Невідома Мальта. Як маленький острів став для українців другим домом

Коли говорять про підтримку України в Європі, найчастіше згадують Польщу, Німеччину чи країни Балтії. Тож маленька острівна Мальта вкрай рідко опиняється у центрі уваги. Але саме тут тисячі українців після початку повномасштабного вторгнення знайшли не лише безпеку, а й неочікувано тепле ставлення місцевих жителів.

Сьогодні на Мальті живе понад 2,5 тисяч українців. Для країни з населенням пів мільйона людей це суттєво помітна громада. Сама ж Мальта - одна з найменших держав Європи. Вона займає лише близько 316 квадратних кілометрів - менше, ніж площа багатьох українських міст. Порівняти її можна, наприклад, з Чернівцями. Як живуть луганчани на острові та що поєднує наші здавалося б такі різні культури - читайте у матеріалі SD.UA.

Картинка з буклета туроператорів

Традиційні мальтійські лодки luzzu

Для туристів Мальта часто виглядає як приваблива листівка: море, яхти, вузенькі старі вулички та сонце майже цілий рік. Але життя тут значно складніше та цікавіше попри типовий курортний образ. Вранці містечка прокидаються під церковні дзвони, до речі на Мальті їх рівно 365, маленькі червоні автобуси, символ країни, проїжджають між будинками кольору теплого піску. Біля численних кав’ярень пахне свіжими пастіцці. Це такі гарячі листкові пиріжки часто з рикотою або гороховою пастою, які мальтійці можуть їсти і на сніданок, і просто дорогою на роботу. Звісно, це перше, чим намагаються поласувати, ті хто вперше завітав на острів, і це дійсно того вартує.

Мальтійці обожнюють пастіцці

На різнокольорових балконах, це ще одна візитівка острова, сидять мальтійські пенсіонери та спостерігають за товпами туристів зі всього світу, а у мальовничих портах гойдаються традиційні човники “luzzu” з намальованими очима, що, за легендою, відлякують злих духів моря.

Влітку ж спека тут настільки сильна, що трава на пагорбах вигоряє майже повністю. Земля стає жовто-коричневою, і деяким українцям ці пейзажі несподівано нагадують випалені сонцем степи Луганщини.

Іноді влітку Мальта навіює спогади про краєвиди Луганщини

Мальта десятиліттями була британською колонією та отримала незалежність лише у 1964 році. Можливо, саме тому багато мальтійців добре розуміють українське прагнення до свободи та бажання зберегти власну культуру, мову, ідентичність.

На острові дві офіційні мови - англійська та мальтійська. Ще нещодавно третьою була італійська, якою старше покоління володіє на відмінно. Але саме мальтійська часто найбільше дивує українців: у ній змішалися арабські корені, багато приголосних, поруч з італійсько-французькою мелодикою, та суто англійські слова. Наприклад, часто можна почути двох місцевих, які говорять мальтійською, при цьому вживаючи англійські назви цифр. Чому так - вони самі не знають відповіді.

Столиця Мальти Валетта

Сама Мальта давно стала дуже мультикультурною країною. Тут живуть британці, італійці, поляки, філіппінці, індуси, серби, вихідці з африканських країн та арабського світу. Попри таке змішування культур, Мальта залишається однією з найбезпечніших країн Європи. Тут майже немає вуличної злочинності чи конфліктів на релігійному ґрунті, а люди звикли жити поруч незалежно від походження чи мови. Частково це пояснюють і суворою міграційною політикою: отримати робочу візу тут не так просто, як здається туристам.

Мальтійці дуже прив’язані до своїх традицій. Тут досі популярні родинні ремесла - виготовлення скла, мережива, човнів та кераміки. У маленьких крамницях можна знайти ручну вишивку, а в сімейних ресторанах - страви, рецепти яких не змінювали поколіннями.

Відоме мальтійське скло, виготовляють його в місті Мдіна

Мальтійська традиційна кухня - те, про що варто згадати окремо. На острові полюбляють рагу з кролика, пасту, морепродукти, фермерський сир джбейна, равликів та тушкованого восьминога. Але головний символ місцевої вуличної їжі - все ж таки пастіцці. При цьому багато українців помічають: у побуті мальтійці чимось нагадують українців. Так само люблять довгі сімейні застілля, постійно кличуть гостей до столу й дуже цінують родинні зв’язки.

Наші на Мальті

Українці в центрі столиці Мальти

Анна все життя жила на Луганщині. Каже: до переїзду майже нічого не знала про Мальту.

- Якщо чесно, у мене Мальта асоціювалася лише з морем і туристами. Я ніколи не думала, що житиму тут. А тепер мої діти краще за мене знають місцеві автобусні маршрути, а ще виправляють мою ще далеко не ідеальну англійську.

Для дівчини ця війна стала вже другою втратою рідного дому. У 2014 році вона виїхала з Луганщини після початку російської агресії та оселилася у Києві. Там почала життя з чистого аркуша: робота, житло, активності для дітей.

- Здавалося, що найстрашніше вже позаду. Ми дуже довго відновлювалися після 2014-го року. І коли вже почалося повномасштабне вторгнення, було відчуття, ніби життя просто розсипалося вдруге. Знов…

На той момент її синам було чотири та шість років.

- Я пам’ятаю перші дні дуже уривчасто. Перш за все - страх за дітей, цілодобовий моніторинг новин, знову валізи. Найважчим було ухвалити рішення їхати. На Мальті у мене були знайомі, і це стало вирішальним. Я просто рятувала дітей.

Сьогодні її сини ходять до місцевої школи. На Мальті освіта є обов’язковою вже з п’яти років.

Анна з синами

- Старший спочатку пішов до так званої інтеграційної школи. Там навчаються діти різних національностей, які ще майже не знають англійської. А молодшого одразу взяли до звичайної державної школи. Спочатку було дуже складно, але діти адаптуються швидше за дорослих. Наразі сини із задоволенням вчаться, завели друзів, відвідують футбольний гурток, який є дуже популярним серед мальтійців. Майже кожне містечко на острові має свою локальну команду, проводять змагання між собою щомісяця. Часто на вулицях можна побачити діток у футбольній формі, які після школи просто ганяють м’яча.

На Мальті обов'язкова шкільна форма. Кожне місто має свою, що відрізняється за кольором

- Якщо чесно, я в захваті від системи освіти на Мальті. Було трохи дивно, що так рано стартує освітній процес, але зараз я розумію: все максимально націлено, щоб прищепити любов до навчання. Шкільні предмети - біологія, історія, мови - глибоко інтегровані у життя. Поясню: ось п’ятирічки, наприклад, починають вивчати математику, і так, вони вже у цьому віці на повну складають арифметичні приклади, але відбувається це так: “Ось ви прийшли до магазину, у вас є 2 євро, одне яблуко коштує один, скільки ви зможете купити?” Реальна життєва ситуація… Діти відвідують ферми, щоб побачити рослини, про які вони читають, історію вивчають у музеях, на уроки можуть прийти артисти, щоб розповісти про різні музичні інструменти тощо. Тобто все дуже орієнтовано на дитину. А ще, тільки уявіть: кожен день починається з того, що біля воріт школи стоять директор закладу, вчителі та вітаються з кожним учнем на ім’я, голосно грає весела музика, малеча просто летить на уроки із величезним задоволенням. Жодного разу не бачила, щоб дітки плакали чи просто не хотіли йти до класу.

Самій же героїні також довелося адаптуватися до нових реалій. До війни Анна працювала бухгалтеркою. Сьогодні - масажистка у місцевому SPA-салоні.

SPA центр SCHERE COMPLEX в якому працює Анна

- Спочатку це дуже боляче для самооцінки. Здається, ніби ти втратив частину себе. Але потім починаєш сприймати це інакше. Головне - що діти в безпеці. Та і робота, якщо відверто, мені подобається. Мені пощастило, що в Україні свого часу я пройшла навчання та отримала диплом масажистки-терапевтки. Дуже цікаво, що на Мальті дуже популярною є доглядова індустрія краси. З самого малечку це нормалізовано - доглядати за своїм тілом та піклуватися про ментальний стан. Часто навіть дні народження діток святкують у спа. Наймолодшій моїй клієнтці було 6 рочків. Люди ходять розслабитися у джакузі, сауну, зробити масаж просто для стабілізації свого самопочуття, а не тоді, коли реально щось болить. При цьому це рівноправно стосується як жінок, так і чоловіків. Це дуже дивувало на початку - у салон може прийти пан доволі поважного віку, щоб просто зробити масаж, депіляцію… Так, це тут дуже популярно серед чоловіків, і нікого це не бентежить, навпаки, можна сказати, що це такий мальтійській “must have”.

Анна каже: попри всю навколишню красу, перший рік на острові вона майже фізично не могла розслабитися.

Лазурне Середземне море Мальти

- Навіть, коли поруч море та сонце, ти постійно читаєш новини, дивишся мапу повітряних тривог, перевіряєш телефон, чи не написав хтось із рідних (близькі Анни залишились в окупації - ред.) Але море тут справді допомагає психологічно. Іноді просто сидиш ввечері біля води й вперше за день можеш нормально дихати.

Феєрверки, які стали тригером

9 місяців поспіль на Мальті відбуваються фестивалі феєрверків

Ще одна річ, яка дуже дивує українців на Мальті, - любов місцевих до феєрверків.
Для мальтійців це частина культури та майже обов’язковий елемент релігійних свят і міських фестивалів. Влітку салюти тут можуть запускати кілька разів на тиждень - дуже гучно, довго та навіть серед білого дня. Між містами існує негласне суперництво: чий феєрверк буде масштабнішим. На острові навіть є родинні майстерні, які поколіннями займаються виготовленням піротехніки. Загалом мальтійці дуже приязні, але тільки не чіпайте в розмові тему доцільності салютів, для них це табу. Жодні аргументи про те, що вони шкідливі для довкілля, не працюють.

- Перший час я буквально здригалася від кожного салюту. Особливо ввечері. Тіло реагувало раніше, ніж мозок. Тому що для нас звуки вибухів давно не асоціюються зі святом. Особливо важко було дітям. Молодший син перші місяці прибігав наляканий і питав, чи це “знову війна”. Але коли місцеві дізнавалися, чому українці так реагують, багато хто щиро співчував.

Тут свої своїх знаходять дуже швидко

Українська громада на Мальті дуже активна

Анна каже, що українців на Мальті дуже швидко починаєш впізнавати навіть без знайомства.
Тут достатньо почути десь у магазині українську мову й люди вже можуть заговорити одне з одним. На острові все маленьке, тому свої дуже швидко знаходяться.
Після 2022 року саме соцмережі стали для багатьох українців першою точкою опори. Через Facebook-групи люди шукали житло, лікарів, роботу, дитячі речі, школи чи просто когось, хто може пояснити, як тут усе працює.

- Я пам’ятаю, як у чатах могли о другій ночі питати: “Де купити ліки дитині?” - і за десять хвилин уже знаходилися люди, готові допомогти. Хтось підвозив, хтось перекладав, хтось просто писав: “Не хвилюйся, ти не одна”.

Сьогодні українська громада на Мальті регулярно організовує благодійні ярмарки, зустрічі та збори для України. На таких заходах продають домашні вареники, вишиванки, дитячі вироби ручної роботи. Зібрані кошти передають на потреби ЗСУ або гуманітарну допомогу.

- Тут постійно щось відбувається. То хтось збирає на машину для військових, то на аптечки, то організовують ярмарок. І майже завжди приходять мальтійці. У стрічках української громади поруч із новинами про збори часто з’являються й дуже побутові речі: хтось віддає дитячий велосипед, шукає няню, радить хорошого лікаря чи продає домашній борщ. Мабуть, це і є найважливішим - відчуття, що ти не сам. Особливо, коли ти далеко від дому.

Українці дуже живі та справжні

 Кіт Фенек

Мальтієць Кіт Фенек працює в IT-сфері. До великої війни він майже нічого не знав про Україну.
Для більшості мальтійців Україна була дуже далекою країною. А потім сюди почали приїжджати українці, і все стало набагато особистішим. Кілька років тому в нього працювала українка, яка допомагала по дому. Згодом він познайомився з її родиною, і тепер вони стали близькими друзями.

- Ми кілька разів на місяць ходимо одне до одного в гості. Вони готують українські страви, я - мальтійські. Це вже справжня традиція. Українці повністю змінили моє уявлення про їжу. Я вже куштував борщ, вареники, сирники, окрошку. Мої улюблені - це борщ і пельмені. Безперечно! Друзі навіть вчили мене їх ліпити. У мене виходило жахливо, але було дуже весело. Єдине, до чого я так і не звик, - гречка. Для мальтійців це щось дуже дивне. Ми практично не їмо каш. Максимум - рис чи кус-кус. А українці можуть їсти гречку постійно, і я досі цього не розумію.

Кіт каже, що найбільше цінує в українцях відкритість і чесність.

- Українці дуже справжні в емоціях. Якщо їм сумно - це видно. Якщо радісно - теж. У вас немає цієї постійної “маски ввічливості”. Ми дуже сміялися через small talk. Українці ніяк не можуть зрозуміти, навіщо мальтійці постійно питають “How are you?”, якщо не чекають довгої відповіді. А ще мої друзі постійно вчать мене українських слів.

Чоловік із легким акцентом вимовляє:

- “Смаколик”, “добрий вечір”, “будьмо”. Українська дуже складна, але дуже красива на слух. Мої друзі часто розмовляють зі своїми батьками через месенджери, навіть я інколи приєднуюся до розмови. Принаймні привітатися я точно можу.

Кіт допомагає молодшому сину своїх друзів із мальтійською мовою.

-  Для дітей адаптація проходить швидше. І мені дуже цікаво бачити, як вони поступово стають частиною цієї країни, але при цьому залишаються українцями. Дуже захоплює, як така малеча опановує складні іноземні мови. Як природно це виходить.

Кіт багато подорожує світом, але каже, що тепер мріє побачити Україну після війни.

- Особливо хочу познайомитися зі справжньою українською бабусею. Про неї ходять легенди. Мені здається, це окремий культурний феномен. Мої друзі кажуть, що тебе будуть годувати, поки ти буквально не викотишся з-за столу.

А ще неочікувано мальтійці досі пам’ятають і слухають нашу Руслану та Вєрку Сердючку. Тут взагалі дуже люблять Євробачення. Поки наші журналісти готували матеріал, відбувся цьогорічний пісенний конкурс і яким здивуванням було почути, що наше українське професійне журі віддало найвищий бал виконавцю від Мальти. А торішня представниця острова - Міріана Конте - заспівала на сцені разом з Русланою. Тож дійсно нас поєднує чимало й це дуже відчутно за енергетикою, яку випромінювали артистки.

Виступ Міріани Конте та Руслани на Євробачення 2026

Мальта це не тільки краєвиди

Анна каже, що багато хто уявляє Мальту просто ідеальним для життя курортом, але це далеко не так.

- Життя на острові має і свої труднощі: дорога оренда житла, складна бюрократія, висока вартість продуктів. Соціальні виплати для українців тут майже відсутні, тому більшість дуже швидко знаходять роботу. Багато українців тут працюють не за професією. Але після того, що ми пережили, саме відчуття безпеки вже здається величезною цінністю. Мальта - країна туризму та розваг. Тому завжди є попит на персонал до готелів, ресторанів та численних кафе. Індустрія краси також із задоволенням бере на роботу українок, вчергове зазначаючи, що наші майстрині - найкращі. Популярним є напрямок айгеймнгу, тож наші айтівці легко знаходять пропозиції роботи. Якщо навіть рівень англійської недотягує до потрібного - роботодавці часто пропонують курси, або можна безкоштовно пройти державне навчання з мов.

Просто дихати…

Увечері, коли спека спадає, мальтійці виходять до моря. На набережних шумлять ресторани, а над старими містами традиційно лунають церковні дзвони. І десь серед цього середземноморського спокою, старовинної краси наші земляки продовжують чекати новин із дому. Попри час та відстань.

Я досі дуже сумую за рідною Луганщиною, - каже Анна. - Але так, Мальта стала місцем, де я знову почала дихати. Іноді підтримка приходить звідти, звідки ти її зовсім не очікуєш. Я вдячна цій маленькій країні, яка так тепло прийняла нас.