Синецький: брід, пором, селище і міст

Синецький міст, який ще називають Пролетарським, почали зводити, коли поблизу Лисичанська розпочалося будівництво нафтопереробного заводу. У 1975 році міст з’єднав будівництво нафтогіганта з підприємствами будівельної індустрії Сєверодонецька. Однак офіційно його ввели в експлуатацію лише в 1981 р., бо крім власне моста треба було побудувати спуск, під’їздні шляхи та дороги до сєверодонецьких підприємств.

Наступного року можна буде відзначати 40-річчя його експлуатації. Не такий і старий міст, проте потребує ремонту. Але міст має давню історію.

До цього бетонного моста тут були й інші мости-попередники, але недовговічні. По весні їх зносило. На палі, якщо вони лишилися, клали новий міст. Але часто льодохід зносив і палі. Тож основним засобами подолання річки тут були пором і човни.

Такий міст довго не тримався

Першою переправою через Сіверський Донець на території нинішніх міст Лисичанська і Сєверодонецька, задовго до їх появи, був Боровський перевіз на давній татарській дорозі, яка називалася Кальміуська сакма. Татарські кінні загони, які йшли на Москву, спускалися з Лисичанських пагорбів до Дінця, і Боровським перевозом переправлялися на лівий берег.

Спускалися вони найдовшим і пологим байраком, який тоді називався “Рубєжний буєрак”, тобто Рубіжний байрак, що був не такий крутий, як інші яри правобережних пагорбів. По ньому навіть текла водичка, була якась рослинність. Цей байрак розташований за заводом “Пролетарій”. Очевидно, назва походить від того, що лежав він на рубежі між “кримською стороною”, як називалася тоді територія правого берега Сіверського Дінця, та “ногайською стороною” – лівим берегом річки. Зараз це досить велика балка, яка розташована за склозаводом “Пролетарій”, по якій була прокладена залізнична колія для вивозу вугілля.

Спустившись до Дінця, подорожні, хоч татари, хоч московські посли чи ще хто, проходили берегом ріки до місця броду біля нинішнього Павлоградського мосту, і там долали Донець. Чому не зразу після спуску? А тому, що на лівому березі, на відстані близько кілометра від гирла Борової, від Дінця відходив проран, який називався Гадючий яр. Він був глибиною кілька метрів і йшов у напрямку до старого русла Борової. Після весняних повеней у ньому ще довгий час лишалася вода. Утворювався ніби острів між Сіверським Дінцем, Боровою і Гадючим яром. У першій половині ХVIII ст. на цьому “острові” розташовувалася Воєводівка. Це вже пізніше вона від повеней перемістилася подалі від Дінця на правий берег Борової, де знаходиться й зараз. Річка Борова, яка протікала по піщаній поверхні, була багата проранами. Довгий проран був і на правому березі Борової, він лише трохи не доходив до сучасного залізничного моста на Боровій.

По ньому і пустили русло Борової у 1930-х роках, коли почалося будівництво хімкомбінату, щоб відвести Борову подалі.
Від Гадючого яру зараз і сліду не лишилося. На початку 1970-х, коли почалося будівництво дороги до Синецького мосту, його засипали. Можна сказати, що прямо по ньому проклали дорогу.

Боровський перевіз-1939

Отож, щоб не долати водну перешкоду двічі, сакма в давнину спускалася Рубіжним байраком до Дінця, проходила правим берегом і в районі нинішнього Павлоградського мосту долала Сіверський Донець.
Довгий час вважалося, що до середини ХVIII ст. правий берег був не заселений. Але на картах 1748-1750-х років можна бачити посеред Рубіжного байраку слободу Пущуровку. Коли у 1754 році тут мали розселяти слов’яносербські роти, то геодезисти Рубіжний байрак на карті підписали як “Синецкий брод”.

А топонім Рубіжна лишився у назві колишньої Пущуровки, яка перетворилася на “деревню Рубежная” сербського секунда-майора, потім полковника Рашковича. Рубіжною вона була аж до 1930 року, коли стала Пролетарськом, а свою назву віддала спочатку залізничній станції, потім і селищу завода “Русско-краска”.

Вперше топонім “Синецкий” появився на ландкарті Слов’яносербії 1754 року на правому березі Сіверського Дінця

“Военно-топографо-статистическое описание Екатеринославской губернии. 1821 г.” подає опис переправи Великої польової дороги через Донець: “В д. Рубежной находится два хороших парома, из коих каждый может поместить одну пехотную роту. Место сие называется Синецким Бродом и служит Камуникационным пунктом Екатеринославской и Воронежской губернии”.

На військово-топографічній карті 1861 р. видно, що дорога до порому з лівого берега підходить навпроти Рубіжного буєраку, а на правому березі продовжується за кількасот метрів в стороні, це вже практично по сучасній дорозі, яка проходить перед заводом “Пролетарій”. У ХІХ ст. в байраку активно взялися копати вугілля, тому дорогу змістили.

На карті 1861 року топонім “Синецкий брод” вже позначає пором на лівому березі Сіверського Дінця, але селища Синецький ще немає

Селище Синецький появилося лише на початку ХХ століття. Зрозуміло, що назва селища походить від назви Синецький брід. Хоча доводилося зустрічати багато версій походження топоніма: від прізвища поромщиків Синельников і Синецький, від розкольників-старовірів, яких називали синцями,що ніби-то заснували Синецький ще у XVIII ст. Але ж топонім Синецький появилася з приходом слов’яносербів, за два століття до появи селища Синецький.

Маю своє пояснення походження топоніму. У давнину рибу на глибині ловити не вміли, тож в слов’янські мови слово брід увійшло як позначення неглибокого місця річки або рівчака, де можна перейти на інший берег. А синець – риба, яка поширена у басейнах великих річок. Відомий зоолог, визнаний класик серед знавців риб Л. Сабанєєв писав, що під час нересту синець заходить на мілину на досить швидку течію і грає так, що у людини немає можливості перейти це місце вбрід. Синець водився у Дону, а на нерест заходив у притоки Дону коли люди ще не побудували гребель. От, мабуть, Синецький брід і був саме таким місцем, де нерестився синець.

А те, що Донець напроти Рубіжного байраку, або іншого якогось великого яру, з якого несе в річку під час дощів каміння, дерева, корчі, пісок і різну породу, буде мати меншу глибину, так це закономірно. Не дивно, що напроти Рубіжного байраку утворився брід, який отримав назву від риби, що любила нереститися на мілині.

Синецький повінь 1964

До появи Синецького моста переправа у цьому місці завжди була проблемною. Весняні повені, які були досить частими, заливали пойму річки аж до хімкомбінату. А з перевізниками теж були проблеми, про що часто писала лисичанська газета. Ось, наприклад, “Лисичанский рабочий” 20 березня 1953 року.

Синецька переправа-ЛР20.03.53

З точки зору топонімії непросте і цікаве місце. Рубіжний байрак став Синецьким Бродом і перемістився на лівий берег. “Деревня Рубежная” стала містом Пролетарськом, яке розчинилося в Лисичанську, назва перемістилася до залізничної станції Рубіжна, а в 1930 році до райцентру Рубіжне. Обидва топоніма — Рубіжне і Синецький перейшли з правого берега Сіверського Дінця на лівий. Навіть Воєводівка перемістилася з лівого берега Борової на правий.

Зараз, коли вже не існує міста Пролетарська, а тепер вже й заводу “Пролетарій”, очевидно, що назва Синецький міст залишиться як нагадування нам про не таку вже й коротку історію краю.

Читайте також: Історія Павлоградського моста

Для Сєверодонецьк-online