«Цей день всіх єднав»: як Сіверськодонецьк святкував День Незалежності

День Незалежності завжди святкували у Сіверськодонецьку з особливим теплом. Бо містяни добре знали: свобода та право самим визначати своє майбутнє — не абстрактні слова, а те, за що люди боролися просто на наших очах.

Тому синьо-жовті кольори, якими прикрашали заклади й міський простір, ніколи не були для нас просто святковою символікою. У 2014 році в окупованому Сіверськодонецьку за них можна було потрапити під переслідування, зазнати катувань і навіть загинути. Мабуть, ті, хто виїжджав з окупованих територій і раптом бачив рідні кольори на вільній землі, назавжди запам’ятали, що вони означають.

Після початку війни кожне святкування Дня Незалежності в місті було ще й способом нагадати про нашу ідентичність, про ціну свободи та про те, чому Україна має залишатися вільною.
Вже вп’яте Сіверськодонецьк не відзначатиме День Незалежності. Але в наших спогадах досі звучать гімн і «Воїни світла», а перед очима — рідні вулиці у синьо-жовтих кольорах.

Згадуємо ці дні — такими, якими вони залишилися у наших фото, відео та пам’яті.

Напередодні свята ми запитали містян, яким вони пам'ятають святкування Дня Незалежності у Сіверськодонецьку і що це свято означає для них сьогодні.

Депутатка Сіверськодонецької міської ради VII скликання Ольга Лішик:

«24 серпня у Сіверськодонецьку я пам’ятаю як тепле, світле міське свято — з концертами, поважними делегаціями, українською символікою, зустрічами з друзями. Тоді незалежність сприймалася як щось природне, як частина нашого життя, про ціну чого ми не замислювалися щодня.

Сьогодні незалежність для мене — це про людей, завдяки яким ми її маємо, про памʼять, про право самим визначати, ким ми є, якою буде наша країна і наше майбутнє. Це право на свій дім, свою мову, свою історію і можливість повернутися додому. Після всього, що сталося з Україною і моїм містом, я набагато гостріше відчуваю ціну цього слова».

Письменниця Альона Рязанцева:

«День Незалежності для мене завжди був схожий на День міста. Концерт на площі Миру, перекриті вулиці, запах солодкої вати, увімкнені фонтани — усе це створювало відчуття свята, тієї неповторної атмосфери, яку чекаєш з року в рік. А ще День Незалежності обʼєднував відчуттям закінчення літа та наближенням школи; він давав змогу зустрітися з друзями — близькими та ні — десь на вуличках міста. У 2014 році, мені здається, День Незалежності став відчуватися інакше. Глибше. Серйозніше. Наше місто прийняло багато переселенців, наповнилось новими історіями та сенсами. Так приємно було бачити містян у вишиванках, яких щоразу ставало більше.

Бути незалежною Україною зараз — найскладніша задача, яку тільки можна уявити. Я пишу книги українською для українців. Я маю змогу творити рідною мовою для рідних людей — це моя особиста ознака незалежності, за яку я щохвилини вдячна».

Засновниця «English club» Анастасія Муранова:

«Це було свято, як і усюди в Україні. Дуже пам’ятаю «Воїни світла» - як ця пісня грала на День Незалежності, відчувалося неймовірне єднання. Після 2014 року це відчувалося точно інакше, бо вже був досвід війни.

Що сьогодні означає бути незалежною Україною? Те, чого зараз Україна не має — свободу: думки, мислення, вибору, пересування, впевненості у наступному дні, життя без страху. Незалежна країна – та, якій ніхто не може диктувати умови й те, як її жити, і де єдиною владою є народ. Трошки утопія».

Експоліцейський, заступник комбата «Луганськ 1», а нині військовий Сергій Кисленських:

«24 серпня 2014 року у Сіверськодонецьку для мене запам’яталося тим, що я уперше бачив багато державних прапорів, незнайомі люди вітали одне одного, обіймалися, співали пісні, раділи, посміхалися, дякували військовим. Самі ж військові були зосереджені, адже розуміли, що доведеться ще багато воювати. Також у цей день військові пригадували, якою ціною доводиться відстоювати свою незалежність. Було гірко розуміти, що ми не змогли звільнити решту окупованих територій.

Бути незалежною Україною для мене — це, в першу чергу, бути сильною, спроможною захистити свої землі та своїх громадян. По-друге, незалежність — це мати свої інтереси та розвиватись у цьому напрямку».

Комунікаційниця Катерина Тиріна:

«24 серпня запам’ятається мені особливою атмосферою. Це коли ти відчуєш, що є частиною чогось важливого, що відбувається тут і зараз. Найбільш мені запам’ятається День незалежності у роки, коли я працювала на телебаченні. Командою ми розділялися на різні локації та працювали зранку до вечора. Безліч заходів та активностей. Містяни у вишиванках, усміхнені дітки з морозивом чи яскравими кульками в руках. Проводили час з родиною, зустрічалися з друзями. Цей день всіх єднав.

Згадую День Незалежності, який запамʼятається найбільше. 24 серпня 2018 року відбувся обстріл прифронтової Врубівки о 5 ранку. Окупанти вирішили "привітати" артою. Були загиблі. Тоді ми поїхали це знімати позапланово.

Сьогодні ми як ніколи відчуємо ціну незалежності нашої держави. Ми боремося на полі бою за наші землі, суверенність і свободу. Для мене контекст незалежності назавжди змінився: якщо раніше цей день сприймався як свято, зараз — це передусім день пам’яті всіх, хто віддав своє життя за незалежність. Дуже болить за тих, кого ми втратили. І, чесно, досі розум не приймає той факт, що людей, яких ти знав, вже немає. Вічна пам’ять і шана загиблим захисникам і захисницям».

Сьогодні ми дивимося на ці кадри вже зовсім іншими очима. Але в них назавжди залишилося те, чого в нас ніхто не забере: наше місто, наші люди й пам’ять про те, як ми святкували свою незалежність разом.