«Рука лишилася на позиціях»: як боєць із Лисичанська після ампутації повернувся до цивільного життя

Колишній головний сержант 111 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, уродженець Лисичанська Андрій Єременко після понад чотирьох років служби офіційно звільнився у запас. Рік тому під час боїв на Донеччині він втратив руку, однак після протезування повернувся до активного життя.

Про свою службу, поранення та життя після ампутації військовий розповів в інтерв'ю Суспільному Донбас.

Андрій згадує, що тяжке поранення отримав 28 червня 2025 року поблизу Яблунівки на Донеччині.

«Це було в Яблунівці рік тому, 28 червня. На День Конституції. Ввечері ми їм трошки життя попортили, воно в них не таке райдужне виявилось, як вони думали собі. Ну, а цю нічку нас ловили, на ранок піймали», — розповів він.

Після поранення боєць самостійно перев'язав руку та зміг вийти до своїх.

«Руку перемотав, і там уже мені надали допомогу. Хлопці прорвалися до нас машиною», — згадує військовий.

Андрій Єременко пішов на війну разом зі своїм 69-річним батьком. Він брав участь в обороні Луганської та Донецької областей, зокрема воював біля рідного Лисичанська.

Одним із найяскравіших епізодів свого бойового шляху він називає бої за Привілля.

«На Сіверському Дінці ми з побратимом удвох приймали перший бій. Вони подумали, що нас там немає, і вирішили переплисти. Але не перепливли. Це дало нам ще чотири дні», — каже він.

Після ампутації Андрій опанував два протези, навчився самостійно виконувати побутові справи та навіть повернувся до свого хобі. Про втрату руки говорить із гумором.

«Як-то кажуть, рука в мене лишилася військовою, вона не списана. Вона ще в мене там на позиціях бігає, москалів душить. Як ото Венздей бігає. Тільки там права була в мене. У мене ліва», — жартує захисник.

Після звільнення зі служби він переїжджає до родини, яка нині мешкає на Львівщині, де планує повернутися до роботи за цивільною професією.

Говорячи про майбутнє України, Андрій наголошує, що суспільству потрібно навчитися жити в умовах постійної загрози.

«На жаль, у нас сусід, який ніколи не закінчиться. І у нього завжди буде бажання, щоб не було України. Бо ми йому в печінках сидимо, вже багато-багато років. Тому я не думаю, нам треба навчитися жити з цією війною. От, як ампутанти приймають данність свого тіла, так і нам треба тепер сприймати данність нашого сусіда і данність цієї війни. Бо не вийде зберегти нашу країну, якщо ми не будемо ну будемо очікувати, що ось війна закінчиться і все буде так, як було раніше. Ні, не буде. На жаль, не буде», — зазначив він.

Читайте також: «Вони ще два дні воювали з порожніми підвалами»: бійці 81-ї бригади розказали про оборону Сіверськодонецька.