«Найважче було переконати людей виїхати»: історія поліцейського, який займався евакуацією жителів Луганщини

Майор поліції Володимир Шилобрид у 2022 році особисто вивіз з-під обстрілів понад півтори тисячі мирних жителів із Золотого, Попасної, Рубіжного, Сіверськодонецька, Привілля та Лисичанська. А після окупації Луганщини продовжив службу на Харківщині.

Його історію розповіли у Головному управлінні Нацполіції Луганської області.

Зараз Володимир працює старшим інспектором з особливих доручень відділу контролю діяльності блокпостів УПД ГУНП у Луганській області. А загалом понад два десятиліття служить Україні.

«Коли йшов у поліцію, думав, що служба – це насамперед про закон і порядок. Але згодом зрозумів: це про людей. Про неймовірно сильних духом, які не здаються навіть тоді, коли навколо все палає. Про людей, які підтримують, рятують, захищають...», – говорить Володимир.

Під час АТО Володимир очолював ізолятор тимчасового тримання.

«Ми працювали практично без перепочинку. Конвоювали до суду й СІЗО затриманих бойовиків «лнр». Уже тоді я розумів, що це може коштувати життя – і мені, і моїй родині. Але відступати не було права. Ми робили свою справу, бо хтось мав це робити», - каже він.

У 2015 році, коли горіли склади боєприпасів у Сватовому, Володимир Шилобрид ніс службу на блокпосту поблизу міста. Разом з колегами він координував рух транспорту, щоб допомогти цивільним безпечно виїхати з зони ризику.

У 2022-му, коли російські танки наблизилися до рідного Біловодська, чоловік евакуював родину. Забрав зброю та виїхав разом з колегами. Продовжив службу у Дніпрі. Вантажив гуманітарну допомогу для жителів області, охороняв стратегічні об’єкти, а згодом ніс службу ближче до фронту.

«Ми вивозили людей до кількох пунктів прийому громадян у сусідній області, а там їх уже зустрічали волонтери. Бувало, що автобус ламався посеред дороги, а часу нема – береш інструменти й лагодиш його під обстрілами. Потім сідаєш за кермо, серце калатає від адреналіну – і знову рушаєш пекельним шляхом. Протягом дня вдавалося зробити по дві такі ходки, розуміючи, що кожна хвилина може стати останньою. Єдина думка – аби встигнути всіх вивезти...», – згадує він.

За два з половиною місяці Володимир особисто вивіз понад півтори тисячі мирних жителів із населених пунктів, що перебували під безперервними обстрілами – Золотого, Попасної, Рубіжного, Сєвєродонецька, Привілля та Лисичанська.

«Найважче було не їхати під кулями, а переконати людей виїхати, – каже Володимир. – Вони трималися за дім, худобу, город – за своє звичне життя. Казав їм просто: «Головне – вижити. Хата, земля, речі – усе можна відновити. Життя – ні». Іноді кажеш це їм, а сам ледь стримуєшся», – каже він.

Найтяжча згадка для Володимира – травень 2022 року.

«Білогорівка. Люди не хотіли виїжджати, трималися до останнього. Безперервні обстріли змусили їх ховатися у підвалі сільської школи, і 7 травня росіяни скинули авіабомбу саме туди, де ховалися мирні жителі… Після цього я зрозумів, що слова «пекло на землі» – це не перебільшення. Наступного дня ми мали вивозити людей, але через обстріли так і не змогли. Це був один із найважчих моментів у моєму житті...», – згадує поліцейський.

Після окупації Луганщини він продовжив службу на блокпостах Куп’янського району: ремонтував техніку, перевіряв транспорт, виявляв зброю та колаборантів.

У рідкісні хвилини відпочинку Володимир знаходить час для хобі: «Залізо, уламки, гільзи я перетворюю на сувеніри для друзів. Мабуть, це моя форма терапії. Так легше дихати».

Найбільша його мрія – повернутися додому.

«Хочу відбудувати своє селище, на пенсії відкрити автосервіс і просто жити. Але поки війна триває – моє місце в строю», – наголошує він.

Читайте також: Вижив після удару дрона й повернувся у стрій: історія поліцейського з Луганщини Антона Солом’яного.