Як прикраси майстрині з Сіверськодонецька мандрують світом

Валентина Литвинова – майстриня з Сіверськодонецька. Вона створює віночки, букети, прикраси, бонсай. А все почалося з того, що у рідному місті проводились роботи з благоустрою території і жінка побачила коріння дерев, які викорчовували. Воно було фантастичним, каже пані Валентина. І тоді до неї прийшла ідея робити штучний бонсай на основі натуральних коряг. Потім вже були інші напрями, робота з вдосконалення не зупиняється. Сьогодні багато її робіт за кордоном – Аргентина, Колумбія, Англія – люди везуть із собою часточку дому.

Сьогодні пані Валентина мешкає у Дніпрі, займається творчістю, проводить майстеркласи. Свою історію вона розповіла SD.UA.

 - Пані Валентино, розкажіть, будь ласка, про себе.

 - На даний час я пенсіонерка. Отримавши професію бухгалтера, мого терпіння вистачило тільки на рік тієї роботи. Після того я пішла працювати на Сєвєродонецьку ТЕЦ, де й закінчила свою трудову діяльність наприкінці 2021-го року. 42 роки на одному підприємстві!

 - Як та коли Вам довелося виїхати з рідного міста? Де зараз мешкаєте?

 - У березні 2022-го року ми всією сім'єю евакуювалися до Дніпра. Моїй мамі натепер 92 роки, так що дорога нам далася нелегко. У Дніпрі винаймаємо житло. Влітку 2022-го раптово помер мій чоловік, і це, в купі з іншими проблемами, стало причиною моєї затяжної депресії. Раніше я казала, що депресія буває тільки у лінивих. А виявилося, що ні . Довго я виходила з неї, лікувалася. І моє хобі також допомогло мені вибиратися з цього стану.

 Пані Валентина

 - А як почали займатися творчістю?

 - Мені з дитинства подобалося щось робити руками. Створювала ляльок, одягала їх, робила гербарії, поробки з соломи.... Коли вже була сім'я, то часу залишалося мало на улюблені справи. Але все одно я в'язала, вишивала, любила робити цікаві костюми дітям в садочок. На початку 2000-х на підприємстві проводились роботи з благоустрою території. І саме тоді я побачила коріння дерев, які викорчовували. Воно було фантастичне. Природа його так закрутила, що форми були неймовірні. Я його випилювала, чистила, мила... І ось так до мене прийшла ідея робити штучний бонсай на основі натуральних коряг. Дарувала, продавала через місцеві магазини, через Інтернет. Дуже мені подобалося це робити. У чоловіка не було проблем з вибором подарунку. Дарував дрель, пилку, кусачки, пістолети для склеювання.

 - Що саме робите? Як відбувається етап створення?

 - Десь в 2013-му році мені захотілося робити прикраси у волосся і взагалі квіти. Тоді був пік захоплення канзаши. Це японська техніка складання стрічки. Скільки за ці роки зроблено бантиків, віночків, букетів - не порахувати! Сумно, що більша частина фото залишилася в соцмережі, яка тепер під забороною.

Роботи пані Валентини

 - Були якісь цікаві історії з замовленнями?

 - А з такими простенькими віночками була цікава історія. Написала мені одна лікарка з приватної клініки к Києві. Просила зробити 30 таких віночків для своїх колег на святкування. Зразу перевела мені гроші за всі. І, коли я зробила ще менше десяти, вона написала, що їй досить вже віночків, а гроші нехай залишиться мені. Таким чином вона хотіла підтримати мене матеріально. Але я виконала все завдання. Так що їй, мабуть, довелося дарувати багатьом ті віночки (сміється – ред.).

 - Як народжується ідея?

 - Ідеї приходять вночі. І створюються здебільшого також вночі. Бо вдень дуже багато іншого клопоту. Буває, що надумаєш щось собі, а для втілення треба ще так багато всього докупити. І так з кожним виробом. У результаті у мене, як і у всіх творчих "хом'яків", купа коробок з матеріалом. На шафах, підвіконні, під столом. Щось потрібне швидко знайти -це ще той квест. Якби я не займалася всіма цими справами, я б, може, була гарною господинею (сміється – ред.). Це я так кажу своїм рідним.

 - Скільки часу йде на витвір?

 - Різні вироби потребують різної кількості часу. Бонсай займав багато часу. Віночки також різні Є ті, що всі квіти, листочки і так далі - роблю руками, а потім збираю докупи. Це довго. А є вінки з готових квітів. Там тільки час на зборку.

 - Яка з робіт була найскладнішою?

 - Мабуть, найскладнішою була робота над бонсай. Вірніше, це навіть невелике дерево. Я в буквальному сенсі притягла на мотузці брудну дерев'яну глибу, у якій я побачила контури майбутнього дерева. Тижнів зо два чистила, мила, сушила, полірувала. Відпилювала частини, доки не залишився фрагмент, який мені був потрібен. Результат мене задовольнив.

 - Які з робіт улюблені? Якими пишаєтесь?

 - Найперший маленький бонсай - мій улюблений. Він справді був шикарний. Робила я його тоді ще за допомогою ручної дрелі. На жаль, немає фото. Були букети з цукерок, залишилося тільки фото авто з шоколаду. Букети-дублери на весілля з квітів ручної роботи. Моєю візитною карткою стали маки. Я іх стільки зробила за ці роки....Люблю їх.

 - Що має попит?

 - Кажуть, що про смаки не сперечаються. Інколи намалюєш собі в уяві, зробиш щось. А воно не "зайшло" людям. А щось зроблене нашвидкуруч користується попитом По різному буває. З клієнтами проблема, як і в усіх, хто створює вироби ручної роботи. Щось продається через інтернет, вулична торгівля, сарафанне радіо. Багато років мої вироби забирала реалізаторка з Західної України. Але, на жаль, у неї зараз проблеми зі здоров'ям і вона не може цим займатися. Я дуже багато робіт дарую. Знайомим, друзям, новим знайомим з Дніпра … Моя подруга каже, що я продаю, як в анекдоті, де син каже: "Батьку, закінчуй торгувати, бо вже нічим решту давати".

 - Серед клієнтів найбільше наших? Чи є нова аудиторія? Чи відправляєте роботи за кордон?

 - Моїх робіт вже багато за кордоном. Нідерланди, Німеччина, Англія, Колумбія, Польща, Аргентина. Беруть люди друзям, родичам на подарунки за кордон. Приємно.

 - Я бачила, що ви робили витвори для вшанування пам'яті. Розкажіть про це, будь ласка

 - Я робила не віночки, а жовто-блакитний букет для загиблого брата колежанки моєї доньки. За такі замовлення, звісно, я не беру гроші.

 - Ви робите майстеркласи. Де їх можна подивитися, як записатися?

 - Майстеркласів на просторах інтернету від людей, які роблять це набагато краще, безліч. Я цього не вмію робити. Я проводила їх вживу. Мене запрошували до Житомира в табір, де проходили реабілітацію діти з особливими потребами. Вони перебували там з батьками. І саме для батьків і тих дітей, хто в змозі це робити, я проводила майстеркласи. Їздила протягом двох змін. Гарні враження залишилися . А яка там природа! Ми звикли, що в наших лісах майже одні сосни (були). А там змішані ліси неймовірної краси. А ще в Дніпрі, завдяки одній закордонній благодійній організації, створений простір для різних занять ВПО старшого віку. Інколи там проводжу майстеркласи, щоб розгрузити місцевих тренерів. Я заздрю людям, яким не цікава оця вся робота, якою я займаюся. У них порядок вдома, є час на відпочинок.

 - Що нового хотілося б опанувати?

 - Мені цікаво навчитися робити багато чого. У цьому плані я як герой з фільму "Операция Ы", який на всі пропозиції відповідав: "Я! Я! Я!..." Але часу на все не вистачає. Та, якщо чесно, і коштів для цього треба не мало.

 - Не можу не спитати про творчі плани.

 - Кажуть: "Плани будувати- Господа смішити". Саме зараз це актуально, як ніколи. Прожив день і добре, дякуємо Богові. Так що, поживемо- побачимо. Буде все добре, ще щось новеньке придумаю. Я ж без цього не можу.