по піну у Лисичанськ”, – пригадує чоловік.

Сіверськодонецьк, весна 2024 року. Фото "Сєвєродонецьк онлайн"

З його слів, ремонти робили похапцем. Наприклад, у сусідньому під'їзді, де зварювали труби опалення, зварили неправильно, і люди залишилися без тепла.

“Там буквально кілька квартир, де живуть такі ж пенсіонери, як і я. Влітку ми з чоловіками різали та переварювали труби самостійно”, – розповідає Віктор Павлович.

Зима 2022/2023 року була особливо важкою для його родини не лише через гуманітарні та комунальні проблеми, а й через смерть дружини.

“Вона не просто померла, а загинула через цю війну. Її серце не витримало. Вона дуже нервувала, і якби не війна, була б жива”, – говорить чоловік.

Він розповідає, як його дружина постійно страждала через обстріли та вибухи в Сіверськодонецьку. Одного вечора її серце перестало битися. Чоловік переконаний, що її можна було врятувати, але викликати швидку вдалося лише через таксі, яке він зупинив, щоб той привіз лікарів.

“Таксист поїхав у лікарню, викликав швидку, йому дали якусь таблетку та сказали покласти жінці на язик. Він привіз цю таблетку, але дружина вже не дихала. “Швидка” приїхала через шість годин. Це було в січні 2023 року. Якби ж був телефон, працював зв’язок… Я думаю, її можна було врятувати”, – розповідає чоловік.

Після цього здоров’я Віктора Павловича погіршилося.

“Я пішов у лікарню, там працювала лікарка з Пермі. Вона виписала мені таблетки, які можна було купити лише в Луганську. Я поїхав до лікаря в Луганськ, там мене хотіли покласти в стаціонар, але я відмовився, бо нема кому доглядати за мамою. Домовився з лікарем, купив усе для ін’єкцій і колов собі сам”, – говорить чоловік.

"Тут усе робиться заради картинки"

Загалом, він зазначає, що в Сіверськодонецьку нині все змінилося.

“Тут усе робиться заради картинки: ремонти, флешмоби, мурали, свята… Людей збирають за їжу або за кілька сотень рублів. І все це під егідою “Единой России”. А люди голодні. Більшість тих, кого я знаю, хто залишився, сильно схудли, економлять і радо йдуть на роздачі супів і каші”, – продовжує Віктор Павлович.

"Бурхлива" діяльність окупантів. Фото з окупаційних ресурсів

Він також говорить, що був час, коли центральний ринок міста перетворився на барахолку. І, за його словами, тільки зараз він поступово оживає.

“Нам завозять продукти з Луганська, російські, білоруські. Луганська ковбаса дорога, але хоч на смак схожа на ковбасу, а російські продукти їсти важко. Білоруські молочні продукти – більш-менш нормальні. Радіємо, коли купуємо зі Станиці-Луганської. А загалом усе дороге, хоч я і отримав паспорт на себе і матір, оформив пенсії й допомогу по інвалідності, але на ліки йде дуже багато. Одягу собі за кілька років взагалі не купував, тільки зимові калоші”, – розповідає чоловік.

Центральний ринок восени 2024 року. Скрін відео "Охота на рибалку"

Водночас він зазначає, що є й ті, хто зміг пристосуватися.

“Мій сусід по дачі у Метьолкіному був почесним донором України. А ще - афганець. Він має хорошу пенсію та ще й почесним донорам нараховують якісь виплати. Здається, близько 20 тис. рублів одноразово. Він ще хизувався, що Україна йому так не платила. От тільки він чогось мовчить, що онучок третій рік не бачить і діти з ним не спілкуються, бо виїхали, а той їх прокльонами посипав через евакуацію”, - розповідає Віктор Павлович.

У його будинку є світло, працюють комунікації, а телевізор ловить російські канали.

“Навіть сюжет бачив про те, як “Садко” ремонтують і дитячу спортивну школу. Тільки не розумію, навіщо ця інформація росіянам. Хіба... є в мене підозра. Але не подумай, що я збожеволів! Тут така справа: у Сіверськодонецьку з’явилося багато росіян. Часто хтось приїжджає сюди працювати на будівництво або вчителем чи лікарем і привозить родини. Медики кажуть, що тут заробляють утричі більше, ніж удома. Може, тому? Ось нещодавно квартиру росіянам у нашому під’їзді продали за мільйон рублів. Звичайна двокімнатна у хрущовці напівзруйнованого міста. Отакі дива”, – роздумує сіверськодончанин.

Скрін з сюжету про "Садко"

Також він розповідає про те, що окупаційна адміністрація міста всіляко намагається знайти або вигадати “спільний зв'язок” із росією.

“Ти зараз будеш сміятися! Вони організовують екскурсії з захоплених територій на Кубань! Кажуть, у нас є спільні корені. Але чи російські вони? Це не для мене, не для пенсіонерів. Вони (окупаційна адміністрація Сіверськодонецька – ред.) працюють з молоддю, організовують шкільні тури в Пермь, Казань та інші міста”, – говорить Віктор Павлович.

Сіверськодонецьк восени 2024 року

Про безхатніх тварин та повернення людей 

А ще він зауважує, що по місту багато безхатніх тварин. Майже у кожного під’їзду є свої “підшефні”.

“У нас це котики. Годуємо, сколотили будку, накидали одягу, ковдр. Шкода їх”, — ділиться сіверськодончанин.

Сіверськодонецьк, 2024 рік 

Він також зазначає, що є в місті ті, хто повертається з України.

“За моїми спостереженнями, у серпні-вересні 2022 року була хвиля тих, хто повертався з росії, Луганська, Старобільська, Новоайдара тощо. І от зараз людей більшає. Зустрів кілька старих знайомих, що повернулися з України, переоформлюють документи на житло й стали в чергу на паспорти. Розговорилися, всі кажуть приблизно одне й те саме - не потягнули, бракує грошей на оренду житла та нормальне життя. Найбільше лякає, що повертаються з дітьми. Яке їм тут майбутнє? А от з-за кордону знаю буквально одну жінку, що повернулася. Їй не сподобалося життя в Німеччині. Каже, що тут, вдома, більш звично. Загалом на вулицях більшає людей середнього віку. Вибухи постійно лунають на фоні десь на Кремінському напрямку. Ми вже звикли”, — підсумовує розмову Віктор Павлович.

Текст: Марина Терещенко