«Ми згорнули будівельний бізнес в Сєвєродонецьку з болем у серці» – Володимир Грищенко

Опубліковано 12.03.2021 - 21:33

Інше

«Ми згорнули будівельний бізнес в Сєвєродонецьку з болем у серці» – Володимир Грищенко

Володимир Грищенко – знакова людина для Сєвєродонецька. Його компанія «Мрія-Інвест» з початку 90-х років лише житлових будинків побудувала у місті 41, загальною площею понад 100 тисяч квадратних метрів. Такого будівництва не було навіть у обласному центрі.

Компанія має багато виробничих напрямків, деякі її розробки для пожежних-рятувальників та для медицини є унікальними. Виробництво працює й понині. Сам же Володимир Грищенко обіймав керівні посади у всеукраїнських і навіть міжнародних структурах.

Він стояв у витоків соціального діалогу в Україні, керував Федерацією роботодавців України, був Співголовою Національної соціально-економічної ради при Президентові України і в цій якості брав участь у розробці низки законопроєктів. Був одним з ініціаторів створення Українського союзу промисловців і підприємців. Як голова Всеукраїнської асоціації «Укрмолодьжитло» був заступником голови Наглядової ради Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву.

З 2004 року Володимир Грищенко був делегатом України на офіційних заходах ООН та ЄС, присвячених соціально-економічним відносинам. А з 2008 обраний від Європи членом вищого керівного органу Міжнародної організації праці – Адміністративної ради.

Розмовляємо з ним про перспективи будівництва на Луганщині і вирішення найбільшої проблеми переселенців з тимчасово окупованої території – житлової.

– Сім років минуло від окупації Криму, майже сім років, як почалася війна на Донбасі. У країні понад мільйон переселенців, переважна більшість їх живе на орендованих квартирах. Чи можна вирішити проблему житла для переселенців, Володимире Олександровичу? Ви бачите способи для цього?

– Однозначно. Більш того, я такі пропозиції надавав урядовим структурам ще у 2015-16 роках.

В Україні є відпрацьований механізм довгострокового кредитування на будівництво житла. Він діє багато років. Ви, мабуть, знаєте про молодіжне житлове кредитування. Я був розробником цієї програми, я її втілював на державному рівні та на етапі становлення був першим очільником цієї державної структури. Тобто я дуже добре знаю цей механізм. Його можна було б і сьогодні використовувати для вирішення проблем переселенців.

Для цього необхідні дві речі. Перший крок був зроблений, і я зі своїм компаньйоном Сергієм Поркуяном до цього, напевно, приклав руку. В перелік осіб, які мають право на кредитування, включені переселенці і учасники бойових дій. Але цього мало. Квадратний метр житла навіть у собівартості достатньо дорогий. Тому – це другий крок – треба було запровадити певні механізми.

Взяти молодіжне будівництво. Там дуже просто: ти береш під 3% житло на 30 років. Якщо в тебе є дитина, то ти не платиш відсотків взагалі. Якщо дитини дві – 25% тіла кредиту погашує держава. А якщо троє дітей, – то 50% вартості квартири. Коли я це розробляв, демографічна криза вже була, і це був стимул для молоді народжувати дітей.

Тепер повертаємося до переселенців та учасників бойових дій. От вам механізм!

Різні є переселенці. Є більш-менш заможні, а хтось все втратив. Тому передбачити декларування, щоб визначити майновий стан цього конкретного переселенця. Держава надає одному кредит під 3%, наприклад, іншому – безвідсотково. А комусь держава компенсує 50% чи навіть 75% від тіла кредиту при терміні повернення кредиту 30 років. Для цього треба включити до бюджету виділення коштів.

От як треба вирішувати цю проблему. Можна вигадувати нові механізми. Але – навіщо, коли існує відпрацьований?

Дуже важливо, що Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву – це розгалужена структура, яка на сьогодні опікується десятками й сотнями мільйонів гривень кредитних ресурсів, виданих за роки його роботи, і робить це професійно.

Я не бачу проблем, яких неможна вирішити.

– У 2019 я був на великому форумі «Міста солідарності» в Харкові, де обговорювалися шляхи вирішення проблеми. Одну з моделей тоді намагалися реалізувати в Одесі: переселенці створили кооператив – як колись були МЖК, але ж це треба організувати людей, отримати землю, потім шукати підрядників. Не кожний все це здолає.

– Тим більше, що цими питаннями треба займатися професійно. Це хибний шлях. А в тому варіанті, про який кажу я, не треба навіть нового механізму: лише внести зміни до існуючого положення. На форумі, про який ви кажете, виступав Олександр Вензель, голова харківського управління «Держмолодьжитла». Він розповідав мені про цей захід, суть його пропозицій була схожою.

Я чую, можновладці наші, президент там, заявляють про іпотеки… Смішно на це дивитися: люди не розуміють, що вони кажуть. Ну, іпотека є, а далі?

Спроможні сьогодні банки це робити для такої кількості переселенців? Велике питання. Хоча вони дають «добро», але складно такий кредит взяти. І звідки в переселенця кошти на повернення кредиту на квартиру плюс 7%? Та ще страхування іпотеки. Це нереальний механізм для більшості переселенців.

–А чому, як ви вважаєте, не втілили вашу пропозицію – про кредитування через «Держмолодьжитло»?

– В 2015 році мене запросили на зустріч в Міністерстві регіональної політики і будівництва. Перед цим я зустрівся з багатьма депутатами Верховної Ради. В мене є досвід роботи з парламентом, я розумію, як це робиться. Я зустрівся з ключовими людьми протягом кількох днів. Вони обіцяли підтримку.

Але далі керівники на рівні структур Мінрегіонбуду показали дуже негативну реакцію. Я пам’ятаю, хто, але не буду називати, відповів на пропозицію житлового кредитування для учасників бойових дій: «Кому, боевикам?!» (це він російською сказав). Ви уявляєте, які там настрої були? Там були просто вороги. Це були керівники середньої ланки, вони блокували ці пропозиції і ті не доходили до керівництва Міністерства та уряду.

І ці пропозиції не пішли. Ми заходили з різних боків – від громадських організацій переселенців, УБД. Тоді змінився керівник «Укрмолодьжитла», і він домігся внесення цих категорій громадян в перелік. Але зазначеного вище механізму не було передбачено. Тому і жодної копійки в бюджеті на ці цілі немає.

Є ще одна важлива умова для забезпечення житлом переселенців і учасників бойових дій. Це участь місцевої влади та місцевого самоврядування в такій програмі. Ви згадали форум в Харкові. А знаєте, чому він проводився саме у Харкові? Бо Харківська область лідер в Україні по будівництву житла для цих вразливих категорій. З обласного та бюджету міста виділяються великі кошти в програму «Укрмолодьжитла». За ці роки сотні родин переселенців і учасників бойових дій отримали житло.

Луганська обласна влада та керівники Сєвєродонецька підписують з «Укрмолодьжитлом» договори про наміри. Та коли доходить до виділення коштів, то усі зобов’язання забуваються. Виділяється такий мізер, що не варто і говорити.

– І це ключове питання: чи виділені на це гроші. Хочу вас запитати, Володимире Олександровичу про перспективи будівництва на Луганщині. Ваша компанія продовжує будувати житло у Сєвєродонецьку?

– Ми навіть в 2014 році здали будинок. Окупація Сєвєродонецька завдяки нашим Збройним Силам скінчилася досить швидко. Вже у серпні ми відновили будівництво будинку, який почали до війни. І кожен рік – 2016, 2017, 2018, ми здавали по житловому будинку. І в кожному будинку у нас отримували квартири переселенці, учасники бойових дій по вищезазначеній програмі, але без тих привілеїв про які я казав.

За цей час визрівала велика проблема. В 2019 році ми здали будинок наприкінці року. І я прийняв рішення більше не будувати житло в Сєвєродонецьку.

– А чому? Немає попиту?

– Є багато нюансів. Ми, починаючи з 1990 року будували житло, і були практично єдиними, хто будували в області. Були спроби в Луганську, але стабільно будували і здавали житло в експлуатацію лише ми. Практично кожний рік на всеукраїнському конкурсі ми отримували за здані будинки перші або призові місця з архітектури, якості.

В нас своє архітектурне бюро, самі проєктували житло, здійснювали технічний нагляд. Все – від початку до кінця так, як має бути. Структура створена роками і працювали в ній професіонали вищого ґатунку.

Дехто дорікає, житло «Мрії», хоч і якісне, та дуже дороге. Але запитання: де ми брали збірний залізобетон? Відповідь: у Харкові. Ви уявляєте – з Харкова возити плити?

– Ого! За 350 кілометрів?!

– Коли будують в Києві, у Вінниці – 10-15 кілометрів максимум. Сходові марші ми возили в тому числі з Запоріжжя. Фундаментні блоки – це не переднапружена конструкція, досить простий виріб – ми возили з Донецької області. Будівельної індустрії в Луганській області не існує. Тому в нас собівартість житла дуже висока.

І для того, щоб будувати, нам треба було формувати ціну, виходячи з собівартості. Через це, правильно ви сказали, – попит дуже слабкий був. Бо в Сєвєродонецьку дуже низькі ціни на вторинному ринку, а це віддзеркалюється на попиті первинного ринку.

Врешті-решт ми, починаючи з 2015 року, після здачі кожного будинку несли збитки. Останній будинок 2019 року – майже 2 мільйони гривень збитків. Зараз потроху розраховуємося, щось продаємо. З деякими партнерами йдуть суди – бо ми не розрахувалися.

– І яка вартість квадратного метру була в будинках «Мрії», наприклад, в 2019 році?

– 14 тисяч гривень.

– Собівартість, вочевидь, була б нижчою, якби існували на Луганщині виробники залізобетонних конструкцій.

– Та набагато! Набагато. Ми все возили з інших областей.

Але можна було вирішити цю проблему по-іншому. Для мене та моїх компаньйонів будівництво житла, МЖК «Мрія» – це як дитинка. І вся моя команда – фанати саме житлового будівництва. Ви ж розумієте, інакше у збиток би не будували.

Якби в нас були якісь додаткові до будівництва житла роботи, – ми б перекривали ці витрати. Це, звісно, не бізнес. Але ми б іще могли тягнути якось в надії, що все стабілізується. Та отримати будівельні підряди на Луганщині нереально. Згорнули будівельний бізнес на Луганщині ми з болем у серці.

– Але ж щороку обласна влада звітує про виконання робіт на сотні мільйонів гривень. Невже така потужна компанія, як «Мрія-Інвест» не могла перемогти на тендерах?

– Для того, щоб не наражати Ваше видання на судові позови з боку СБУ, поліції та органів влади, я закамуфлюю відповідь. У 2018 році сталася така історія. Колись я був членом Адміністративної ради Міжнародної організації праці, – це достатньо висока посада. У мене лишилися цікаві й серйозні зв’язки в багатьох країнах.

Виходить на мене колишній колега з Великої Британії. Каже: є один фонд з арабськими коштами, і вони шукають, куди їх вкладати. Я запропонував проєкт у Сєвєродонецьку. Куди ж іще? – В рідне місто, на рідну Луганщину.

Їх зацікавила ідея, приїхали фахівці, подивилися на місці – земля, комунікації, є все. Ми надали професійно підготовлені пропозиції. Перше враження – зацікавило. Після цього роз’їхалися, сказали: «Будемо вивчати». Я не знав, що це означає, а після їхньої відмови мені британський колега пояснив. Після першого візиту до Сєвєродонецька заїхали інші фахівці, які вивчають атмосферу, бізнес-клімат – вони приїжджали інкогніто. І потім мені вони просто відмовили, сказали «ні, нас не влаштовує». Пізніше британський колега пояснив, що «не влаштувало» через високі ризики корупції.

Тому підсумую: якщо не торгувати своєю совістю та працювати чесно, то ніяких тендерів ти не виграєш. Занадто багато у нас на Луганщині «голодних та ненажерливих» людей, як серед силовиків, так і серед посадовців.

І тепер Луганщина опинилася в ситуації, коли не лишилося жодної комплексної організації, яка може будувати. Такі підприємства з’являться, але сьогодні їх не має. Можливо, ви чули, що голова Сєвєродонецької ВЦА Олександр Стрюк заявив, що через міжнародні структури будуть отримані кошти на будівництво близько 500 квартир. Мені переказували, що донори готові розглядати вкладення цих грошей в Луганській області, якщо будувати буде «Мрія-Інвест». Не знаю, наскільки це відповідає дійсності, але така інформація є…

– Тобто існує така перспектива?

– Ні! Звісно, ні! Ми припинили діяльність підприємства, його вже по факту немає. Десь тиждень ми ще обговорювали між собою можливість участі в цьому проєкті. Але не повернулися.

Буде дуже шкода, якщо ці гроші не потраплять до Сєвєродонецька, а, наприклад, повністю в Донецьку область підуть. Можливо, зайдуть будівельні організації з інших областей. Маю надію на це, бо «святе місце вільним не буває».

«Зміст»