Епізод, про який хочу розповісти, пов’язаний з приїздом до Сєверодонецька відомого поета Євгена Олександровича Євтушенка. Цитата з його вірша “Поет в Росії – більше, ніж поет” зараз уже стала загальноприйнятною, коли мова заходить про особистість такого рівня, як її автор – поет, прозаїк, публіцист, кінорежисер, фотохудожник, автор телевізійних передач, а тоді ще й народний депутат СРСР.
Сталося це 12 жовтня 1989 року. Я тоді був головою Клубу любителів поезії. Тож напередодні, 10 жовтня, телефонує мені Йосип Борисович Курлат і говорить, що тільки-но йому зателефонував із Ворошиловграда письменник і журналіст Микола Ночовний і повідомив про приїзд у Ворошиловоград Євгена Євтушенко, який тоді був народним депутатом СРСР. Той прибуває як довірена особа відомого журналіста із “Литературной газеты” Юрія Щекочихіна, якого тоді висунули в народні депутати від Ворошиловграда. Так як візит планувався коротким і напруженим, то Євтушенко просив повідомити про приїзд свого друга Й. Курлата, з яким вони вчилися колись в Літературному інституті, з тим, щоб зустрітися з ним у Ворошиловграді.
Йосип Борисович поцікавився моєю думкою відносно можливості запросити Євтушенка до нас у місто. Я телефоную замдиректора ПК хіміків Світлані Іванівні Поповій, яка теж була членом клубу. Вона пропонує варіант – запросити через Молодіжний центр “Азоту”, а ПК хіміків надасть зал і допоможе в організації творчої зустрічі з поетом.
В обідню перерву з іще одним членом КЛП – журналістом “Северодонецкого химика” Семеном Перцовським складаємо текст запрошення. Ось він.
Уважаемый Евгений Александрович!
Мы рады Вашему приезду в нашу область. Очень хотелось бы, чтобы Вы познакомились с городом химиков, кибернетиков, строителей – Северодонецком. Здесь очень много людей, которых искренне волнует Ваше творчество.
В свое время наш народный театр ДК химиков в числе первых в стране поставил спектакль по Вашей поэме «Братская ГЭС». Наш Клуб любителей поэзии проводил свои вечера «Сам себя на земле ищу» и «Поэт в России – больше, чем поэт», посвященных Вашему творчеству. Клуб друзей кино «Панорама» организовал кинопоэтический вечер по Вашему кинофильму «Детский сад».
Не оставило равнодушным Ваше выступление на Съезде народных депутатов СССР.
И вот теперь, узнав о Вашем приезде в наш край, северодончане надеются, что Вы найдете возможность встретиться с нами.
Все организационно-материальные вопросы будут решены.
Секретарь горкома комсомола А. Образцов.
Через секретаря комсомольської організації “Азота” Володимира Котова вийшли на секретаря міському комсомолу Анатолія Образцова. Той ідею підтримав і лист погодився підписати. Диктую по телефону текст його секретарю і після роботи забираю. Їду до Курлата. А у того високий тиск, боїться що рейсовим автобусом може не доїхати. О восьмій вечора телефонуємо відповідальному секретарю товариства книголюбів Людмилі Федорівні Михайловський, яка завжди підтримувала наші навкололітературні начинання. Вона зв’язується з головою товариства В. Д. Солодким, і той обіцяє до ранку знайти автобус.
11 жовтня о пів на дев’яту ми, тобто Курлат, Михайловська і я, були вже у Ворошиловграді на вокзалі. Там, на пероні, крім нас кучкувалися ще кілька десятків зустрічаючих Євтешенка: представники “команди” Щекочихіна, письменники, журналісти, і, звісно, представники влади. Від кореспондента “Литературной газеты” Сергія Кисельова дізнаємось про програму візиту: о 12 годині – виступ в медінституті, о 13 – педінститут, потім обід, о 16 годині – виступ на тепловозобудівному заводі, о 19 – ПК імені Леніна, а вранці наступного дня о 7.00 від’їжджає поїздом назад до Москви. Оцінили свої шанси як нульові.
Прибуває поїзд. Перед вагоном натовп зустрічаючих. Стоїмо скромненько позаду натовпу. Двері розчахуються і з’являється висока фігура поета. Він, посміхаючись, оглядає тих, хто стоїть внизу перед вагоном. Ще стоячи зверху побачив у натовпі знайоме обличчя Курлата, сходить, і насамперед тепло обіймає друга. В цю коротку мить Йосип Борисович встигає сказати, що хоче запросити його в Сєверодонецьк, і отримати відмову, бо післязавтра тому потрібно бути в Москві. Тоді Курлат пропонує йому взяти лист від нас на пам’ять і вкладає його Євтушенку до кишені. Короткі вітання із зустрічаючими – і натовп тихо поплив по перону до вокзалу. Засмучені, ми потяглися слідом.
Але перон довгий. Поки йшли, Євген Олександрович устиг прочитати лист і осмислити його. Біля машини відізвав Курлата – тридцятисекундні перемовини. З’явилась надія на успіх. Якщо ми завтра привеземо його в Сєверодонецьк, гарантувавши попередньо готель і відправку літаком на Москву, то він, можливо, зможе завтра провести дві зустрічі із сєверодончанами.
Півгодини з Михайловською сиділи на телефоні, утрясаючи організаційні питання. До медінституту ми поїхали, маючи потрібні гарантії.
12 жовтня Михайловська з Курлатом їдуть у Ворошиловград і привозять Євтушенка в місто. Везли “Жигулями”, новою “сімкою” Михайловських, за кермом був її чоловік. Згодом Людмилі Федорівні довелось вислухати докори з боку міськкому партії за те, що везли поганою машиною, та ще й без охорони. А якби щось трапилось з народним депутатом!
Привезли і поселили в готелі “Центральний”. Вдень він повинен був поспати, щоб увечері бути у формі, і провести дві творчі зустрічі у Великій залі ПК хіміків. Проте відпочити йому не випало, бо вже підключився міськком і його повезли обідати, а обід, звісна річ, затягнувся.
Оскільки приїзд був позаплановий і несподіваний, то ніякої реклами не було. Білети поширювали через ПК хіміків, Молодіжний центр і Товариство книголюбів. Довелось попобігати всім. Не обійшлося без певних накладок, коли на одне місце претендувало двоє. Проте, у підсумку – зала була повна на обох виступах.
Перед виступом я зайшов до Євгена Олександровича в кімнату за сценою з якимись організаційними питаннями. Він попросив мене посадити в залі чоловіка, який знаходився в цій кімнаті. Це було непросто, бо всі місця були зайняті. Все ж удалося прилаштувати його в першому ряду. Ця людина представилась як Михайло Кац з Донецька. Він виявився давнім другом Євтушенка, який давно вже їздать з поетом по країні. Потім уже Євтушенко розповідав, що тому навіть доводилось няньчитись із дітьми Євтушенка, заміняючи їм тата і маму, коли поету з дружиною випадало бути відсутніми дома.
На сцену поет вийшов у сценічному одязі – брюки і сорочка навипуск чорного кольору з блиском, із-за якого фотографії пізніше війшли не дуже вдалі. Хоча за сценою перед концертом він був у хорошому джинсовому костюмі і білій сорочці, теж, ніби, підходящий одяг для подібного виступу.
Дві зустрічі пройшли на одному диханні. Неповторно читаючи вірші і відповідаючи на записки, поет підкупав щирістю, душевною щедрістю і ерудицією. В залі стояла тиша. У багатьох були у руках блокноти, зошити, куди поспіхом записували відповіді Євтушенка на питання із залу. Панувала атмосфера довіри і взаєморозуміння. Для багатьох поет був часткою їх недавньої молодості. Під кінець багато сєверодончан виходило на сцену, дарували квіти, якісь сувеніри, дякували. Мені запам’яталися виступи режисера народного театру Володимира Ажиппи, який свого часу першим у країні ще в 1969 році поставив у Сєверодонецьку спектакль за поемою “Братська ГЕС”, і викладача інституту, активного книголюба Антоніни Шарко.
Наші старання увінчалися успіхом. Ті, хто попав на ці зустрічі, залишилися задоволеними, і потім ще довго згадували зустріч із Євгеном Євтушенком.
Після виступів у Палаці культури ми чекали поета на квартирі у Курлата, де приготували куплені вскладчину нехитру випивку і закуску. Але тут втрутилися керівники міста, запросивши його на вечерю в ресторані “Сіверський Донець”. Було вже досить пізно, близько одинадцятої години. Ми боялись, що якщо вечеря затягнеться, то нам не вдасться поспілкуватись із поетом в неформальній обстановці. Євген Олександрович пообіцяв не затримуватись і обов’язково до нас приїхати.
Так і було. Близько опівночі ми вже сіли за стіл. Всіх присутніх було 15 чоловік: Євтушенко з Кацом, Й. Курлат з Т. Литвиновою, Л. Михайловська з чоловіком, викладач музучилища Р. Підгаєцький з дружиною і їх подругою, художник В. Цвітний з дружиною-журналісткою Л. Цвітною, популярний на той час у місті поет О. Фатєєв і три представники КЛП – С. Попова, С. Перцовський і я.
Стіл був замалий для такої компанії, тому повсідалися навколо нього досить щільно. Налили чарки. Пора тост виголошувати, та ніхто не наважувався почати. Я сидів поруч з гостем, тож взяв на себе цю повинність. Говорив щось про поезію і її втілення в особі Євгена Олександровича. Тут він мене обірвав, не погодившись з тим, що він є уособленням поезії. Я трохи зніяковів, виправився і все ж випили за поезію.
Згодом він попросив відрекомендуватись всїх присутніх. По черзі розповідали про себе. Запропонував почитати вірші Тетяні Литвиновій. Та довго шукала свій блокнот з віршами, помітно хвилювалась при читанні. Коли черга дійшла до Саші Фатєєва, всі дружно почали просити і його почитати свої вірші. Він був улюбленцем сєверодонецької публіки. На всіх вечорах в “Літкафе”, які організовувало Товариство книголюбів, він незмінно користувався успіхом. Вірші його вирізнялися образністю й індивідуальністю, і читав він їх неповторно. Саша без особливого хвилювання, у крайньому разі, без помітного, прочитав кілька віршів і скромненько лишився стояти у двірномі прорізі, притулившись до одвірка. Євтушенку вірші сподобались. Він відзначив удалі рядки, десь вловив неточності. Треба віддати належне, що на слух він вловлював вірші відмінно. Курлат сказав, що готується книжка Фатєєва, і Євтушенко погодився підписати передмову.
Розмова перейшла на щось інше. І раптом Євген Олександрович майже скрикнув: “Ух ти! Який кадр красивий!”. Всі різко повернули голови в сторону, куди дивився Євтушенко. Там, у двірному прорізі, стояв Саша, в якому було щось єсенінське. Композиція дійсно була чудова. Перцовський одразу дістав свій фотоапарат і запропонував його Євтушенку. Всі, прекрасно знаючи майстерність поета і як фотохудожника, почали умовляти його зробити знімок. Той навіть взяв фотоапарат у руки, та умовити не вдалось. Відмовився, мотивуючи тим, що звик до своєї камери, а тут може не вийти, ми ж потім будемо говорити, що фотографії робив Євтушенко. Йому не хотілось після себе лишати неякісну роботу.
За столом багато розмовляли. Всього вже не пам’ятаю. Час був перебудовний, всі активно слідкували за перебігом подій у Верховній Раді. Пам’ятаю, що обговорювали виступ Євгена Олександровича і жартували над його пістрявою сорочкою, в якій він виголошував свою яскраву, образну промову. Проте, в основному, розмова була серйозною Я сидів поруч, збоку від нього, і мені запам’ятався його серйозний, вдумливий погляд, яким він дивився на співбесідника.
Гріх було не скористатися моментом, щоб не взяти автограф, і навіть кілька. Мені на книжці своїх віршів розмашисто і нерозбірливо написав: “Дорогому Сереже Каленюку мое захлебнувшееся Ку-ка-ре-ку!”. Всі його надписи були оригінальні і індивідуальні, але довго над ними він не думав.
Наше спілкування продовжувалося до опів на четверту ранку. Не пам’ятаю, щоб Євтушенко вставав із-за стола. Якщо інші вставали, розминались, підходили один до одного, то він всю ніч просидів, не встаючи. Тільки іноді розминав у руках сигарету, брав її до рота, але не курив. Мабуть, кидав курити.
Розходились уже пішки по нічному місту. В готель Євтушенко потрапив близько п’ятої ранку. Проживав він у готелі “Центральному” в двомісному номері, досить пошарпаному, який ніяк не тягнув на люкс. До речі, в готелі навколо Євтушенка не було ніякого ажіотажу, ніхто і не знав, що це народний депутат СРСР, всесвітньовідомий поет, який до “Центрального” зупинявся в готелях 64 країн світу. Чергова, котрій довелося відчиняти двері, накинулась на нього – що це за гості такі, які поночі шастають, спати заважають.
Уже о восьмій ранку Євтушенко зателефонував Михайловській:
- Ви мене сніданком годувати збираєтесь?
На цей момент він уже переконався, що ресторан у готелі на ремонті, і самотійно поснідати йому не вдасться.
Людмила Федорівна швиденька зібралась і – до нього. Але ж чим годувати гостя? Хто ж міг припустити, що після безсонної ночі він так рано підніметься. В номері у Євтушенка вже був його друг Міша Кац. Поки думали де і як поснідати, прибув представник від міському партії, щоб відвезти його на сніданок в “Сіверський Донець”. Треба віддати належне – досвід зустрічати гостей у міськомі був, не те, що у нас – дилетантів.
Погода стала погіршуватись. Виліт літака все відкладався. Сніданок поступово перейшов в обід. Працівники міськкому і виконкому встигли поспілкуватися з Євгеном Олександровичом, підміняючи один одного. Відлетів він на Москву близько 16 години. Після чого відразу стало посипати снігом.