Чому росіяни просувають рух “донських козаків” на Луганщині та чи справжні вони – розмова з істориком

Останнім часом окупанти все активніше почали впроваджувати козацький рух на Луганщині. Після 2014 року створили різні організації, “донських козаків” залучають до різних заходів, а також до патріотичного виховання дітей.

SD.UA запитав у доктора історичних наук, завідувача кафедри історії та археології України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, професора Олександра Набоки, у чому ж саме історична різниця між донським та запорізьким українським козацтвом. Чи справжні донські козаки, рух яких просувають росіяни, та як вони впливають на молодь.

Історія Донського козацтва

 – Розкажіть про Донське козацтво: як воно зародилося та яка була його особливість?

 – Донське козацтво – це об’єктивне явище в історії. Є така теорія фронтиру, вона з’явилася в американській історіографії. Згідно з нею, на місці, де відбуваються діалог/зіткнення цивілізацій, виникають певні народи або симбіозні культури чи етноси. Вони одночасно і воюють між собою, і сприймають культуру одне одного. Переважно так говорили про ковбоїв та індіанців на Дикому заході.

Останнім часом через цю теорію фронтиру заведено розглядати й козацтво. Луганщина, наприклад, – це територія, через яку проходила взаємодія одразу трьох цивілізацій: західноєвропейської, православної московської та ісламської. Тому там сформувалося одночасно три козацьких анклави. У 15-17 столітті виникло слобідське українське, запорізьке українське та донське козацтво. Останнє більше було пов’язано з російським етнічним походженням. Однак не потрібно його асоціювати безпосередньо з росіянами, оскільки там особливе походження козацтва. Воно схоже з українським – втікачі перебиралися на вільні землі, де немає закону. Там таборилися, знаходили притулок. І врешті-решт формувалися, як й українські козаки, тобто виходив специфічний військовий етнос.

Донські козаки вважали себе на початку 20 століття особливим етносом. Порівняння та ототожнення їх з росіянами для них було образливим. Якщо ми прочитаємо, наприклад, “Тихий Дон” Шолохова, то ми можемо це побачити. Коли є сцена, де нещодавно відбулася бійка між українцями та донськими козаками на млину, і потім пішла дискусія: хтось з інтелігентів доводив, що козаки – це частина російського народу, а козаки зневажливо до цього ставилися. Їм було притаманне таке відчуття зверхності, особливо над селянами, над малоросійськими, над російськими.

Землі війська донського - Вікіпедія

Починаючи з 17 століття, у них існувала та ж система домовленостей з центральною московською владою. Тобто вони знаходилися на військовій службі, за що отримували привілеї. Вони освоювали, у тому числі, й частину луганського краю.

 – Після знищення козацтва в Україні Катериною ІІ донських козаків це не стосувалося?

 – Наприкінці 18 століття Катерина ІІ поставила крапку в існуванні більшості таких анклавів, не тільки козацьких. Більше не мали своєї автономії, наприклад, землі різних кочових племен, які до цього визнали над собою владу московських царів. Але для донських козаків зробили виключення. Можливо, тому що вони все ж таки жили на території – на фронтирі, кордоні, який у той період набував важливості для російської імперії. З кінця 18-го - початку 19 століть розпочалася політика завоювання Кавказу. Тож російська влада зберігала у них потребу й вони залишилися з якимись елементами автономії, на відміну від запорізького козацтва або слобідського. Оскільки Крим був завойований, відповідно, потреби в українських козаках більше не існувало.

Тож донські козаки стали частиною імперського війська. росія розвивала свою імперію у 19 столітті в середній Азії, на Кавказі, в інших регіонах. І поруч з російським офіцером завжди був такий собі козак.

Пригадується книжка “Баязет” радянського автора Валентина Пікуля. Баязет – це невеличка фортеця на Кавказі, де відбуваються події, пов’язані з турецькою війною, Кримською війною 50-х років. Там поруч з головними героями фігурують саме козаки.

 – Але ж вони не весь час були на службі у росіян? Коли вони стали імперії не потрібні?

 – Самоідентифікація донських козаків була пов’язана саме як військовий стан. Вони зберегли таку ідентичність до початку 20 століття. Більшовики їх звинувачували у тому, що вони на початку 20 століття виконували роль такого собі “ОМОНу”, тобто розганяли маніфестації робітників, причому жорстко, на конях, за допомогою шабель. Можливо, це було саме приниження донських козаків, оскільки для більшовиків вони були ворогами. Було кілька повстань на Дону. Потім більшовики їх свідомо винищували, “розкозачували”, як говорили. Ну і, можливо, ідеологічно перебільшували оце каральне значення донського козацтва в розгоні мітингів, маніфестацій.

Сучасне псевдокозачество

 – Чому ж тоді зараз росія повертає “імідж” донських козаків? І чи є вони справжніми?

 – Ще до усіх подій сучасна російська влада робила героя з людини, яка розганяє Помаранчеву революцію. Тобто умовний “беркутівець”, “омонівець” стає ідеологічно позитивним персонажем для росії.

Тож образ козака, який насильно розганяє, служить імперії, начебто зберігаючи стабільність, він закріплюється, починається розвиватися.

Щодо їхньої справжності, то тут потрібно мати на увазі: у 20-30 роки відбувся голодомор і “розкозачення”, тобто етнічно козацтво не збереглося.

З усім тим почали створювати псевдокозаків, які займалися розгоном маніфестацій і так далі.

А потім, з 2014 року, коли почалася власне вже спочатку гібридна агресія, а згодом і повномасштабна, то росіяни вирішили: сходу України дуже потрібні оці образи козаків, як таких собі народних героїв, захисників імперії.

І в такому дусі у 2014 році у Луганську з’являються різні організації, навчальні заклади козацькі, де починають виховувати начебто у цьому дусі.

Ми бачили, що донські козаки були присутні на різних мітингах Євромайдану у Луганську.

"Козаки" у Луганську, 2014 рік, фото - ОстроВ

Це свого роду профанація. Був фільм “День виборів”, там достатньо комедійно обіграли таких козаків.

Патріотичне виховання дітей

 – Навіщо вся ця пропаганда серед дітей у таких масштабах? росіяни створюють козачі класи, діти вивчають стройову підготовку тощо.

 – Це типове мілітаристське виховання. У Німеччині ж було “Гітлер’югенд” – виховання одночасно мілітаризоване, у якихось начебто псевдопатріотичних імперських традиціях. Тобто це завжди використовувалося.

Діти зі школи окупованої Станиці Луганської

 – Як це може вплинути у майбутньому, наприклад, у разі деокупації?

 – З одного боку, проблема буде. Вона буде ширшою, пов’язаною з тим, що виховані у такій традиції діти навіть не помічатимуть, що вони роблять щось не те. Але з іншого боку ми маємо розуміти, що молодіжне середовище в цілому аполітичне.

Це для України, можливо, десь було проблемою завжди. А з іншого боку, і ці формування (незаконно створені на території самопроголошеної “лнр”, які займаються патріотичним вихованням молоді - ред.) стикнуться з нею.

Тобто все це сприймається як достатньо формальна річ. Якби змінився суспільно-політичний, ідеологічний наратив, то я не вважаю, що це б стало великим питанням.

Першочергово необхідна деокупація, а потім все інше. Є ж досвід Німеччини, де існував потужний “Гітлер'югенд”. Він достатньо легко розчинився. Великої проблеми я не бачу.

Статистика: за даними Луганської ОВА, початкову військову підготовку окупанти на Луганщині в обов’язковому порядку ввели у 52 козачих класах, відкритих у 28 школах самопроголошеної “лнр”. З 1 вересня кількість таких класів збільшиться. Там навчаються близько 1 300 дітей. Також на окупованій Луганщині діють два повноцінні козачі корпуси. 
Це – “республіканський козачий кадетський корпус імені маршала авіації Олександра Єфімова” та "Алчевський козачий кадетський корпус імені генерала М.І. Платова".