"Їжу розбавляли водою з-під крану": луганець про російські колонії та діалоги з "днр-івцями"

Опубліковано 13.07.2026 - 14:00

Микола Голубов із родиною — з Луганщини. Із початком повномасштабного вторгнення залишився на військовій службі у Маріуполі. Звідти 20 травня 2022 року разом із побратимами потрапив у російський полон. Нині повернувся у село Тальянки на Черкащину.

Про діалоги з "днр-івцями", розмови про рецепти в камері та побиття замість ліків — звільнений з полону Микола Голубов розповів "Суспільному".

У 2025 році пані Валентина зустрічала знімальну групу сама, з портретом дочки й зятя: він був у полоні, а вона — на акціях, збирала згадки про Миколу. Чоловік повернувся додому 5 лютого 2026 року. У будинку, який Микола вперше побачив після повернення, розповів не про очікування, а про час, проведений разом.

"Давно в нас традиція: якщо погіршується погода, то треба кудись їхати, кататися. А кожен вечір треба йти прогулятися, куди-небудь, але треба", - каже він.

У полоні Микола пробув три роки й вісім місяців. Як він розповів, що за цей час його переводили до чотирьох різних колоній.

"Вісім днів Оленівка, чотири місяці Таганрог, два роки Каменськ-Шахтинськ, Ростовської області, і потім Кізел, Пермський край", - розповідає він.

Микола Голубов згадав про досвід спілкування з наглядачами. За його словами, серед них в Оленівці були й ті, хто перейшов на бік росії — "днр-івці":

"Вони були в Оленівці, саме коли до штабу нас виводили на відбитки пальців. В Оленівку нас везла росгвардія й охороняла, бо нас «днр» хотіла розстріляти. Не знаю чому, якась своя неприязнь. Вони щось казали, що зараз Лисичанськ заберуть, ще трохи залишилося і до Києва дійдуть — і все їхнє буде. У них все красиво на словах", - каже він.

Микола додав: "У них руки чесалися дуже сильно: хотіли «потіскати» нас. Те, що ми — громадяни України, їм якось ніяково. Вони зрадили свою країну, пішли воювати за тих, а чому ми так не зробили? Вони намагаються доводити, що з 2014 року типу добре живуть з росією, а ми, злидарі і продалися американцям".

Плакат. Суспільне Черкаси

Та, розповів Микола Голубов, найважче було у колонії в Таганрозі:

"Там нам дозволяли сидіти і ми тихенько розмовляли між собою. Загалом «больна» тема — це була їжа. Ми загалом рецепти розповідали. У Каменськ-Шахтинську, скажімо так, у порівнянні з Таганрогом годували набагато краще. Бо там їжу, яку привозили, наші хлопці самі готували. Начальник колонії дуже часто приходив, йому насипали перше і друге. Він їв, казав: «Хохли краще їсти варять, ніж наші баби готують». А там порядом поселення жінок-тюремщиць. У Пермі за якістю було більш-менш, але дуже мало".

Микола за перший місяць перебування в Таганрозі схуд на 30 кілограмів. У колонії було кілька поверхів. Як розповів чоловік, для камер на останньому їжі вистачало не завжди. Тоді наглядачі її розбавляли водою з-під крану.

"Якщо хтось звертався по ліки, бо було зле чи хворів, то перші два звертання — його били. Або на перевірках зранку й у пів четвертого виводили їх і били. Питали: «Хто захворів, кому ліків прописати». Хлопці ще не знали, що це таке, і казали: «Мені». І все — його там забивали і в тактичних перчатках, берцях. Наширяють якимись уколами, пігулками, аби тільки привести до тями", - каже він.

микола

Родина за столом. Суспільне Черкаси

Як розповів Микола, після повернення перше, що скуштував, — смажена картопля й обіцяний тещею борщ.

"Пиріжки були з яблуками, сирники, котлети, і смажена картопля — це на першому місці", - розповів він.

Чоловік додав, що натомість відремонтував вдома клітки для кролів, про які так просила теща — пані Валентина. Тепер Микола з дружиною Оленою хочуть, аби й інші дочекалися рідних з полону. Чоловік не захотів, аби в селі його зустрічали з урочистостями, бо дочекатися треба ще багато військових, і з його батальйону також, зазначила Олена Голубова:

"Ми їх всіх чекаємо, 74 окремий розвідувальний батальйон. Там їх залишилось 11 людей. Вісім з них засуджених. Я хочу, щоб нас почули, бо засуджених взагалі не обмінюють. У мене щастя. Я хочу, щоб у всіх людей воно було".

Микола