Повернення в окупацію: психологічна пастка чи інформаційна маніпуляція?

Після трьох років повномасштабної війни багато переселенців стикаються з новою хвилею психологічних криз. Втрата дому, соціальна ізоляція та невизначеність майбутнього змушують їх шукати вихід. Для одних це повернення в окупацію, для інших — депресія чи навіть думки про самогубство.

Але поряд із цим існує ще одна небезпека — російська пропаганда, яка намагається переконати українців, що переселенці стали "зрадниками", "біженцями, які понаїхали", або ж, навпаки, що вони масово повертаються на тимчасово окуповані території, де їх нібито чекає краще життя.

Чи справді переселенці масово повертаються в окупацію? Чому вони не витримують і як це пов’язано з російськими інформаційними операціями? Ми розібралися в цьому разом із кризовим психологом, правозахисницею та перевізником, який возить людей через кордон.

Психологічні “відкати” у переселенців: що це та чому відбувається

Психологічні "відкати" у переселенців — це реальна проблема, пов’язана з втратою дому, невизначеністю майбутнього та соціальною ізоляцією. Водночас ця тема активно використовується російською пропагандою для розпалювання ненависті, формування образу переселенців як "зрадників" або "невдячних біженців". Це не просто слова — такі наративи підсилюють відчуття безпорадності та можуть провокувати повернення людей в окупацію або навіть самогубства.

Кризовий психолог, травмотерапевт, керівник Гарячої лінії Українського ветеранського фонду Олександр Чаморсов пояснює механізми криз, з якими стикаються люди, що втратили дім через війну.

"Психологічний термін "відкат" не зовсім коректний, але в нашій практиці ми говоримо про ретравматизацію. Це процес, коли людина, пройшовши певний шлях адаптації, стикається з новою хвилею болю, безсилля і відчаю. Ця війна триває вже понад 10 років, а за останні три роки повномасштабного вторгнення травматизація стала ще глибшою, бо ніхто не знає, коли це закінчиться", – говорить Олександр.

Олександр Чаморсов

За його словами, повторна травматизація відбувається хвилями. Людина ніби адаптується, переживає тимчасове полегшення, а потім відбувається спад.

"Якщо змалювати це графічно, то вийде синусоїда – підйом, а потім неминучий спад. І що довше триває війна, то глибші ці спади", – додає він.

Вплив російської пропаганди

Аналітики Центру протидії дезінформації наголошують, що російська пропаганда активно маніпулює темою внутрішньо переміщених осіб, використовуючи їх як інструмент для розпалювання соціальної напруги.

"Росіяни розбудовують дезінформаційні кампанії насамперед на негативних емоціях. Використання терміну "біженці" щодо українців, які покинули домівки через війну, має на меті поляризувати суспільство, створити соціальну напруженість та штучно масштабувати проблеми", – зазначає аналітик Центру протидії дезінформації.

Одним із найпоширеніших дезінформаційних меседжів є твердження про те, що влада України не дбає про переселенців.

"Пропагандисти намагаються створити враження, що влада дискредитує внутрішньо переміщених осіб, залишає їх сам на сам із проблемами. Вони поширюють наративи, що українці нібито втомилися від переселенців, а сама влада начебто їх ігнорує", - каже він.

Також пропагандисти намагаються посіяти недовіру до переселенців, називаючи їх потенційними зрадниками.

"Один із поширених наративів – це твердження, що влада України насправді вважає всіх переселенців неблагонадійними. Це чергова спроба розколоти суспільство та спровокувати конфлікти", - зазначає фахівець.

Для розгону дезінформації використовують розгалужену мережу інформаційних каналів.

"Головною платформою для поширення маніпулятивного контенту є TikTok. Звідти дезінформація перетікає у Facebook, YouTube, Telegram і Viber. Використовуються також офіційні ресурси державних органів рф", – пояснюють аналітики.

Зважаючи на активність ворожої пропаганди, важливо залишатися медіаграмотними, зазначають експерти ЦПД.

"У боротьбі з дезінформацією ми маємо бути проактивними – створювати й активно просувати власні наративи, перевіряти факти та відповідально споживати інформацію", – підсумовують у Центрі протидії дезінформації.

Чому люди повертаються в окупацію?

Серед переселенців є ті, хто після певного часу не витримує і повертається жити в зону окупації. З точки зору психології це не стільки усвідомлене рішення, скільки спроба знайти хоч якусь стабільність.

"Якщо розглядати повернення в окупацію з психологічної точки зору, то для багатьох це своєрідний захисний механізм. Вони намагаються повернути собі відчуття дому, бодай ілюзію нормального життя. І тут не може бути жодного засудження. Ми часто недооцінюємо силу емоційного зв’язку людини з місцем, де вона народилася", – пояснює психолог Олександр Чаморсов.

Ми поспілкувалися з одним із перевізників, який здійснює рейси між окупованою Луганщиною та підконтрольною Україні територією.

"Я займаюся перевезеннями вже два роки. Після початку повномасштабного вторгнення ми з родиною виїхали до Німеччини, але так і не змогли там прижитися. Тож повернулися додому, у Воєводівку", — розповідає перевізник Олександр.

Спочатку він лише допомагав знайомим та рідним, перевозячи посилки в Польщу, Німеччину та Україну. Згодом це переросло у повноцінну справу.

"Я вийшов на пенсію 7-8 років тому, до цього десяток років працював далекобійником. Дорога для мене — не проблема. Спочатку просто допомагав перевезти речі знайомим, потім почав брати замовлення, згодом з’явилися посилки, а тепер вожу людей. Часто забираю з Європи — наприклад, зустрічаємося в Гданську, а звідти їдемо додому. Дорога триває 3-5 діб, усе залежить від ситуації на кордонах. Часто буває, що на російському кордоні не всіх пропускають, а на виїзд можуть вимагати по 100 доларів з людини", — розповідає він.

За його спостереженнями, восени 2024 року було значно більше охочих повернутися, ніж до цього і навіть зараз.

"Десь у жовтні був справжній наплив. У мене все було розписано на кілька тижнів наперед. Люди поверталися хто у справах, а хто викуповував всю машину, у мене Renault Kangoo, щоб перевезти всі свої речі", — додає Олександр.

Він із сумом згадує тих, хто витратив останні заощадження, щоб повернутися, а згодом пошкодував про це.

"Але ж і залишатися вони не могли — через ставлення, з яким зіткнулися, через психологічний стан. Пам’ятаю одну родину — маму, бабусю і дівчинку. Дорогою мала постійно питала у мами: "Нас там точно не будуть обзивати сепаратистами?" Так, вони могли шукати нове життя в іншому місті, але я бачив по очах жінки, що вона просто втомилася. Вона переконала себе, що вдома буде краще. Як і я колись", — підсумовує чоловік.

У закритих групах тих, кому відмовили у переході люди діляться подробицями особистих історій, до нас потрапили кілька відмов:

На рішення повернутися впливають різні фактори:

• відсутність стабільності на новому місці,
• скасування виплат,
• соціальний тиск і стигматизація,
• почуття безвиході та розчарування.

"Люди хочуть повернути собі те, що втратили. Але коли вони повертаються, стикаються з реальністю, що нічого не стало кращим – навпаки, життя там небезпечне і нестабільне. Це ще більше підсилює їхню травматизацію", – пояснює психолог.

Чи можливо впоратися із травмою?

Олександр наголошує, що ключовим є змінити ставлення до ситуації: "Є речі, які ми не можемо контролювати – хід війни, рішення політиків, ставлення суспільства. Але ми можемо контролювати свої думки і своє сприйняття. Саме з цим працює психологія", – каже він.
Один із найбільш ефективних методів – когнітивно-поведінкова терапія. Вона допомагає усвідомити негативні переконання та трансформувати їх у більш конструктивні.
"Якщо я не можу змінити обставини, то я можу змінити те, як я на них реагую. І це впливає на мій емоційний стан", – підкреслює експерт.

За словами психолога, повністю подолати втрату неможливо, але можна знайти нові смисли.
"Людина, яка втратила дім, не може просто викреслити цей досвід. Це як втрата близької людини – біль залишиться, але можна навчитися жити далі. Є таке поняття, як посттравматичне зростання – це коли людина не просто виживає після травми, а змінюється, знаходить нові сенси, професії, цілі", – розповідає Олександр.

 Олександр Чаморсов

У його практиці є багато прикладів, коли люди після втрати дому змогли побудувати нове життя: "У мене є клієнти, які спочатку не бачили сенсу жити далі, але після роботи над собою знайшли нову професію, нове місце, нових людей. Вони не забули своє минуле, але змогли трансформувати його у досвід, який допомагає їм рухатися вперед".

Правозахисниця: “Масового повернення немає”

При цьому адвокатка, директорка ГО Східна правозахисна група” Віра Ястребова впевнена, що повідомлення про масове повернення переселенців на окуповані території не відповідає дійсності.

“16 жовтня 2023 року московський аеропорт Шереметьєво став єдиним пунктом, через який громадяни України офіційно можуть потрапити до росії. Тому в мене питання, як вони можуть масово повертатися, якщо через процедуру жорсткої фільтрації не всіх українців пропускають?” — говорить правозахисниця.

Віра Ястребова 

За її словами, фільтрація – це складний і принизливий процес, який проводять російські силовики.

“Там у людей забирають телефони, перевіряють соцмережі, контакти, навіть видалені повідомлення. Структура Прикордонної служби рф підпорядковується ФСБ, тому контроль максимально жорсткий. Усе робиться так, щоб українців не пропускати. Їм не потрібні навіть ті, хто лояльний до режиму, їм потрібні свої”, – пояснює вона.

Окрім бюрократичних перешкод, на шляху повернення стоїть ще одна загроза – конфіскація майна українців на окупованих територіях.

“Коли окупаційна влада заявила, що буде конфісковувати майно "безгосподарних" квартир, у багатьох з’явилося бажання повернутися, щоб уберегти своє житло. Але були випадки, коли людей просто не впускали, а деяким взагалі заборонили в’їзд до росії "через відсутність підстав для перебування". А що за цим криється? Те, що їхня квартира вже ймовірно "віджата"”, – розповідає правозахисниця.

За її даними, лише невеликий відсоток українців, які намагаються повернутися, проходять фільтрацію. Вона наголошує, що політика окупаційної влади спрямована не на повернення українців, а на зміну етнічного складу населення.

“Загалом, за нашими оцінками, не більше 10-15% українців, які намагаються повернутися, проходять фільтрацію. Решта отримує заборону на в’їзд. Окупаційна політика спрямована на зміну етнічного складу населення – вони хочуть заселити регіон росіянами, які будуть працювати на режим. Уже зараз квартири, конфісковані в українців, продають навіть у кредит”, - каже вона.

Правозахисниця також підкреслює, що розмови про масове повернення українців на окуповані території часто ґрунтуються на неперевіреній інформації. Водночас вона нагадує, що громадяни, які отримали російський паспорт, не проходять фільтрацію.

“Варто також розуміти, що ті, хто отримав російський паспорт, фільтрацію вже не проходять. Але, як правило, такі люди не виїжджали жити ані в Європу, ані в Туреччину, ані в інші країни”, – підсумовує експертка.

Стигматизація переселенців: чому це теж травма?

Психолог Олександр Чаморсов наголошує, що негативне ставлення до переселенців у суспільстві лише поглиблює травматизацію.

"Я багато працюю з людьми, які стикалися з фразами "біженці понаїхали", "ви самі винні". Це ранить і підсилює відчуття виключеності. Люди і так втратили дім, а тепер ще й мусять доводити, що мають право на життя. Це не просто слова – це повторна травма, яка посилює відчуття безпорадності", – пояснює він.

"Війна торкнулася всіх. Навіть ті, хто вважає, що їх це не стосується, так чи інакше відчувають її наслідки. Часто агресія до переселенців – це спосіб захисту, спроба перекласти власну провину чи страх на інших", – додає психолог.

А от що робити, якщо близька людина переживає травму, але не хоче звертатися до психолога?

"Не можна змусити людину звернутися по допомогу, якщо вона не готова. Але можна підтримувати її, давати зрозуміти, що це нормально – говорити про свої переживання, шукати підтримку. Головне – не засуджувати, а бути поруч", – радить Олександр.

Також важливо пам’ятати, що якщо середовище стає токсичним, людині варто задуматися про зміну місця проживання.

"Якщо вам некомфортно в певній громаді, вас там не приймають – не бійтеся шукати інше місце. Вибирайте себе і своє благополуччя. Турбота про себе – це не егоїзм, а необхідність", – наголошує психолог.

Підсумовуючи, варто зазначити, що ми, переселенці — люди, які вже пережили втрату. Але замість підтримки вони часто стикаємося з нерозумінням і ворожістю. Російська пропаганда активно використовує цю тему, щоб розділити суспільство, а реальні виклики, з якими стикаються ВПО, залишаються без належної уваги. Важливо пам’ятати, що жодне повернення в окупацію не гарантує безпеки, а стигматизація переселенців лише поглиблює травму. Суспільству потрібно змінювати ставлення, давати підтримку людям, а не змушувати відчувати себе зайвими у власній країні.