Про благоустрій по-Сєвєродонецькі, бєссмислєний і бєспощадний...

Півроку тому, коли на вулиці Курчатова міста-майжегіроя Сєвєродонецька тільки-но з'явилися великі пластикові труби, я запитала у Фейсбука всезнаючого: "Чого нам не буде - води чи опалення?". І ніхрєна не вгадала, бо не стало асфальту на велодоріжках, в'їздах у двори та ще багатьох місцях, де він лежав ще тоді, коли ті горе-робітники були у тата в яйцях.

Ну таке. Вже, як говориться, "фарш нєвазможно правєрнуть назад". Пройшовши довгий шлях від злості до прийняття цього факту, я вибудувала собі власну дзен-теорію про "місто на піску" і чужорідність асфальту у цій піщаній етнокультурі) Кароч, так і попустило. До сьогодні. Сьогодні нам пощастило. Як куцому на перелазі.

Та-да-да-дам!!!....

Нам відновили асфальт там, де він був пошкоджений при ремонті колектора. При цьому не здивуюся, якщо робили ті самі рукосракі, що, власне, його й розхєрачили. Ну або їх брати-близнюки. Ібо "якість" робіт вражає з першого погляду. Причому вражає очі до крові, обидві нервові системи до паралічу і окремо голосові зв'Язки: мої після побаченого чомусь хвилин п'ять генерували виключно матюки. І от тепер я хочу перевірити, чи досягається такий ефект через фото, чи потрібно то все побачити наживо? Тому прошу поділитись враженнями, мені дійсно цікаво.

Окремо пам'ятайте, що чЮдо-працівники отримали за свою роботу гроші (найвірогідніше, з міського бюджету), а не пи...лів.