«Якщо не зупинити росію, то історія України зупиниться на століття»: командир групи артнавідників БШР з позивним Кальміус

Бригада швидкого реагування Національної гвардії України – це не класична бригада НГУ, адже, вона створена за штатом механізованої бригади, тому і за можливостями та завданнями скоріше нагадує типову механізовану бригаду Збройних сил України.

У 2015 році Гостомельську бригаду формували за стандартами НАТО як ту, яка постійно братиме участь у бойових діях. Основу бригади на момент створення складали бувші добровольці з батальйону імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, батальйону «Азов», «Правого сектору» та батальйону «Донбас». Підрозділи бригади на ротаційній основі виконують бойові завдання на сході України з моменту свого створення.

Для основних сил Бригади швидкого реагування (БШР) широкомасштабна російсько-українська війна почалась у районі проведення операції Об’єднаних сил. 23 лютого батальйонно-тактична група прибула в Луганську область, де вже 24 лютого прийняла перші бої поблизу Сєвєродонецька.

«Ми зав’язали на собі значні сили противника»

24 лютого ворог, який сунувся зі сторони Нової Астрахані, о 5:30 почав масований наступ на позиції бригади. Водночас частина піхоти БШР тримала оборону в районі Трьохізбенки.

За словами нацгвардійців, які працювали на даному напрямку, поки ворог не підтягнув артилерію до Сєвєродонецька, оборонці встигли зайняти бойові позиції та ефективно знищувати колони ворога, що підтягувалися до міста.

Щоправда у першій половині березня гвардійці мусили відійти в Рубіжне для відбиття наступу ворога, яке перебувало під постійним вогнем артилерії противника. Після масованої артпідготовки противник задіював «кадирівців» та бурятів.

Українські війська поступалися силам противнику в 10 разів. Коли ми зайшли в Рубіжне, де ми були основною рушійною силою захисту, окупаційні війська перед цим підтягнули корпусну артилерію, якою знищували наші позиції. Саме в цей момент ми вперше за 8 років війни відчули, що таке бути під шквальним вогнем важкого озброєння», – згадує командир групи артнавідників бригади Кальміус.

З початком війни на сході України чоловік добровільно поповнив лави батальйону імені генерал-майора Героя України Сергія Кульчицького. З 2014 року бере участь у бойових діях. До Гостомельської бригади військовослужбовець приєднався у 2016 році. До лютого 2022 року він відповідав за вогневу роботу артилерійських підрозділів, а під час лютневої ротації, став командиром підрозділу, що відповідає за наведення артилерії та коригування артилерійського вогню.

Земля за життя: тактика випалювання

Ворог упродовж цих років теж застосовував артилерію, танки, міномети, однак, ці ураження носили швидкоплинний та локальний характер. Ми ж, натомість, – наносили вогневе ураження ворогу у співвідношенні 10 до 1, через відсутність великої кількості озброєння. У нашого командування не було на меті захопити населені пункти, чи продовжити наступ. Адже, ми хотіли повернути свої населені пункти з їх найменшими руйнуваннями», – розповідає він.

Українські підрозділи в умовах постійних ворожих обстрілів проводили маневрену оборону. За таких обставин вдавалося зберегти боєздатність підрозділів, які поступалися ворогу в чисельності, але не в якості.

У Рубіжному, Варварівці та Сєвєродонецьку ми зав’язали на собі значні сили противника, які не змогли піти на Бахмут, Ізюм, Лисичанськ. Таким чином, маневруючи, ми займали новий рубіж», – пригадує гвардієць.

Шаблонність та прогнозованість у прийнятті рішень противника часто грає на руку нашим оборонцям. 

Тактика окупаційних військ – брати територію за будь яку ціну. Рашист готовий повторювати свої помилки, платити життям, посилювати артилерію, РЕБ, залучати більше не навчених людей, але йтиме до цілі. Натомість, українські війська намагаються максимально зберегти особовий склад та техніку, якої нам і так бракує», – каже Кальміус.

Наприклад, коли окупаційні війська взяли нафтопереробний завод та відрізали вихід українським захисникам з Сєвєродонецька у Лисичанськ – українським військовим довелося вирішувати: або тримати місто надалі й лишатися в повному оточенні, або відступити, зберігши людей. Командування бригади Нацгвардії обрало останнє.

Ті воїни, які побували у Рубіжному, Сєвєродонецьку та Лисичанську всю решту життя мріятимуть лише про мир. Побачивши смерть побратимів, переживши неймовірну втому та епоху фатуму, коли ти не можеш ні на що впливати, вони будуть радіти лишитися живими», – переконаний військовослужбовець.

Прояв мужності на війні – це найкрасивіше і найсвітліше, що є на війні. Один з таких випадків Ігор згадує так:

Мої хлопці, втомлені ледь живі, вибравшись з пекла, почувши, що потрібна допомога побратимам наперебій були готові їхати аби забрати поранених, незважаючи на артилерійський вогонь, який продовжувався».

Результат виконання бойового завдання залежить від самоорганізації бойового колективу. Відповідно до системи лідерства за стандартами НАТО, якої дотримуються гостомельські воїни – кожен є відповідальною бойовою одиницею, готовою брати на себе роль командира у компетентних питаннях.

У бригаді є здібні сержанти, які можуть викликати артилерійський вогонь на себе і допомагати командирам у керуванні підрозділом на полі бої чи взяти відповідальність за взводний опорний пункт», – розповідає артнавідник.

За його словами, таких сержантів та солдатів найчастіше можна зустріти у новоствореному добровольчому батальйоні «Свобода», який нині діє у складі БШР.

У них є внутрішня самоорганізація, визначення обов’язків і на мою думку, вони найбільш вмотивовані воїни, з усіх, кого я бачив. Ці хлопці виявили неабияку сміливість у боях за Рубіжне та Сєвєродонецьк. У бригаді від командирів до солдатів усі отримали колосальний досвід в міських боях, а це один із найважчих елементів тактичних дій. Також наші захисники навчилися застосовувати новітнє закордонне озброєння. За результатами 8 років боїв бойова бригада НГУ неодноразово продемонструвала, що вона вміє воювати, прагне воювати і хоче перемагати», – запевняє командир Кальміус.

«До цих людей важко достукатися»

Наймоторошніше, що доводилося бачити воїнам за 4 місяці війни на Донбасі – це вбиті цивільні.

Масові вбивства, зазвичай, спричинені небажанням чути українських військових та залишати міста», – додає чоловік.

Військовослужбовець каже, що на жаль, люди, які 8 рокі жили у інформаційному полі рф стають скептичними до порад українських захисників та ігнорують застереження.

До цих людей важко достукатися, адже вони не розуміють загрози бути кинутими з лопатою на фронт у перших флангах. Усі думають, що ця участь мине їх, але як показує практика, навіть у тих містах, де не працюють українські військові, російські окупаційні війська зносять житлові квартали. Я часто згадую, як одного ранку ми їхали Рубіжним, бачили багатоповерхівку, у якій вирувало життя, а на вечір, після вибуху цистерн поблизу дому – на тому місці не лишилося жодного сліду життя», – розповідає артнавідник.

Наразі бригада виведена з лінії бойового зіткнення. Проте, вона і надалі бере участь у захисті українських міст на інших відтинках фронту другої та третьої лінії оборони, які сьогодні важко назвати безпечними чи тиловими.

Гвардієць переконаний, що якщо зараз не зупинити росію, то історія України зупиниться на століття: не виключенням будуть голодомори, масові розстріли та протиправна мобілізація у рашистську армію, яка не зупиниться на Україні.

Національна гвардія України