Важкий 300-й та промисел Божий

Наступний день після трагічної загибелі побратима Пашки Бардаховського. Я вихідний на ксп, але є бойові завдання в межах міста. Постає задача замінувати дорогу протитанковими мінами. З однієї сторони дороги - місто і будинки, з іншої - поки ще підконтрольний зсу ліс, в якому розташовані наші спостережні пункти (окопи з бійницями), на який наступає ворог та час від часу точаться бої на позиціях.

Нас приблизно 10 чоловік ставить покришки впоперек дороги так, щоб повз них неможливо було проїхати, в які встановлюються міни і це все діло засипається піском. І тут зненацька по нас починаються точні прильоти мінометки з лісу. Ми врозсипну і потікали подалі. Дивом нікого не зачепило. Не закінчивши роботу робимо вимушену перерву і через десь 1,5год ми повертаємось, щоб закінчити почате. Зрозуміло, що десь поміж наших позицій серед цивільних є коригувальник в будинках, бо з лісу нас не видно, до ворога дуже далеко. Намагаємось все робити швидко і по тихому.

Як тільки ми всі зібрались і продовжили роботу, чуємо вихід мінометного розрахунку - це коли випускають від 10 та більше мін за раз. У нас долі секунди - стрибаємо хто куди. Я встиг стрибнути за дерево, хто в якусь яму, а хто лишився просто на асфальті. Від вибухів мене оглушило. Піднімаю голову і бачу, що тягнуть Рижого, він якийсь час не розуміє що відбувається. Йому уламки асфальту прилетіли в ногу, лишивши тільки маленькі синці. Всі інші трохи оглушені, але цілі. Задачу ми встигли закінчити, а те, що поміж нас вже вдруге посипалося мінами і ніхто не постраждав - це диво дивовижне. Рижий згадує, що колись реставрував монастирі - святі місця, каже, то йому намолено.

Дронів ми не помічали, коригувальника також не знайшли, щоправда хтось розповідав про якусь місцеву бабусю на балконі.

Далі під вечір на один із спостережних пунктів (45) треба було донести бк. Висунулись групою вчотирьох: я, Кальоний, Малий та Крохмаль, похід в ліс, який постійно прострелюється мінометами. По дорозі зайшли в гості до пацанів теж із нашого взводу на 44-у. Десь поряд постійна стрєлкотня та міномети. Рижий вже на чергуванні на цій сп-шці, увесь такий на взводі, кричить в сторону п#дарасів: "розстріляю, с#ки!". Попрощалися і висунулись у місто до нашого розташування. Тільки-но ми дістались назад, я заварив собі чашку чаю, хочу зробити перший ковток, приходить повідомлення по рації із 44-ї від Рижого: "у нас 300-й, важкий! Потрібна термінова евакуація!".

З лісу вивіз поранених не був організований, дозвола на використання бмп не було, до того ж ми не знали точно що і де там заміновано. Виносити треба було саоїми руками. Біжимо тим же складом вчотирьох, добігли швидко. За цей час ситуація в лісі загострилась: стрєлкотня і бої на сп-шках, збільшилась інтенсивність мінометів, постійні вибухи, поряд запрацював ворожий танк. У важкому стані Олежка Деліта - 120-а міна прилетіла на край окопа як раз в той момент, коли він йшов по траншеї. Каска розколена навпіл як розочка - за кілька хвилин перед цим Рижий порадив йому не носити каску защепнутою, це і врятувало шию Деліти від того, щоб бути зламаною. Він ні на що не реагує, час від часу мичить. Рука перебита в передпліччі та розірвано плече - висить як якась мотузка. Наклали турнікет. Збоку в районі нирки велика діра, звідки виливається кров. Згадую як нам на інструктажі розповідав військовий медик: "забудьте про ці всі антисептики - там буде повна антисанітарія: кров, м'ясо, пісок, бруд, сеча, гівно і попіл вперемішку. Головне - припинити кровотечу та імобілізувати по максимуму, швидше винести з червоної зони туди, де зможуть надати подальшу медичну допомогу".

Кладемо побратима на брезент, беремо з 4-х боків та несемо. Нас все та ж четвірка. Несемо метрів 15-20 і починають горіти руки. Міняємось місцями, несемо далі. Деліта постійно сповзає, його рука (точніше те, що від неї залишилось) перекручується, з бочіни, незважаючи на те, що закрили діру бинтом і по можливості забинтували, кров всеодно витікає інтенсивно і вже вивалюється якимись згустками, і постійно в ніс б'є запах попілу від тої міни вперемішку з запахом крові, гівна і сечі. Потім коже місце, де взірвалася міна, буде так мені воняти і флешбечити.

Несемо, руки горять, брезентові імпровізовані ноші тупо виковзують з рук, мусимо робити перепочинок. Дивимось всі одне одному в очі: "пацани, мусимо йти через неможу, він помирає, час грає проти нас". Йдемо через неможу, кричимо і матюкаємось, але йдемо. Знову вимушений перепочинок. Комусь приходить ідея зав'язати вузли по 4-х кутках брезенту і перетягнути через вузол ремінь від автомату, який перекинеться через плече. Робимо. Так ефективність значно виросла, нести стало значно зручніше. Але всеодно важко і довго, а нам треба не йти, а бігти.

Нарешті до нас поспіли медики - Жгут з командою та ношами, також доспіли наші пацани хто тільки-но звільнився з інших сп-шок. Нас тепер приблизно 12. Жгут одразу щось вколює олегові і додає записку, кладемо Олега на ноші, тепер уже біжимо і міняємось один з одним прямо на ходу. Від уколу Олег перестає дьоргатись і стає мичати менше, видно йому легше.

Навколо вигорівший ліс, чоргний згорівший дерн під ногами. Міномети не перестають лупити. Але тут ми чуємо вихід мінометного розрахунку в нашу сторону -10-15 мін одночасно вилітає прямо на лісову дорогу по нас - ми всі стрибаємо врозсипну і повзем по землі, по попілу - навколо зриваються 120-ті міни, роблячи глибокі воронки. Земля і пісок сиплеться на голову, уламки свистять поряд із вухами.

Закінчилось. Стали, глянули кожен на себе, на товариша - цілі. Самі здивувались. Але на це немає часу - хапаємо Олега і біжимо далі.

Нарешті добігли до міста, там вже чекає медичка, в яку кладемо Деліту та його увозять. Молимось, щоб він вижив, а ще дуже хочеться, щоб йому врятували руку, що виглядає малоймовірно, але хочеться вирити в диво від лікарів. День був важкий.

На війні не буває атеїстів. Коли прилітає наша міна від нашого Каратєля, ми бачили як москалі розліталися на куски, яка у неї зона ураження. На одну нашу міну завжди прилітало 20 російських у відповідь. Пояснити як за день з-поміж точних мінометних обстрілів ми лишались неушкодженими і, навіть, не пораненими - це диво. Це точно промисел Божий і це завдяки вашим молитвам. Прошу, моліться за нас, моліться ще більше - вас точно чують!

На наступний день ми дізналися, що Олежка важкий, але стабільний - він втратив багато крові, але на щастя нирку не заділо. А ще через день сказали, що він перейшов у легкий стан. Всі видихнули з полегшенням. Щодо руки, чи врятували її, чи ні, наразі нам невідомо. Зв'язку з Олегом немає. Головне, що він живий. Моє повідомлення досі ним непрочитане.

Ще одна порада тим, кого доля закинула на передок: не защіпати каску на ремені - куля або уламок, який попаде в неї, прилетить з такою силою, що сама каска може і врятує від них голову, але може зламати шию бійцю. Краще нехай злетить з голови, залишивши шию неушкодженою.