Попри війну: чим займається релокований Луганський природний заповідник

Луганський природний заповідник Національної академії наук України – один з найстаріших заповідних об’єктів в Україні. Історія його організації була дуже довгою. Вперше заповідні об’єкти на території сучасного Луганського природного заповідника були оголошені ще у 1927-1928 роках. У 1948 році був заснований заповідник “Стрілецький степ” (пізніше його назва була змінена на “Стрільцівський степ”). У 1968 році організований вже Луганський природний заповідник, до його складу увійшли тоді ж створене відділення “Станично-Луганське” та відділення “Стрільцівський степ”. Пізніше, у 1975 році, було створене відділення Провальський степ. Наймолодше відділення Трьохізбенський степ організовано у 2008 році. Тобто, починаючи з 1948 року, фактично є установа, яка працює донині. У Луганській області заповідник довго був єдиним об’єктом природно-заповідного фонду найвищого рангу (Національний природний парк “Кремінські Ліси” був заснований у 2019 році).

Про те, чим займалися працівники до війни на Луганщині, як евакуйовувалися після повномасштабного вторгнення та як заповідник працює зараз на Тернопільщині SD.UA розповіла директорка установи Лариса Боровик.

 – Розкажіть, чим займався Луганський природний заповідник до початку повномасштабного вторгнення? Де розташовувався, якими були основні напрямки роботи?

 – Станом на початок 2022 року наша установа була досить розгалужена – ми мали чотири відділення, розташовані у різних районах Луганської області. Центральне відділення було у Станиці Луганській. Відділення “Стрільцівський степ” знаходилося у Старобільському районі, “Провальський степ” у Довжанському та “Трьохізбенський степ” – у Щастинському.

Попри таку розгалужену структуру, загальна площа заповідника в цілому невелика, трохи менше, ніж 5,5 тис. га. Найбільшим відділенням був “Трьохізбенський степ” (3281 га), але й наймолодшим. Його тільки у 2008 році організували й передали Луганському природному заповіднику.

У трьох відділеннях ми мали свої офіси: центральний – у Станиці Луганській, а також у “Провальському” та “Стрільцівському степу”, а у “Трьохізбенському” ще не встигли організувати.

“Провальський степ” після 2014 року опинився на не контрольованій урядом території. У 2015 році його робота була повністю зупинена, офіс законсервований, працівники звільнені. У решті відділень ми намагалися організувати роботу у таких складних умовах.

Загалом Луганський природний заповідник, як і всі інші, має подвійну функцію. Це – природоохоронна територія та науково-дослідна установа. Наші об’єкти природно-заповідного фонду найвищого рангу (національні парки, біосферні заповідники та природні заповідники) виконують різні задачі. По-перше, це – охорона території. Тобто збереження природних ландшафтів, генофонду рослинного та тваринного світу, підтримка екологічного балансу, оскільки на територіях обмежувалася господарча діяльність. Другою нашою задачею було забезпечення фонового екологічного моніторингу.

Тобто ми, окрім того, що охороняємо ці території, ще й ведемо моніторинг. Моніторинг – це стеження за цими об’єктами, які зміни відбуваються, як на них впливають різні чинники – глобальні чи локальні. Це – досить складний комплекс заходів.

Для забезпечення охорони цих об’єктів у заповідниках існує державна служба охорони й також є науковий відділ, який безпосередньо займається екологічним моніторингом.

Луганський природний заповідник підпорядкований Національній академії наук України.
Наші задачі як наукової установи – проводити інвентаризацію наших природних об’єктів та інших елементів ландшафту, а також здійснювати моніторинг, тобто стежити за змінами у їхньому стані.

Ми проводили спостереження за змінами кліматичних показників, складу флори та фауни, стану популяцій рідкісних і фонових видів тощо. Дуже важливою задачею також було встановлення певного режиму охорони. Це – комплекс заходів, які повинні підтримувати біорізноманіття у стабільному стані, підтримувати рідкісні види.

Ще на зорі створення всієї системи природно-заповідного фонду думали, що варто виділити ці об’єкти, взяти їх під охорону, патрулювати й все буде добре. Наче все погане відбулося, коли там була людина та завдавала шкоди, але пізніше виявилося, що це не так. Наші природні території вже дуже змінені, знаходяться під впливом глобальних факторів, до того ж дуже малі за площею і саморегуляція не відбувається, тому потрібні певні заходи, щоб підтримувати рідкісні види й угруповання. Зокрема, проблема бабака дуже яскраво демонструє це. На ділянках, де відсутній випас (або викошування), його чисельність постійно скорочується і врешті-решт він зникає.

Відповідно, задача наукового відділу – розробити оптимальний режим охорони.

 – Режим охорони і від браконьєрів, і від хижаків?

 – Так, інспекція займалася охороною від випадків браконьєрства, які, на жаль, завжди мають місце.

Вся установа займалася розробкою заходів для підтримки рідкісних видів і угруповань, чи потрібно там проводити випас або викошування, або проводити інші заходи. Великі травоїдні тварини були дуже давно знищені на наших теренах і замінені свійськими тваринами. І це вже є частиною екосистеми.Тому практика просто законсервувати заповідні ділянки для наших степів не працює.

 – Який у вас був колектив?

 – Штат наш був в цілому не великий як для таких масштабних задач – близько 30 співробітників на всі чотири відділення. Це небагато, і, на жаль, після 2014 року дуже зменшився наш науковий відділ, тому що значна частина працівників проживала у Луганську. Відповідно, вони виїхали в різні регіони України.

Після 2014 року нам було складно організувати роботу, тому що одне відділення не працювало взагалі, а два – були на лінії розмежування, вздовж Сіверського Дінця (Трьохізбенський степ і Станично-Луганське). Територію Станично-Луганського відділення ми навіть не відвідували, але офіс працював. Звісно, що там час від часу відбувалися обстріли, але в цілому офіс працював нормально. У цей період нашим базовим відділенням був Стрільцівський степ. На жаль, під час боїв у 2014-2015 роках дуже постраждала наша матеріальна база, ми фактично залишилися без транспорту.

 – Як зустріли повномасштабне вторгнення та як евакуйовувалися? Чи вдалося вивезти майно?

 – У перший же день робота у Станиці Луганській і в цілому в нашому регіоні була повністю паралізована. Як директорка я тільки починала роботу, у січні 2022 року мене тільки призначили, я знаходилася у відділенні “Стрілецький степ”. А оскільки на трасі Мілове-Чугуїв міст біля села Стрільцівка був підірваний, то ми були довгий час відрізані. Поки окупанти не налагодили рух, я не могла доїхати до Станиці Луганської.

Як і для більшості громадян України, повномасштабне вторгнення було повністю неочікуване. Ми не були готові до цього абсолютно. І оскільки в перший же день був паралізований весь рух, то й майно вивезти ми не змогли (і у нас не було власного транспорту).

Коли вже був налагоджений рух, я змогла туди поїхати. Наші співробітники забрали додому найбільш важливі документи. Але до нас швидко (1 квітня) завітали представники бандитських формувань, які там діяли, вийняли наші документи, бо зрадники радо надали їм інформацію, де що знаходиться. Відповідно, ми не змогли вивезти саме необхідне, а що вже казати про такі об’ємні матеріали, як колекції, архів. Однак, ще довгий час окупаційна влада нами не цікавилася і ми змогли налагодити роботу, отримували зарплату, допомогу, коли були затримки. У відділенні Стрільцівський степ взагалі працювали у звичайному режимі, інспектори патрулювали територію. Офіс у Станиці Луганській працював до червня 2022 року, допоки окупаційна адміністрація не взяла під контроль заповідник.

Співробітники виїжджали, хто як зміг, різними шляхами й в різний час. У кого, як вийшло, централізованої евакуації у нас не було.

Мені особисто виїхати було складно, тож я це зробила вже у квітні. На той момент евакуюватися безпосередньо на підконтрольну Україні територію вже не було можливості. Я якраз трохи не встигла у ту колону цивільного транспорту, яку розстріляли під Боровою. Я збиралася їхати тим маршрутом і буквально на день не встигла. Там автівки виїжджали якось полями, потім на Святогірськ. І якраз у районі Борової почалися бої. У мене сім’я, тож поки зібралися, лишився шлях евакуйовуватися через територію росії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі.

 – Зараз ви знаходитеся у Тернополі. Відразу туди перемістилися чи довелося працювати в інших містах?

 – Наші співробітники, як могли, один одному допомагали. Я чотири місяці знаходилась за кордоном. Коли знайшлося житло, то повернулася до України, у Тернопіль. Зараз тут знаходжуся я і головний бухгалтер. Решта співробітників – хто де зміг знайти житло – у Київській області, у Краматорську, дехто виїхав за кордон.

 – Чим наразі займаєтеся?

 – Спочатку ми повинні були бюджетний процес організувати. Ми працюємо дистанційно. Тобто офісу у нас тут немає. Ми думали над цим, деякі установи, які виїхали, роблять офіси. Але наших співробітників небагато, ми розпорошені по різних містах, тож потреби в офісі наразі немає.

 – Чи вдалося перереєструвати підприємство на підконтрольній території?

– Ми не перереєструвалися. Наша керівна установа від нас це не вимагала, луганське казначейство виїхало в Київ, воно нас обслуговує, і теж цього не вимагає. Я знаю, що багато установ у такому ж положенні, як і ми. У нас не було з цим проблем. Коли вирішить наше керівництво, то ми це зробимо. До того ж ми очікуємо повернення, тому постійно перереєстровуватися – зайвий час витрачати.

 – Як наразі організована робота заповідника?

 – У системі Академії наук у нас йде фінансування по наукових темах і ми повинні їх продовжувати, оскільки наша установа є науковою. Два роки ми працювали над старими матеріалами.

Я хочу пояснити цю ситуацію детальніше. Мені доволі часто ставлять питання, мовляв, ваша територія окупована, що ви взагалі робите? Уявіть собі: з 1948 року працює заповідник, Луганський – з 1968 року. Перші публікації взагалі з кінця ХІХ сторіччя почалися. Тобто за цей час у нас накопичилося дуже багато матеріалів.

Оскільки наш науковий штат достатньо невеликий, ми не встигаємо ці матеріали обробляти належним чином. Два роки ми працювали зі старими матеріалами, призводили їх до ладу. Формували літопис природи. Кожен рік всі об’єкти природно-заповідного фонду роблять звіт, результат нашого моніторингу, він видається такою працею, називається “Літопис природи”. Відповідно, два роки ми його видавали за старими матеріалами, наші наукові теми продовжували, наповнювали базу даних.

База даних – це спеціалізований комплекс програм, де зберігаються всі наші матеріали, тобто знахідки фауністичні чи флористичні, обліки чисельності. Цих матеріалів дуже багато. Крім того, що ми видаємо наші наукові звіти, ми ще повинні їх публікувати. Це велика робота, бо це повільний процес. Крім того, є гербарії, колекції, зібрані в Луганському природному заповіднику, які зберігаються в різних фондах.

Наші основні напрями діяльності зараз – це збереження й обробка наших матеріалів.

У 2024 році ми видали монографію “Безхребетні Луганського природного заповідника”, в якій узагальнено відомості про безхребетних тварин заповідника, виявлених у процесі багаторічної інвентаризації біорізноманіття. У монографії опрацьована та наведена інформація про 6375 видів, також наданий короткий нарис історії заповідника, відомості про природні умови його відділення. На даний час це найбільш актуальне видання про Луганський природний заповідник. Хочу наголосити, що попереднє монографічне видання про Луганський заповідник вийшло ще у 1988 році.

Друге: ми робимо договори з іншими установами природно-заповідного фонду та виконуємо роботи на їхніх територіях. У 2024 році ми уклали договір з Національним природним парком “Кременецькі гори”. Ця установа розташована у Тернопільській області. Ми почали проводити спостереження на їхній території, відпрацьовувати нові методи моніторингу.

 – Чому це дуже важливо?

 – Взагалі наші установи природно-заповідного фонду мають, як правило, невеликий науковий штат – 1-2 співробітники або трохи більше. Звісно, що проводити моніторинг у повному обсязі згідно з вимогами того ж Міністерства екології, яке видає методичні розробки з цього приводу, неможливо.

Просто кажучи: потрібно проводити спостереження за тваринами: і комахами, і хребетними; судинними рослинами тощо. А спеціалісти є вузькоспеціалізованими. Немає таких універсальних спеціалістів, які можуть спостерігати за всім. Як мінімум, тому що ці об’єкти треба дуже добре знати. Для парку це дуже вигідно, що у нас є спеціалісти, які працюють за договором.

Більшість наших евакуйованих установ природно-заповідного фонду проводять дослідження там, де це можливо. Це дозволило провести низку комплексних дуже цікавих досліджень за ці роки.

Ми провели, зокрема, ботанічні дослідження, ентомологічні у Кременецькому НПП, ці матеріали ми дамо в їхній Літопис природи й опублікуємо.

Тобто ми працюємо зі своїми матеріалами, зберігаємо, працюємо над розвитком нашої бази даних, публікуємо наші матеріали у міжнародних джерелах. Зараз іде такий великий розвиток міжнародних баз даних з біорізноманіття. Всі ці матеріали необхідно належним чином опублікувати, щоб вони не пропали. Наприклад, наші “Літописи природи”, де міститься дуже багато інформації.

На жаль, процес цифровізації для нас на момент початку повномасштабного вторгнення тільки починався. Тож наші архіви не були оцифровані. У деяких установах більш просунених встигли це організувати, а ми ще після 2014 року мали багато організаційних труднощів, тож не встигли. Зараз, на жаль, ми не маємо усіх матеріалів і не факт, що ми їх колись побачимо. Тому дуже важливо зберегти те, що зараз маємо.

Одночасно ми впроваджуємо нові методи екологічного моніторингу на ділянках, які зараз доступні.

 – Чи відомо вам про стан заповідників Луганщини зараз? Вони зазнали шкоди від воєнних дій? Думаю, що усім луганським переселенцям цікаво, чи не зник символ Луганщини – бабак.

 – Що стосується Луганського природного заповідника та інших заповідників, де не було довгих бойових дій, то найбільш очевидним наслідком окупації є зупинення моніторингових спостережень. Як приклад, можу сказати, що зараз недоступні матеріали з метеоданих по Луганській області. Хоча, мені повідомляють з окупованої території, наче станції там працюють, але в доступі їхніх даних немає. Що більше, ті, які були окуповані 2014 року, їх відтоді так і немає. А це дуже важлива частина глобальної мережі спостереження.

Так точно й щодо об’єктів рослинного, тваринного світу, ландшафту. Зараз ці спостереження зупинені. На окупованій території співробітники, які залишилися, якимось чином працюють, але науковці майже всі виїхали. Тобто процеси, що відбуваються в природних об’єктах, не фіксуються.

Звісно, ми отримуємо якусь інформацію з окупованих територій. Що стосується Луганського заповідника, то наші всі відділення розташовані близько до кордону або до лінії розмежування станом на 2022 рік. Ці території були швидко окуповані, масштабних боїв саме у 2022 році не було. Але у період з 2014 по 2022 роки там були часті обстріли, відповідно відбувалися пожежі. Масштабні пожежі були у 2015, 2017 та 2018 роках. Так, у період 2015-2021 роках на території відділення Трьохізбенський степ були зареєстровані 7 великих пожеж, у Станично-Луганському відділенні – щонайменше 4 пожежі. У відділенні Станично-Луганське у 2017 році повністю вигоріли старовікові насадження сосни. У відділенні Трьохізбенський степ окремі пожежі охоплювали понад 1 тис. га. У Провальському степу у 2014 вигоріла вся заповідна ділянка й оточуючі пасовища.

Слід підкреслити, що всі ділянки пожеж у цей період ми не мали змоги обстежити.

Однак, оцінка впливу пожеж на природні екосистеми у степовій зоні – це дуже складне питання. Тому що пожежа у степовій зоні, як правило, швидка, і степ має дуже потужний потенціал для відновлення. Степова зона, можна сказати, пристосована до пожеж, бо це було часте явище в минулому. Тому степові угруповання мають певні пристосування, вони у цілому стійкі до цього впливу. Але це не означає, що окремі дуже малочисельні популяції не могли постраждати, або навіть могли бути знищені. Тому без обстеження територій практично неможливо оцінити збитки.

 – Якщо заповідники зазнали шкоди, то можете сказати чи можливо їх відновити й скільки на це піде часу?

 – Щодо дистанційних методів дослідження, то можу сказати, що їхнє значення важливе, але обмежене. Як там почуває себе той бабак (чисельність популяції, тенденції) – дистанційне спостереження не покаже. Звісно, якщо він зникне на якійсь ділянці й нори будуть заростати, то на певному етапі ми це побачимо на космознімках. Популяції рідкісних рослин які зростали на якійсь маленькій території, що з ними відбулося за цей час? З’ясувати це не вдасться, поки туди не поїхати та не подивитися.

Звісно, що вплив є. Оскільки обстріли відбувалися досить довго, а на території заповідника багато рідкісних видів, які мають декілька точок поширення, то на них будь-що може негативно вплинути. Навіть невеликий якийсь фактор. Обстеження немає, інформації немає. Це те, що стосується Луганського природного заповідника.

Тут все залежить від інтенсивності боїв. Якщо Кремінські ліси, Серебрянське лісництво знаходяться у долині Сіверського Дінця (багато про нього відео і фотоматеріалів з’являється), то, відповідно, там вплив є дуже масштабним. Очевидно, що середовище для більшості видів практично знищено. Оскільки у Луганському заповіднику такого не було, то ситуація інша.

Наприклад, у 2017 році на території Станично-Луганського відділення старовікові насадження сосни майже повністю вигоріли, однак заплавні ділянки тоді практично не постраждали. За цей час якийсь процес відновлення деревостану вже пішов, такі відомості є, проте даних ми не маємо, тож сказати, як це відбувається – не можемо.

Загалом природа має потенціал для відновлення. Але, як мінімум, бої повинні припинитися, зокрема у Кремінських лісах, щоб почався якийсь процес відновлення. Як він буде йти після такого катастрофічного впливу, досить складно сказати.

Одне з запитань, які мені часто ставлять: який ваш прогноз? Я завжди кажу, що прогнозувати дуже складно. По-перше, у більшості ми не знаємо про масштаб впливу, по-друге, ці процеси відбуваються на тлі кліматичних змін та глобальних чинників. Тому я такі прогнози не роблю.

Ми маємо зараз результати по катастрофі на Каховському водосховищі. І це дуже несподівані результати. Там іде формування лісу. Це неочікувано, бо прогнози були дуже різні: що там будуть пилові бурі, все що завгодно прогнозували. Те ж саме ми можемо сказати про території, де був масштабний вплив – ми не знаємо, як це відновлення буде йти.