«Людям більше не цікава бездушна баночка»: як бджоляр із Луганщини розвиває «Медодай» на Чернігівщині

Денис Шахбаз’ян захопився бджільництвом ще у дитинстві, коли спостерігав за роботою дідуся на пасіці. Після початку війни у 2014 році він переїхав з рідного Хрустального до Лисичанська, а після повномасштабного вторгнення був змушений залишити Луганщину вдруге. Вже на Чернігівщині разом із другом Денис відновив пасіку та почав розвивати бренд «Медодай».
Сьогодні він називає бджільництво своєю віддушиною та ретритом, експериментує зі смаками, розвиває крафтове виробництво й планує створити простір для екотуризму.

Про рідкісний фацелієвий мед, крем-мед із халапеньйо, сучасні тренди у бджільництві та плани «Медодаю» Денис Шахбаз’ян розповів в інтерв’ю SD.UA.

Про бджільництво після переїзду: «Прийшло усвідомлення, що до пенсії можна й не дожити»

 - Денисе, розкажіть трохи про себе. Де жили й чим займалися до того, як захопилися бджільництвом?

 - Насправді я захоплювався бджільництвом з дитинства. Мій дідусь колись мав пару вуликів. Мені було дуже цікаво це, коли я був ще дуже маленьким. Звісно, коли мене жалили бджоли, це мені не подобалося (посміхається – ред.). Проте у нас був свій мед, хоча його було небагато.
Сам я родом з Красного Луча (нині Хрустального – ред.). У 2014 році переїхав до Лисичанська. За фахом я юрист і по сьогодні займаюся адвокатською діяльністю. Це моя основна робота. У 2018 році, коли я працював юристом-волонтером, до нас звернулися бджолярі з Біловодщини. У них потруїли бджіл. І тоді у моєму вже дорослому житті знов з’явилася тема бджільництва, яка мене зацікавила. Я вирішив цим зайнятися, познайомився з пасічниками. Все потихеньку закрутилося. Перед вторгненням я якраз купив 10 вуликів суто для себе. Хоча коли я здав перший мед, то це окупило вкладення. Тому, в принципі, це цікавий, рентабельний бізнес.

Луганщина

 - Як повномасштабне вторгнення та вимушений переїзд із Луганщини змінили ваші плани щодо бджільництва?

 - Після повномасштабного вторгнення я виїхав до Києва. Вирішив тоді, що життя бентежне та ще й коротке, і не став зволікати. Раніше мені хотілося дочекатися того моменту, коли я вийду на пенсію, щоб займатися бджолами. І раптом прийшло усвідомлення, що до цього можна й не дожити, а це мені хочеться робити вже зараз. Тому разом зі своїм знайомим, теж бджолярем з Рубіжного, ми вирішили відновити пасіки. Його сокурсник, який живе на Чернігівщині, дав нам свою батьківську хату для цього. Я тоді дуже здивувався привітності людей там. Бо коли я переміщувався у межах Луганщини, мені було відносно легко – немає мовного бар’єру, є плюс-мінус спільні інтереси, одне розуміння ситуації. Тут же інший регіон, інші люди, але вони дуже привітні, активні, добрі! Станом на сьогодні маємо 40 бджолосімей. У нас є майже 5 гектарів землі, яку ми обробляємо. Нам сказали – ось є земля, вона пустує, беріть та користуйтеся, якщо маєте таке бажання. І ми засіяли медоноси. Тому працюємо не тільки у класичному форматі бджільництва, а ще урізноманітнюємо своїми якимось домішками. Наприклад, висаджуємо фацелію і маємо дуже смачний фацелієвий мед. Він дуже рідкісний серед бджолярів. Теоретично він можливий, але ніхто його ніколи не збирав. Минулого та цього року нам вдалося його зібрати.

Фацелія

 - Чому фацелієвий мед такий рідкісний?

 - Більшість аграріїв займаються традиційними культурами. Мало хто опікується саме землею. Переважно купують прикормки, домішки й таким чином землю підпитують. А є аграрії, які використовують сидерати. Це рослини, які дуже гарно впливають на ґрунт, покращують його. І ось фацелія – дуже класний сидерат. До того ж у неї період цвітіння майже півтора місяці й вона класно виділяє пилок, тому бджоли часто на ній працюють. На Луганщині її не вирощували, бо не було потреби. Деякі бджолярі висаджували хіба що на своїх ділянках. Але, як правило, це 10–20 соток. Це ніщо для бджоли. А на Чернігівщині ми познайомилися з великим агровиробником і він мав близько 50 гектарів, висаджених фацелією. І аграрії кинули клич бджолярам, щоб вони поставили пасіки та зібрали мед. Так вийшло, що минулого року ми там були одні. Нам дуже сподобався фацелієвий мед, ми пригостили наших знайомих – і їм теж! Цього року історія повторилася, тільки площі стало менше – десь 20 гектарів.

Денис Шахбаз’ян

 - Сьогодні ваша пасіка працює на Чернігівському Поліссі. Чим бджільництво там відрізняється від того, яким ви займалися на Луганщині?

 - Глобально немає різниці. Все залежить від підходу, який ти використовуєш у цій діяльності. Одна з найбільших проблем сьогодні – потрава бджіл. Це не тому, що аграрії якісь не такі, а тому що бджолярі часто не приділяють увагу своїй справі. Має бути взаємодія між аграрієм та бджолярем. Якщо її немає, то неважливо, де ти будеш займатися бджільництвом. Бо фермер обробляє свої поля певними речовинами, деякі смертельні для бджіл. Тому й важлива комунікація.

В Україні невелика палітра медів, які наші бджоли виробляють – так званий травневий мед, акацієвий та липовий. Є, в залежності від регіону, різниця у часі цвітіння, а так все більш-менш однаково. На мою думку, тут липа цвіте трішки довше. У нас у Варварівці була липовий гай, але він так не виділяв пилок, бо на Луганщині засушливий клімат, а липа любить вологу.

Луганщина

Про «Медодай»: «Беремо не кількістю, а якістю»

 - Зараз на пасіці 40 бджолиних сімей. Наскільки це велике господарство і скільки меду воно дозволяє виробляти за сезон?

 - Є певні суб’єктивні стандарти, коли вважається, що більш-менш серйозна пасіка – це від 50 бджолосімей. Але на мою думку, якщо все грамотно відбудувати, можна й з невеликої кількості сімей мати непоганий прибуток. Ми плануємо збільшувати їхню кількість, але до цього треба правильно підійти. Щоб мати, наприклад, 100 сімей, треба приділяти цьому багато уваги. Тут є свої проблеми, процеси, за цим треба слідкувати, витрачати час. Якщо ти хочеш займатися цим сам – то ти сильна людина. Ми не настільки сильні. Тому беремо не кількістю, а якістю.
Мед же можна продавати гуртом і вроздріб. Ми зараз зосередилися на крафті. Хочеться, щоб це було пакування, фасування, бренд. Ми позиціонуємо себе як невелике підприємство. Але хочемо не просто здавати тоннами, а саме продавати якось цікаво. Ось зараз розробили лінійку подарункових наборів. Ми можемо забрендувати свій мед під якусь організацію також. Окрім того, розробляємо колаборації з аграрними підприємствами. Бо наші аграрії дуже добре комунікують з європейцями, американцями. І ти ж не подаруєш, умовно, кукурудзу на подіях. А мед, забрендований під них, — цілком!

Ще один напрямок – додавання до асортименту свічок, продуктів бджільництва.

Продукція

 - В асортименті «Медодаю» є мед із різнотрав’я, акації, липи, соняшнику та фацелії. Чи змінюються з роками смаки покупців? Який мед сьогодні обирають найчастіше?

 - Нічого глобально не змінюється. Люди хочуть мед, який не кристалізується. Він завжди в топі. Це травневий, липовий, акацієвий мед. Акація взагалі не піддається кристалізації практично ніколи.

Коли закінчується оцей першочерговий мед, про який ми говорили вище, то з’являється лінійка крем-медів. Він дуже подобається людям.

Мед

 - Чим він відрізняється від звичайного меду?

 - Він цікавий тим, що через зміну кристалічної решітки мед стає пастоподібним протягом дуже тривалого часу. Взагалі крем-мед вигадали у Канаді, бо у них були дуже великі медозбори з ріпаку. А ріпаковий мед дуже швидко кристалізується. Буквально за тиждень після відкачки його можна колоти молотком або сокирою. І була створена технологія кремування. Це такий великий міксер, який збиває цей мед протягом 5 діб різними циклами. Після цього він стає пастоподібним і більше не змінює свій стан. У процесі кремування ми додаємо туди різні домішки – дегідратовані ягоди, фрукти. Я спостерігаю, що бджолярі тяжіють до кокосового та шоколадного крем-меду. Хоча є і ексклюзивні смаки – наприклад, з халапеньйо.

Крем-мед

 - Як народжуються нові смаки? Ви орієнтуєтеся на запити покупців чи більше експериментуєте самі?

 - Не треба вигадувати те, що давно вигадано. Є інтернет, є багато колег, які давно цим займаються, ми спираємося на їхній досвід. Людям дуже подобається смак «лайм-м’ята», нагадує мохіто. Є дуже смачний різновид – «обліпиха-апельсин», взимку він просто розлітається.

 - Які поєднання здивували навіть вас?

 - Я можу сказати, що здивувало, але саме ми поки що цього не робили. Це крем-мед з халапеньйо та з полином. Я б це не їв постійно, але смак дійсно неймовірний.

Про сучасне бджільництво: «Людям більше не цікава бездушна баночка»

 - Чи змінилося взагалі ставлення українців до меду? Це досі передусім звичний продукт «до чаю і від застуди» чи люди почали сприймати його інакше?

 - Мені здається, що багато чого змінилося. Найперше – покоління. Раніше був культ меду. Це був продукт на рівні горілки, яким можна було розрахуватися. По-друге, не було різниці, який саме мед перед вами. Бабуся просто казала, що купила мед, а який саме – ні. Я пам’ятаю, що він кристалізувався і його можна було мазати на хліб. А зараз люди мають певні смаки, запити. Наприклад, їм дуже цікавий гречаний мед. Мені це малозрозуміло. Бо якби ви мали змогу брати участь у його отриманні, то, мабуть, переглянули своє ставлення до нього. Запах, який виділяє гречаний мед при відкачці, взагалі не смачний, м’яко кажучи.

У нас немає гречаного меду. Бо це треба домовлятися з аграріями, щоб вони висівали саме ту гречку, яка виділяє пилок у процесі цвітіння. Адже зараз мало виділяється, ми того року з цим зіткнулися. Жодного збору не вийшло з гречки. Агроном, з яким потім поспілкувалися, сказав, що саме ця культура, біля якої ми були, не виділяє пилок. Треба ще пошукати ту, яка виділяє. Тому зараз на ринку багато фальсифікату. Справжній гречаний мед справді дуже важко знайти.

Також, повертаючись до питання, людям хочеться бачити, як виробляється мед. Ми ще на Луганщині (сподіваюся, що й тут повторимо цей досвід) брали звичайну медогонку, рамки з запечатаними сотами й проводили майстер-класи на ярмарках. Це було дуже цікаво людям! Вони хочуть бачити цей цикл, зануритися у виробництво. Їм більше не цікава бездушна баночка, яку хтось привіз. Ми робили тури на пасіку на Луганщині. Зараз ми створили сторінку в інстаграмі, показуємо процеси.

Луганщина

 - Наскільки сучасному пасічнику взагалі доводиться стежити за трендами й змінюватися разом із ринком? Чи достатньо сьогодні просто виробляти якісний мед?

 - Все залежить від мети, яку перед собою ставить пасічник. Якщо він займається промисловою пасікою і продає свій мед виключно гуртом, то йому це не потрібно взагалі. Йому важливо знайти агрономів, аграріїв, які мають великі поля медоносних культур і на цьому працювати. Я максимально розумію цей підхід. Мінімум витрат на рекламу та популяризацію, відсутність потреби стояти на ринку, максимум профіту. А ось такі унікали, які активно популяризують бджільництво та задають тренди, — це сьогодні рідкість. Бо цим треба займатися, докладати зусиль. Моє особисте бачення – треба бути більше відкритими до людей, тому що, насамперед, покупець хоче отримувати щось якісне й не бездушне. Ми хочемо, щоб це була не стара добра трилітрова банка меду з якоюсь пластиковою кришкою, а щоб це було красиво, зі зворотним зв’язком. Нам дуже важливий фідбек, завжди прошу його надати. Я не проти, якщо люди пишуть у коментарях конструктивну критику, це допомагає працювати над помилками та рости. Наприклад, декому не подобається пластик, у який ми фасуємо. Ми продумали та зробили воскову банку. У неї наливається мед та за допомогою температури закривається. Це максимально екологічно. Ми намагаємося відповідати топовим запитам, дослухаємося до людей.

Продукція

 - Ви інвестуєте в нове обладнання. Наскільки технологічним сьогодні стало бджільництво і що змінилося в роботі пасічників за останні роки?

 - Все дуже технологічно. Традиції збережені, проте все стає легшим для бджоляра. Наприклад, раніше медогонки були ручні, зараз – автоматичні. І так у всьому. Єдине, що не можна автоматизувати, – взаємодію людини з бджолою. Хоча є вже електронні ваги, які надають інформацію про вагу вулика протягом дня. У технологіях ми значно просунулися. У нас дуже багато підприємств та аматорів, які на сьогодні виробляють це обладнання. Кожного року щось оновлюється. З обладнанням у бджільництві така ж історія, як із випуском iPhone (посміхається – ред.).

Чернігівщина

 - Яким був останній сезон для українських пасічників? Що сьогодні найбільше впливає на кількість і якість меду? Як щодо безпекової ситуації?

 - Щодо безпеки, там останнім часом спокійніше, ніж у Києві. Загалом же, наприклад, якщо взяти минулий сезон, він був дуже поганим. Тому що була холодна весна. А погода дуже впливає на виробництво меду. Наприклад, може померзнути акація. І не буде того травневого меду. Чи буде мало. Така сама ситуація з потравою бджіл аграріями, ми про це говорили вище.

Проте особисто для нас минулий сезон був непоганим, тому що на Чернігівщині дуже багато засіяли соняшнику й він дуже класно дав медозбір, на відміну від Полтавщини чи Дніпропетровщини. Цього року ситуація в цілому краща. Всі бджолярі добре зібрали і липу, і акацію.

Робота

Про екотуризм: «Це моя віддушина, де я відновлююся та відпочиваю»

 - Серед ваших планів — створення простору для екотуризму й апітерапії. Як виникла ця ідея і яким ви бачите цей простір?

 - Я сам так у бджільництво й потрапив (посміхається – ред.). Хоча я себе ще не вважаю стовідсотково бджолярем. Просто щиро цим займаюся та цікавлюся процесом. І вкладаю гроші, звісно.

Це моя віддушина, де я відновлююся та відпочиваю. Такий собі ретрит. І тому бажання ділитися цим іде зсередини. Почалося все ще на Луганщині, коли я допомагав бджолярам як адвокат-волонтер. Мені тоді все показали й так народилося захоплення. Я ним ділився з родиною, друзями, потім це переросло у «зелений туризм». Багато людей приїжджало. Концепція така – людина приїжджає на пасіку, тут апібудиночок, мангальна зона, простір для чаювання, квітковий трав’яний збір. Ми купили красивий самовар на дровах, щоб можна було чаювати. Ви можете подивитися на бджіл, поспілкуватися з пасічником, поставити питання, відкачати мед, почаювати місцевими трав’яними зборами. Це можливість виїхати за місто, відпочити, зловити сільський вайб. І бажано, щоб це було недалеко від міста. Ми встигли попрацювати останнє літо перед вторгненням. Потенціал був величезний, але не судилося. Зараз хочемо це відновити на Чернігівщині.

Луганщина

 - Яким ви бачите «Медодай» за кілька років? До якого масштабу хочете вирости?

 - Насамперед хочу, щоб він став самозабезпечуваним, сталим бізнесом з доходом. Я б хотів, щоб цей бренд об’єднував усіх нас, тому що він створений переселенцями, дуже багато ВПО звертаються та підтримують нас. Це дуже важливо. Бо, як кажуть, якщо хочеш підтримати друга, купи у нього щось. Люди це розуміють і це дуже приємно. Я б хотів, щоб до нас приїжджали, спілкувалися, об’єднувалися.