«Я просто дозволила собі жити»: як журналістка з Луганська почала нове життя у Греції

Ірина Розова у 2014 році виїхала з окупованого Луганська до Києва, де працювала журналісткою на телеканалі. Після початку повномасштабного вторгнення вона знову була змушена залишити дім — цього разу після того, як дві ракети пролетіли буквально над її дахом. Ірина поїхала до Греції, спочатку плануючи повернутися в Україну за місяць-півтора.

Але поступово її життя змінилося: вона вступила до університету в Салоніках, вивчила грецьку, знайшла роботу в міжнародній компанії, почала малювати та вести YouTube-блог. Каже, що в якийсь момент просто дозволила собі жити, не боячись майбутнього.

Про переїзд до Греції, нове життя, роботу, навчання та те, як вона наважилася почати все спочатку, Ірина Розова розповіла в інтерв’ю SD.UA.

 - Як ви потрапили до Греції?

 - Коли почалося повномасштабне вторгнення, так сталося, що дві ракети пролетіли буквально над моїм дахом у Києві. Мені здавалося, що вони летіли у моє вікно. До того я не планувала кудись виїжджати, чекала, щоб поїхати на роботу, на інтерв’ю, але всі плани змінилися за одну секунду – коли я подивилася у вікно. Річ у тім, що коли вперше у Луганську в 2014 році були атаки й стрільба, я була майже в епіцентрі. Моя квартира була на краю міста, і там тривали бойові дії. Спочатку я спостерігала 24 на 7, і ніякого страху не було. Хоча там не було безпечно. Декілька місяців жила без світла, води, продуктів, яких не можна було придбати у магазині. Я там сиділа. Однак коли це повторилося в Києві, у мене в голові все перемкнулось. Це не про те, що був великий страх. Я просто в якийсь момент вирішила, що беру свою маленьку валізу, і йду не на роботу, а на вокзал. Через два дні я була у своєї подруги в Греції, в Афінах.

Ірина Розова

 - Як швидко ви почали будувати довгострокові плани – про навчання, роботу, заняття?

 - Коли я опинилася в Греції, я думала, що буду тут максимум місяць, може півтора, і повернуся працювати та жити в Україну. В Києві реалізувалася мрія мого життя, я не хотіла прагнути чогось більшого. Робота, яку я любила, і де могла працювати хоч до пенсії. Тому жила в подруги та очікувала, що тиждень-два, і поїду. Я не була думками інтегрована в Грецію, залишалася ще в Києві. Тоді зі мною зв’язалася викладачка, з якою я ще до вторгнення двічі на тиждень займалася онлайн грецькою мовою з України. Мала мінімальний рівень знань, просто могла читати й деякі слова говорити. В Афінах вона сказала: «Іро, ти маєш вступити до університету та навчатися, вже березень, треба дуже швидко підготувати документи». Як виявилося, всі університети в Греції безкоштовні, так само для іноземців. Я почала збирати папери, але все ще думала про повернення.

Ірина Розова

 - Чим особлива освіта у Греції, розкажіть зі свого досвіду?

 - Тут університети виглядають так, ніби вчора були німці та все розбомбили. Ти заходиш до аудиторії, а там студенти можуть курити, всі стіни в графіті, якісь барикади, щось фарбою написано. Враження, що ремонт там взагалі ніколи не робили. Однак система вступу дуже цікава. Викладачка сказала мені, що найкращий університет країни – це Арістотеля в Салоніках. Для іноземців достатньо було перекласти атестат і свідоцтво про народження, і жодних іспитів. У мене був відмінний атестат, тому мала максимум – 20 балів, вступай хоч на лікаря. Я обрала університет Арістотеля, грецьку філологію. І за рік мала вивчити мову до рівня В2, щоб іти вчитися. Так я здала мову, отримала сертифікат та пішла на навчання.

Ірина Розова

 - Чи важко було влаштуватися на роботу?

 - У Салоніках я знайшла роботу, де потребують людей, які розмовляють кількома мовами, наприклад, моя українська та англійська. Зараз просто працюю в офісі міжнародної компанії з контентом та соцмережами. Я, згідно з контрактом, не можу розголошувати деталі проєкту. Але роблю те, що вмію. Мені кажуть: «Напиши 10 аркушів про те й те». І я пишу. У нас було скорочення, то допоміг мій диплом про вищу освіту в Україні. Звільнили багато людей, а мене, з освітою, залишили. Я раніше думала: «Як же я буду без своєї роботи, я ж нічого не вмію». Але тут зламалися стереотипи. І все працює. Тепер думаю, що немає поганої роботи. Але цю справу – писати – я роблю найкраще.

 - Картини, створені вами у Греції, можна побачити на міжнародних онлайн-галереях. Розкажіть, будь ласка, про свій шлях до мистецтва та те, як ваші роботи потрапили на світові маркетплейси?

 - Після переїзду в Салоніки я почала відвідувати курси живопису. Так трапилося, що вони зовсім поруч із домом, де я тепер живу, і до того ж безкоштовні.

А потім думаю: «Мені так подобається займатися живописом, і цікаво, де зараз у Європі продають картини». Заходжу з комп’ютера на ще невідомий мені тоді сайт – дивлюся, а там продають роботи з усього світу. І дуже багато з України. Такі шикарні сайти, і ці роботи, і все. І через пів місяця я вже була на цій онлайн-галереї. Я розмістилася і встановила сміливу ціну – 4 тисячі євро за одну картину. Подумала: «Я ж нічого не втрачаю, а мої роботи – це досвід усього життя, тільки на папері».

Робота Ірини

 - Розкажіть, будь ласка, про що ваші картини?

 - Я собі дозволила все. Вирішила так: «Що захочу, те й буду малювати». Наприклад, у мене є Bird Strike – картина, де багато крові, так я тоді відчувала.

Bird Strike

Також є те, що мене надихає. Можливо, хтось колись вважав, що є речі високі, а є невисокі. Думаю, що варто від цього звільнитися. Мені дуже подобаються фотографії Романа Пєтушкова з Києва. Слідкую за ним в Інстаграмі. Іноді його світлини мають дуже потужний посил. У нього фотографія була – обгорілої ворони під час обстрілів столиці. І у мене тепер є картина з цією вороною.

Просто бачу якийсь момент у житті, і він у мене має особливий відгук. Тоді просто малюю. Якби у мене була ціль, що потрібно те і те створити, мені було б важко. А так я хочу це намалювати, і у мене виходить. Буває, кажуть: «Намалюй портрет якогось президента, це буде популярним, продаси себе». Або у соцмережах показуєш відео, як ти малюєш, наклав популярну пісню, і це залітає. Однак я в цю сторону не йду.

Ірина Розова

 - Звідки черпаєте натхнення для творчості?

 - Мої картини – відображення мене. Я подобаюсь собі як витвір Бога. Він створив мене такою прекрасною. І так кожну людину. Всі рівноправні. Це те, що робить роботу мистецтвом – коли ти не просто створюєш картину, а передаєш внутрішній посил, відчуття, ось цю енергію. Подібно, як вірш може бути, скажімо, про потяг. А ти прочитаєш – і бачиш, що це про любов чи про відчай. Мистецтво промовляє через те, що не побачити на перший погляд. Так само захоплююсь морем, подобаються пейзажі, люблю птахів. Радію, коли комусь показую свої картини, а вони захоплюються. Хоч я ще не є професійною художницею, але мені дуже приємно.

Ірина Розова

 - Чи доводилося переживати закордоном моменти кризи та безвиході?

 - Це більше було у мене в голові. Коли шукала роботу, думала: «Якщо я опинюся на смітнику, окей. Але ж я дію!» Ми завжди щось робимо. Тому – ні. Я просто в серці кажу: що б не було, я довіряю Богу і просто не буду боятися. Страшно, коли ракети летять, а ти сидиш в цьому бомбосховищі, чи в тебе діти, і оце все бачать. Це страшно. А тут що? Нічого страшного немає.

Життя добре, коли ти його не боїшся. І тоді ти дієш, а навколо тебе само якось влаштовується. І так я просто дозволила собі жити, відпустивши страхи. Просто я не вірю в такого Бога, який мене створив, але буде так, що не зможу купити собі їжі. Між іншим, вивчаючи тут грецьку мову, я можу читати Святе Письмо в оригіналі. І тепер про це знімаю свій блог на YouTube. Маю власну аудиторію, яка дивиться регулярно.

Ірина Розова

 - Чи відчуваєте ви особливості умов життя, пов’язані з тим, що Греція є країною ЄС?

 - Я говорила про освіту, що тут мінімізовано фактор корупції під час вступу. Також тут обстановка навколо дуже сприяє розвитку та настрою, щоб жити та мати амбіції. Я не відвідую організацій на кшталт «Українці в Греції», живу з тими людьми, яких зустрічаю на шляху. Однак при цьому відчуваю себе, як вдома. У мене є друзі українці, з якими спілкуюся на роботі. Однак і з греками не шукаю розділення. Я людина, яка хоче діяти та творити, бути інтегрованою у світ, отримувати досвід спокійного життя. А ще – намагаюся, живучи тепер у Салоніках, приймати дійсність такою, як вона є, та не зупинятися.